Жан Расін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жан Расін
Jean-Baptiste Racine
Жан Расін
Жан Расін
При народженні: Жан Батист Расін
Jean-Baptiste Racine
Дата народження: 21 грудня 1639(1639-12-21)
Місце народження: Ла-Ферте-Мілон, графство Валуа, Франція
Дата смерті: 21 квітня 1699(1699-04-21) (59 років)
Місце смерті: Париж, Франція
Національність: француз
Громадянство: Франція Франція
Мова творів: французька
Рід діяльності: драматург
Напрямок: класицизм
Жанр: трагедія

Жан Бати́ст Расі́н (фр. Jean-Baptiste Racine, *21 грудня 1639 — †21 квітня 1699) — французький драматург, один із «Великої Трійці» драматургів Франції XVII століття, поруч з Корнелем та Мольєром.

Біографія[ред.ред. код]

Жан Расін народився 21 грудня 1639 року (був охрещений 22 грудня 1639 року) в місті Ла-Ферте-Мілон, графство Валуа (нині департамент Ен), у родині чиновника податкової служби Жана Расіна (16151643). У 1641 році під час пологів другої дитини (сестри майбутнього поета Марі) померла його мати. Батько одружився вдруге, але за два роки також помер у 28-річному віці. Дітей виховувала бабуся.

1649 року Жан-Батист вступив до школи в Бове при монастирі Пор-Рояль. У 1655 році його прийняли учнем у саме́ абатство. Три роки, що Расін провів там, мали значний вплив на розвиток його літературного дарування, адже навчався він у чотирьох тогочасних видатних філологів-класиків (П'єр Ніколь, Клод Лансло, Антуан Ле Местре, Жан Хамон), завдяки чому він став добре обізнаним з класичною античною літературою.

Після навчання у паризькому Коллеж д'Аркур (фр. Collège d'Harcourt) 1660 року Расін познайомився з Лафонтеном, Мольєром, Буало; написав придворну оду «Німфа Сени» (за яку отримав пенсію від короля Людовика XIV), а також дві п'єси, що дотепер не збереглися.

У 1661 році Расін перебрався до дядька, колишнього священика, для переговорів про отримання від церкви бенефіції, що дало б йому можливість повністю віддатись літературній творчості. Однак церква відмовила йому, й 1662 року (або наступного, 1663-го) він повернувся до Парижа. Вважається, що його перші п'єси, що дійшли до нас, «Фіваїда, або Брати-вороги» (фр. La thebaïde, ou les frères ennemis), та «Александр Великий» (фр. Alexandre le grand), були написані за порадою Мольєра, що поставив їх у 1664 та 1665роках, відповідно.

У наступні після постановки «Александра Великого» два роки (166567) Расін зміцнив зв'язки з двором, що відкрили йому шлях до особистих приязних стосунків з королем Людовиком XIV. Драматург діяв відповідно до тогочасних моральних устоїв стану, в якому опинився — здобув заступництво королівської коханки мадам де Монтеспан (її в образі пихатої Вастії автор пізніше зобразив у п'єсі «Есфір», 1689), свою коханку, відому актрису Терезу Дюпарк, змусив полишити трупу Мольєра й перейти до театру «Бургундський готель», де 1667 року вона зіграла заглавну роль в «Андромасі», яку вважають однією з найкращих у доробку Расіна. Оригінальність трагедії полягає в тому, що Расін виявив у ній велике вміння зобразити душу сучасної йому людину, в якій під нальотом культури вирують справжні тваринні пристрасті, і оце протистояння обов'язку та почуттів здатне призвести до суцільного руйнування особистості.

Єдину комедію Расіна «Позивачі» (Les Plaideurs) було поставлено 1668 року. 1669 року з помірним успіхом пройшла трагедія «Британік» (Britannicus), а наступного, 1670-го, на сцені з'явилась «Береніка» (Bérénice), що викликали немало суперечок з приводу виведених у ній персонажів.

За «Беренікою» були «Баязет» (Bajazet, [1672]), «Мітридат» (Mithridate, 1673), «Іфігенія» (Iphigénie, 1674) та «Федра» (Phèdre, 1677). Остання трагедія, на думку багатьох літературознавців, є вершиною драматургії Расіна, перевищуючи решту творів автора красою віршів та глибиною проникнення у людську психологію. Вона ж, як це і буває з гострими творами, була неприязно сприйнята при дворі.

Відтак, Расін не став брати участь у великій полеміці, яку породила «Федра» — він одружився з набожною й господарною Катрін де Романе, яка подарувала чоловікові сімох дітей, та обійняв посаду королівського історіографа разом із Н. Буало. У цей період драматургом були створені лише п'єси «Есфір» та «Аталія» (Athalie) — їх він створив на прохання мадам де Ментенон, щоб їх поставили у 168991 роки у заснованій нею школі в Сен-Сіре.

Жан Расін помер 21 квітня 1699 року. Його поховано на паризькому цвинтарі біля Церкви Сент-Етьєн-дю-Монт.

Творчість[ред.ред. код]

  • 1660 — (фр. Amasie)
  • 1660 — (фр. Les amours d’Ovide)
  • 1660 — «Ода на видужання короля» (фр. Ode sur la convalescence du roi)
  • 1660 — «Німфа Сени» (фр. La Nymphe de la Seine)
  • 1685 — «Ідилія миру» (фр. Idylle sur la paix)
  • 1693 — «Коротка історія Пор-Рояля» (фр. Abrégé de l’histoire de Port-Royal)
  • 1694 — «Духовні пісні» (фр. Cantiques spirituels)

П'єси[ред.ред. код]

Особливості творчого методу Ж. Расіна[ред.ред. код]

  • критика вишуканої літератури сучасності з її «досконалими героями»;
  • намагання повернути літературу до життя, до реальних людей, до реальних людських стосунків;
  • утвердження права митця зображувати слабкості людської натури (зображення так званої «середньостатистичної людини»);
  • література і театр покликані морально виховувати читача;
  • правдоподібність сценічної дії;
  • обґрунтовування обов'язковості давніх сюжетів для трагедії;
  • показував людей такими, якими вони є, а не якими вони повинні бути;
  • створення не героїчних, сповнених пафосу трагедії, а трагедії любовно-психологічні, що відображали безсилля розуму перед пристрастю;
  • страждання кохання, душевна боротьба, внутрішні протиріччя психології людини складають основний

Див. також[ред.ред. код]

  • 11051 Расін — астероїд названий на честь драматурга[1]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела і посилання[ред.ред. код]