Жан Карзу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жан Карзу
Jean Carzou
Jean Carzou (1995).png
Жан Карзу в похилому віці
Ім'я при народженні Гарнік Зулумян
Дата народження 1 грудня 1907(1907-12-01)
Місце народження Алєппо, Сирія
Дата смерті 12 серпня 2000(2000-08-12) (92 роки)
Національність француз вірменського походження
Громадянство Франція
Навчання Архітектурна школа, Академія Гран Шомьєр на Монпарнасі, Париж
Напрямок постмодернізм
Роки творчості 1925-1999
Твори сценогафія, графіка, станкова картина

Жан Карзу́ (фр. Jean Carzou, іноді —просто Карзу, справжнє ім'я — Гарнік Зулумян; * 1907, Халеб — †12 серпня 2000) — відомий майстер живопису, графіки, сценографії Франції 20 століття, вірменин за походженням.

Біографія[ред.ред. код]

Точної дати народження Карзу-Зулумяна не зберіглося. Відомо, що вірменська родина мешкала в Сирії, де в місті Алеппо і народився Гарнік. Навчатися батьки направили у місто Каїр в Єгипті, де він закінчив Французький ліцей. З 1925 року він оселився в Парижі. Чотири роки навчався в Архітектурній школі. Але архітектором не став. Зате закохався в столицю Франції і мистецтво.

Декілька років Жан-Гарнік навчався живопису в Академії Гран Шомьєр на Монпарнасі. З кінця 1920х років він учасник виставок в Парижі. Так з'явився французький художник Жан Карзу.

Період пошуків[ред.ред. код]

Бурхливе мистецьке життя Парижу впливало і на Карзу. Багато галасу створили нові мистецькі течії того часу — кубізм, сюрреалізм, фовізм, абстракціонізм. Досить консервативний і обережний, Карзу теж мав період пошуків в чистій формі без глибокого зв'язку із змістом. Але все швидко минулося, і він не піддався а ні впливам абстракціонізму, а ні впливам сюрреалізму. Охоронну роль зіграли архітектура(досить реальне мистецтво) і любов до пейзажів і натюрмортів. Саме пейзажі і натюрморти і малював Карзу. У 1939 році-перша персональна виставка майстра. Потім були виставки в багатьох культурних центрах світу.

Як в музиці, де є мінор і мажор, так і в творчості Карзу — є веселощі і трагедії. Багато трагічних образів з'явилося під час 2-ї світової війни. Карзу малюава метафоричні, знелюднені, пустельні пейзажі, де все лякало.

Графіка Карзу[ред.ред. код]

Міланський собор, 1856 рік.

Живопис не піддається розповсюдженню так, як графічні твори. Адже кожний аркуш гравюри-оригінал. Це добре знав Карзу. Він багато малював і свою улюблену архітектуру, і жіночі образи, і пейзажі. Особисте місце в його творчості посіла графіка-малюнки тушшю, офорт, кольорова літографія, акварель.

Приблизно з 1940 рр. сформувався неповторний стиль і самого Карзу. Гострі готичні лінії присутні майже в кожній його роботі. Часом впізнаються образи готики Франції («Річка Сена біля Нотр-Дам»), часом вони пом'якшені впливали північної Італії, особливо архітектури Ломбардії, Мілану («Забуте місто», 1977). Чорно-білій малюнок тушшю «Забуте місто» — це водночас казка, театральна декорація і пісня про готичні башти і башточки Міланського собору.

Карзу багато подорожував маленькими містами Франції. Тому так багато зображень Парижа, його вокзалів, парків Версаля та Тюїльрі, французьких провінцій — Прованса, Іль-де-Франса, Бретані, Бургундії, Піренеїв.

Тяжіння Карзу до театру також відбилося в графіці. На кольоровій літографії «Містечко Ванс» є зображення стародавньго містечка Нормандіі. Воно серед високих дерев першого плану. А віти тих дерев непомітно малюють візерунок фігури Арлекіна з маскою на обличчі — чи то патрон міста, чи то його охоронець, чи то алегорія характеру міста. Багатозначність і реалістичні деталі-дуже сильна сторона графічних робіт Карзу. За свою майстерність він увійшов до кола відомих майстрів графіки 20 століття.

Карзу сценограф[ред.ред. код]

Театр Комеді Франсе, Париж.

Багато років Карзу працював у театрі, особливо плідно з балетмейстером Роланом Петі та ін. Він сценограф у театрі Комеді Франсе і в Гранд Опера (Опера Гарньє). Прийшли слава і визнання. Він метр Інституту Франції. В місті Дінар в провінції Бретань відкрито музей Карзу.

Нагороди[ред.ред. код]

  • 1949, 1951, 1955 — лауреат премії Холлмарк;
  • 1954  — лауреат премії Гран-прі Іль-де Франс;
  • 1956  — орден Почесного легіону;
  • 1958  — Гран-прі Європи в місті Брюссель.

Джерела[ред.ред. код]

  • «Иностранная литература», № 3, 1982(рос)
  • Thieme-Becker|Allgemeines Lexikon der bildenden Künstler von der Antike bis zur Gegenwart, Leipzig: Seemann, 1907–1950; Taschenbuchausgabe: München: DTV (1992) ISBN 3-423-05908-7

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]