Жан Максимільєн Ламарк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жан Максимільєн Ламарк
General Jean Maximilien Lamarque.jpg
Народився 22 липня 1770(1770-07-22)
Сен-Севе
Помер 1 червня 1832(1832-06-01) (61 рік)
Париж
Діяльність військовик, письменник, перекладач
Титул барон
Звання генерал
Батько П'єр-Жозеф Ламарк
Нагороди
Великий Хрест ордена Почесного легіону

Жан Максимільєн Ламарк (Jean Maximilien Lamarque, 22 липня 1770 —†1 червня 1832) — французький генерал часів Першої республіки та Першої імперії.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 1770 року у м.Сен-Севе. Був сином П'єр-Жозефа Ламарка, парламентського адвоката, міського прокурора та депутата Генеральних штатів. Навчався у Коледжі якобинців в Сан-Севе, який закінчив на відмінно. У 1790 році переїздить до Парижу, де його батьком вже був членом Установчих зборів. У 1792 році вступає до національної гвардії. У 1793 році бере участь у придушенні повстання у Вандеї. Протягом квітня—травня того ж року стає спочатку лейтенантом, а потім капітаном грендарів Піренейської армії. У 1794 році відзначився у придушені роялістського повстання у Фонтарабі. За оце отримав посаду командуючого батальйоном й спрямований до Рейнської армії.

Відзначився у кампанії 1800 року, зокрема у битвах при Енгені, Мескірхі, Ґухштетині, Гогенліндені. У 1801 році стає бригадним генералом. У подальшому відзначився у битві під Аустерліцем у 1805 році. Наступного року призначається у поміч до Мюрата, у 1807 році стає його начальником штаба й дивізійним генералом. Наступного року звільнив о. Капрі від англійців.

У 1809 році воював під орудою віце-короля Ежена Богарне. Того ж року відзначився у захоплені м. Лайбах й у битві при Ваграмі. Того ж року отримує титул барона. У 1810 році Ламарка спрямували до Іспанської армії. В Іспанії перемагає у битві при Альтафері (8 лютого 1812 року).

Після першого зречення Наполеона I у 1814 році Ламарк переходить на службу до бурбонів. Втім під час Ста днів перейшов на бік Бонапарта. Займався придушенням нового повстання у Вандеї, що йому успішно вдалося виконати. Після поразки й вигнання Наполеона Бонапарта Ламарк емігрував до Бельгії. Повернувся до Франції після амністії у 1818 році. У 1827 році став членом сільськогосподарського товариства. У 1828 році обирається до Палати депутатів. У 1830 році підтримав повалення Бурбонів. За це 21 серпня того ж року отримує від короля Луї-Філіпа I великий хрест Ордена Почесного легіону. Помер 1 червня 1832 року.

Літературна творчість[ред.ред. код]

У 1815–1818 роках під час еміграції у Бельгії займався перекладом віршів Осіана Д. Макферсона. Також написав до них свій коментар, де описував звичаї Каледонії.

У 1825 році підготував наукову працю, яка була присвячена захисту будівництва паралельного каналу на річці Адур.

У 1827 році Ламарк присвятив спеціальне есе питанням агрономії. При цьому спирався на власний досвід вирощування овочів, фруктів, ходоби. Тут також зачіпав шляхи поліпшення умов життя селян.

Також Ламарк написав власні мемуари, які вийшли друком після його смерті у 1935 році у Парижі.

Джерела[ред.ред. код]

  • Harsin, Jill. Barricades: The War of the Streets in Revolutionary Paris, 1830–1848. New York: Palgrave, 2002.