Жан Кальвін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жан Кальвін
фр. Jean Calvin
John Calvin.jpg
Народився 10 липня 1509(1509-07-10)
Нуайон, Пікардія, Франція
Помер 27 травня 1564(1564-05-27) (54 роки)
Женева, Швейцарія
Діяльність богослов, письменник
Відомий кальвінізм
Діти троє, але всі померли
Автограф Автограф — Жан Кальвін
Реформація
95Thesen.jpg
* 95 тез
* Формула згоди
* Контрреформація

Жан Кальвін (фр. Jean Calvin) (*10 липня 1509 — †27 травня 1564) — французький протестантський релігійний реформатор, засновник кальвінізму.

Біографія[ред.ред. код]

Символ (знак) кальвіністів

Жан Кальвін народився 10 липня 1509 року в місті Нуайон у французькій провінції Пікардія. У віці 14 років навчався в Паризькому університеті для вивчення гуманітарних наук і права. У 1525 р. батько відправив його навчатися на юриста в університет Орлеана. У 1529–1530 роках навчався в університеті міста Бурж у юриста та гуманіста Андреа Альчато, що зробило значний відбиток на світогляд Жана Кальвіна. 1532 року отримав в Орлеані докторську ступінь. Результатом його інтересу до класичної філології і взагалі гуманітарних наук став коментар до трактату Сенеки «Про милосердя» (De clementia), опублікований у 1532.

1 листопада 1533 друг Кальвіна Ніколас Коп, вибраний ректором Паризького університету, виголосив реформістську промову, яка була сприйнята в університеті як єретична. Ніколас Коп змушений був утікати з Парижа до швейцарського міста Базеля. Жана Кальвіна звинуватили в допомозі, тож йому теж довелось утікти з Парижа і жити у Франції під чужим ім'ям. У жовтні 1534 Кальвін покинув Францію. У січні 1535 Кальвін добрався до Базеля, приєднавшись до Ніколаса Копа.

Опублікувавши у Базелі «Повчання в християнській вірі», Кальвін поїхав до Італії, де недовго працював секретарем феррарської герцогині Ренати (Рене), дочки Людовика XII.

У червні 1536 Кальвін покинув Феррару, заїжджав до Парижа, звідки відправився до Стасбургу. У зв'язку з військовими діями там, він мусив їхати через Женеву. В Женеві Кальвін зустрівся з Гільємом Фарелем, який умовив Кальвіна поселитися в Женеві та допомагати у справах реформістської церкви. Кальвін читав лекції, у 1537 був вибраний пастором. У 1538 році вимушений був покинути Женеву, де до влади прийшли його противники. З 1538 по 1541 служив священиком в Страсбурзі. У 1541 женевський магістрат попросив Кальвіна повернутися в місто. Кальвін приїхав до Женеви, де залишався до самої смерті. Реформаторські ідеї Кальвіна не лише набули широкого поширення в Швейцарії, але незабаром стали популярні в багатьох країнах світу.

Хоча Кальвін ніколи не мав світської влади, за час його життя в Женеві в місті поступово встановився режим, що нагадував теократичну диктатуру. Проте організація кальвіністської церкви зберегла порівняно демократичний характер.

Помер Жан Кальвін — 27 травня 1564 у Женеві.

Державна влада[ред.ред. код]

Владу в державі вважав божественною. Засуджуючи феодально-монархічні кола за насильства, сваволю, беззаконня, пророкував їм Божу кару.

Кальвін вважає, що церква і світська влада в певному сенсі мають бути незалежні. Але і держава — встановлення Бога. Тому світські посади повинні походити не від міської громади, а божеською постановою. А це означає, що держава зобов'язана забезпечити дотримання волі божої, торжество істинної релігії. Таким чином, держава розуміється Кальвіном як виконавчий орган церкви.Світська влада, за Кальвіном, підпорядкована владі духовній.

Державний устрій[ред.ред. код]

Питання про найкращий державний устрій Кальвін вважає теоретично нерозв'язним, бо, на його думку, всяка форма правління має свої плюси і свої мінуси. Держава повинна охороняти власність від обману і грабунку, забезпечувати людям доступність матеріальних благ. Однак сучасні держави не тільки не гарантували власності, але і фактично здійснювали замах на неї шляхом податків, свавілля чиновників і т. д. Кальвін у своїх творах обрушується на королів із звинуваченнями в жадібності і свавіллі. Він знаходить багато слів для характеристики податкового свавілля, називаючи його розбоєм, здирством і насильством, обурюючись тим, що королі придумують нові податки і з їх допомогою викрадають велику частину майна, без якого не може обійтися бідний народ. [1,с.24] На основі захисту власності Кальвін будує свої звинувачення королів у свавіллі, пихатість і егоїзм: чим могутніше государі, тим важче тиснуть вони народ [2,с.275] Республіка чревата смутою, тиранією народу: Ми знаємо, як велика нестриманість народу. Тому там, де кожному надана повна свобода, повинен виникнути величезний безлад (Коментар на Євангеліє від Іоанна). Найжахливішим злом представляється Кальвінові нерозсудливість і нестриманість народу: Порівняйте тирана, що здійснює всіляки жорстокості, з народом, у якого немає ні уряду, ні влади, але всі рівні, і ви побачите, що в цьому останньому випадку серед народу неминуче виникнуть набагато більш жахливі смути, ніж якби він перебував під гнітом непомірною тиранії [2,с.275]. За цим-то причинам Кальвін і вважає кращим типом влади аристократичне правління або помірну демократію: Якщо порівняти по суті три форми, розрізнення яких встановлено філософами, я буду наполегливо стверджувати, що аристократія або лад, який представляє змішання аристократії і помірної демократії незрівнянно краще всякого іншого устрою. Це доведено і досвідом всіх часів і волею бога, що заснував у ізраїльтян аристократію, близьку до помірної демократії, коли він хотів поставити їх у кращі умови [1,с.24]

Право на боротьбу проти влади[ред.ред. код]

Право на супротив тиранії Кальвін визнавав тільки за органами влади, церквою і представницькими установами. Лише коли вичерпані всі ле¬гальні форми супротиву, допускав непокору і повалення тирана. Монархи — це земні боги, намісники бога [1,с.23]. Непокору їм — найбільше святотатство: влада від бога, навіть якщо король — розбійник, всі ті, хто має право меча і суспільну владу, — раби божі, навіть якщо вони тирани і розбійники. Але якщо правитель перестає бути захисником церкви і не виконує її приписів, то автоматично стає простим тираном. Кальвін прямо рекомендує: Краще плюнути в обличчя безбожному королю, ніж коритися його велінням…. Якщо люди накажуть нам що-небудь противне волі бога, це не повинно мати для нас ніякого значення, і ми не повинні звертати при цьому увагу на звання цієї особи. Повчання Кальвіна закінчується чіткими словами: Краще коритися Богу, ніж людям [1,с.27]. Однак непокора та опір — речі різні. Опиратися і мстити тирану не можна: якщо нас жорстоко пригнічує нелюдський государ, якщо нас грабує і розоряє жадібний або марнотратний государ, якщо нас зневажає і погано захищає недбалий правитель, навіть в тому випадку, якщо нечестивий і богохульний правитель буде переслідувати нас за віру, то перш всього викличемо в пам'яті ті образи, які ми заподіяли господу, вони безсумнівно виправляються цими лихами. Це породить в нас почуття смирення і зломить наше терпіння. А потім будемо пам'ятати, що не наша справа виправляти таке зло, нам залишається тільки молити бога про допомогу, в його руці серця королів і долі королівств [1,с.23]. Тим не менш, якщо не можна надавати опір тирану окремим людям, це ставиться в обов'язок представникам місцевої влади: Якщо існують посадові особи, встановлені для захисту народу та стримування надмірної жадібності і свавілля государів, — такі були колись ефори, поставлені проти лакедемонських царів, або народні трибуни, поставлені проти римських консулів, або демарх, поставлені проти сенату в Афінах; якщо, як в даний час, можливо, користуються цією владою в окремих державах три стани, коли вони збираються, — то я не забороняю, такій владі виступати проти непомірності і жорстокості государів згідно зі своїми посадами, і якщо вони дивляться крізь пальці на те, що государі незаконно гноблять бідний народ, я вважаю, що їх потрібно звинуватити за це потурання, яким вони злочинно змінюють свободи народу, захисниками якої вони поставлені богом [1,с.28]. І все ж ніяких заколотів, насильств і різких демонстрацій. Тільки, коли не допомагають реформи та опір на конституційній основі, можна закликати християн до відкритої непокори аж до повалення тирана. Безбожних тиранів карає промисел Божий: Кальвін проповідував набожність, доброчесність, працьовитість і покірність владі, закликав додержуватись морального закону.

Цікаві факти[ред.ред. код]

Рішенням Ж.Кальвіна було страчено 7-річного хлопчика за те, що ударив свою матір. Тих мешканців Женеви, які не бажали коритися новим порядкам, позбавляли громадянських прав, виганяли з міста, навіть страчували. Всіх приголомшила доля іспанського лікаря-католика Міґеля Сервета (*1511–†1553). За виступи проти католицької церкви його переслідувала інквізиція, він сподівався знайти порятунок у Женеві. Проте Кальвіна не влаштовували погляди М.Сервета, звичка брати все під сумнів. «Женевський папа» звинуватив М.Сервета в єресі, присудив до спалення на вогнищі.

Література[ред.ред. код]

  • Капелюш Ф. Религия раннего капитализма.- М., 1931рос.
  • Поршнев Б. Ф. Кальвин и кальвинизм //Вопросы истории религии и атеизма.- М., 1958 рос.
  • Демиденко Г. Г.  Історія вчень про право і державу. Навчальний посібник.- Харків: Консум, 2004.- 432 c.

Праці[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]