Жан-П'єр Жене

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жан-П'єр Жене
Jean-Pierre Jeunet
Фото
Емілі Декен та Жан-П'єр Жене (2009)
Ім'я при народженні: Жан-П'єр Жене
Дата народження: 3 вересня 1953(1953-09-03) (61 рік)
Місце народження: Роанн, Франція
Громадянство: Франція Франція
Професія: кінорежисер, сценарист
Кар'єра: 1978—нині
Нагороди: "Найкращий режисер" (Європейська кіноакадемія, 2001)
IMDb: ID 0000466
jpjeunetlesite.online.fr

Жан-П'єр Жене́ (фр. Jean-Pierre Jeunet, *3 вересня 1953, Роанн, Франція) — французький кінорежисер і сценарист. Його фільми — це сповнені символіки та підвищеної чутливості фантазії, що характеризуються деталізованими, глибоко продуманими сценами та сюжетами. За жанром — суміш комедії, драми та мелодрами, іноді трилеру.

Життя[ред.ред. код]

Жан-П'єр Жене народився 3 вересня 1953 у місті Роанні (Франція, департамент Луара).

Жене придбав свою першу камеру у сімнадцятирічному віці і знімав короткометражні фільми, навчаючись анімації у «Сінематіон Студіос». Режисерської освіти не отримав.

Наприкінці 1970-х Жене потоваришував з Марком Каро, дизайнером та художником коміксів, котрий надовго став його співрежисером.

У 1995 році був членом журі Венеційського кінофестивалю.

Одружений з Лізою Салліван.

Творчість[ред.ред. код]

Спільно з Марком Каро Жене створив кілька анімаційних фільмів, що отримували різні нагороди (Втеча, 1978; Манеж, 1980). Його першим неанімаційним фільмом став «Бункер останньої черги» (Le bunker de la dernière rafale, 1981) — короткометражка про зростаючу параною серед солдатів у похмурому футуристичному світі, суміш наукової фантастики і героїчного фентезі. Згодом він зняв ще дві короткометражки (Немає спокою для Біллі Бракко, 1984; Нісенітниці, 1989). Усі ці фільми отримували багато європейських кінонагород. Жене також знімав телевізійні реклами та відеокліпи.

Першим значним фільмом Жене і Каро стала повнометражна картина «Делікатеси» (Delacatessen, 1991). Це чорна комедія, дія якої відбувається в охопленому голодом пост-апокаліптичному світі. Люди, що винаймають квартири над магазином делікатесів, змушені розплачуватись з м'ясником і одночасно власником квартир собою.

Наступною картиною стало «Місто загублених дітей» (Le cite des enfants perdus, 1995) — похмурий, багаторівневий фентезійний фільм, зі складним переплетеним сюжетом про лікаря, який викрадає дітей, щоб відібрати у них їхні сни. Жене і Каро працювали над фільмом понад 10 років.

Успіх «Міста загублених дітей» призвів до запрошення Жене на режисерство у цикл «Чужий», де він зняв «Чужий 4: Воскресіння» (Alien: Resurrection, 1997). Хоча у титрах вказано лише Жене, але Марк Каро також брав участь у зйомках, працюючи над художнім дизайном. Цей фільм прохолодно зустріли критики, проте він став комерційно успішним.

Після «Чужого» Жене повернувся працювати у Францію. Робота в Голівуді дала йому можливість зняти його наступний проект — фільм «Амелі» (Amélie) за участю Одрі Тоту та Матьє Кассовіца. «Амелі» легший і більш романтичний фільм за попередні, вірогідно через мінімальну участь у його створенні Марка Каро. Це історія про дівчину, що захоплюється творенням хороших справ і послуг людям, але не може знайти свого власного кохання. Картина здобула значний комерційний успіх й одночасно визнання критиків, була висунута у кількох номінаціях «Оскара». За цей фільм Жан-П'єр Жене отримав нагороду європейської кіноакадемії як «найкращий режисер».

У 2004 році вийшов фільм «Тривалі заручини» (A Very Long Engagement) — екранізація роману Себастьяна Жапрізо, дія якого розгортається після Першої світової війни, протягом якого жінка (яку грає Одрі Тоту) шукає свого зниклого нареченого.

У 2005 році було анонсовано, що Жене погодився бути режисером екранізації роману Яна Мартела «Життя Пі» для студії «Твентіс Сенчурі Фокс» (20th Century Fox).

Стиль[ред.ред. код]

Фільми Жене вирізняються їхньої кольоровою гамою, де переважають тони сепії, а також насичені червоний, жовтий, синій та зелений кольори. Це створює чуттєву та по-своєрідному фантастичну атмосферу.

Для своїх фільмів Жене підбирає акторів з незвичними обличчями та часто використовує ширококутові лінзи для викривлення людських рис і поз. Дуже часто використовується ретельно продуманий рух камери (крану).

У всіх фільмах грає Домінік Піньйон. У фільмах часто грають Жан-Клод Дрейфус, Одрі Тоту, Руфус, Серж Мерлін.

Персонажі Жене переважно сироти або напівсироти. Сюжети часто про любов між двома незвичним і самотніми людьми (Амелі і Ніно, Матільда і Манех, Луазон і Жулі).

Завершальні титри фільмів завжди містять фотографії усіх акторів, що грали у картині.

Цікаві деталі[ред.ред. код]

Жан-П'єр Жене відхилив пропозицію знімати фільм «Гаррі Поттер і Орден Фенікса» (2007).

Фільмографія[ред.ред. код]

Повнометражні фільми[ред.ред. код]

Короткометражні фільми[ред.ред. код]

Рекламні ролики[ред.ред. код]

  • 1993 — Безкоштовний дзвінок / Freecall (для англійської телекомунікаційної компанії)
  • 1999 — Кліотерапія / Cliothérapie (для Рено Кліо)

Відеокліпи[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]