Жан Едуар Вюйяр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жан Едуар Вюйяр
Jean Édouard Vuillard
Édouard Vuillard 001.jpg
Дата народження 11 листопада 1868(1868-11-11)
Місце народження Кюізо, Франція
Дата смерті 21 червня 1940(1940-06-21) (71 рік)
Місце смерті Ла-Боль, Франція
Національність француз
Громадянство Франція Франція
Жанр художник
Напрямок бароко
Вплив Гоген, Анрі Тулуз-Лотрек і японської гравюри

Жан Едуа́р Вюйя́р (фр. Vuillard, Jean Édouard 11 листопада 1868, Кюізо, департамент Сона і Луара, Бургундія - 21 червня 1940, Ла-Боле, департамент Луара, Бретань) - французький художник, представник символізму й модерну. Працював в області інтимного побутового жанру, портрета, пейзажу, натюрморту, створював декоративні панно, літографії, ілюстрації. Відомий своїми зображеннями сцен інтимного інтер'єру.

Біографія[ред.ред. код]

Жан Едуар Вюйар народився в місті Кюізо, що знаходиться в департаменті Сона і Луара, в передгір'ях Юри, недалеко від швейцарського кордону 11 листопада 1868 року. Його батько, Оноре Вюйар, був відставним штабс-капітаном морської піхоти, але колись вивчав живопис в Парижі. З самого дитинства на Едуара головним чином впливали жінки - матір, бабуся та старша сестра. А його старший брат Олександр вибрав військову кар'єру, і рано покинув дім. Едуар залишився в сім'ї, і разом з нею переїхав до Парижа у 1878 році[1]. Мати була кравчинею і трохи модисткою, і тому з ранніх років Едуара оточувало багато тканин і нарядів. Це йому подобалося. Він був тихим, але іноді його переповнювали емоції, які вимагали творчого виходу, тому він віддав перевагу мистецтву[2]. Коли Вюйару виповнилося вісімнадцять років, він вступив до паризької школи витончених мистецтв і академії Р. Жюльєна в Парижі. У 1892 році він разом Кер-Ксав'є Русселем і Морісом Дені у двадцять чотири роки створив групу «Набі», і почав співпрацювати з журналом символістів «Ревю Бланш» (La Revue Blanche)[3]. Вюйяр подовгу жив у Нормандії і Бретані[4]. Також Вюйар багато подорожував, вивчав мистецтво в різних містах Європи - Венеції, Флоренції, Мілані, Лондоні. Їздив до Іспанії. Помер в Бретані, на початку Другої світової війни 21 червня 1940 року в Ла-Болі (департамент Луара).

Творчість[ред.ред. код]

На ранню творчість Вюйяра значний вплив мала голландська школа живопису сімнадцятого століття. Особливо сильно на нього вплинула робота Шардена «Стакан води і лимон», написана в 1888-1890 роках. Далі Жан Едуар Вюйар все більше йшов в напрямку імпресіонізму і його найяскравіших представників Тулуз-Лотрека і Гогена, а також зазнав вплив японської гравюри. Типовим прикладом того періоду є тяга до «інтімізму» - створення фігур з елементами інтер'єру, де підкреслювалася важливість фону і в той же час, затінювалися персонажі. Характерна тяга до м'яких, трохи приглушених тонів або півтонів, поєднувалася з невеликими вставками чорних і темних кольорів, особливо яскраво це було виражене в його інтер'єрах і зображеннях садів. Мистецтву Вюйара притаманна свіжа безпосередність сприйняття повсякденного життя, тонка емоційність, колірна і ритмічна виразність силуетів, вишукана гармонія матових, ніби вібруючих фарб та перехідних відтінків. Як і інші художники групи «Набі» Вюйар вже на початку 80-х років XIX століття був пов'язаний з оточенням символістів і новаторів в поезії, театрі та мистецтві журналу «Ревю Бланш», який редагували вихідці з Польщі брати Натансон. Музою Вюйяра і героїнею багатьох його картин стала Міся Годебська, дружина молодшого з братів Натансос - Тадеуша. У 1890-ті роки Вюйяр оформляє інтер'єри і створює панно, на яких зображує сади і парки. Але він займався не лише тематикою садів і інтер'єрів, а й охоче звертався до пастелі, захоплено працював у сфері настінного живопису, створював також барвисті і колоритні арабески. Серія «Сади» (1894 рік) створена для декорації вітальні Олександра Натансона, стає поворотним моментом у його творчості. Вюйяру вдається за допомогою спеціальної клейкої фарби створити ефект матовості так, що полотно нагадує фреску[2]. Особливе місце займають його панно, зроблене в 1913 році для фойє театру в Парижі (на Єлисейських полях) та розпис в Пале-Шайо (1937 рік)[3]. Найтиповіші роботи Вюйяра вирішені в дусі «інтімізма»: це інтер'єрні сцени з фігурами, їх нерозривна єдність з фоном, де навмисна невиразність персонажів посилює таємничу чарівність цих образів. Після 1900 року, коли група «Набі» розпалася, Вюйяр пішов від своїх новацій в чистий імпресіонізм. Вюйар працював у живописі, а також він став автором гравюр і естампів. Перші виставки Вюйара були у 1901 році в Салоні "Independants" і у 1903 році в Осінньому салоні. Після Першої світової війни в його творчості домінують, головним чином, жіночі портрети. Одночасно Вюйяр працював над портретами представників процвітаючих французьких буржуа, так він заробляв на життя. Також виступав як сценограф (зокрема, співпрацював в кінці 1910-х - початку 1920-х років з антрепризою Дягілєва). У цей час він інтенсивно працює і над театральними декораціями. Серед його характерних станкових творів - "У ліжку" (1891, Національний музей сучасного мистецтва, Париж), "В кімнаті" (1893, Ермітаж, Санкт-Петербург), цикл "Сади Парижа" (1894, Національний музей сучасного мистецтва, Париж), "Подружнє життя" (близько 1900, приватне зібрання, Париж), "Пані Натансон за вишиванням на веранді" (1913, Музей д'Орсе, Париж)[4]. Його найвідомішими творами також є: "Автопортрет" (1889), "Кравчихи" (1890), "Дама в синьому" (1890), "Під лампою" (1892), "Жовта завіса"(1893), "На дивані" та ін.[1]. У портретах, пейзажах, інтимних побутових картинах, декоративних панно Вюйар поєднував символізм з підкресленою декоративністю форм, площинним трактуванням простору, тонкою емоційністю і вишуканою гармонією фарб, прагненням (особливо в пізній період) до інтимності образів. Вюйар - витончений колорист, його палітра багата і різноманітна, фарби ніби мерехтять, переливаються, утворюючи колірні гармонії. Його роботи спокійні і солідні. Всього він створив понад 3000 картин[2].

Посилання[ред.ред. код]