Жан де Венет

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жан де Венет
фр. Jean de Venette
Народився 1307
Венетто, Франція
Помер 1369

Жан де Вене́т або Вене́тт (фр. Jean de Venette; 1307, Венетт — 1369) — французький хроніст і поет; продовжувач хроніки Гійома де Нанжі (fr:Guillaume de Nangis); оповідав про події 1340-1368 років в північно-східній Франції.

Біографія[ред.ред. код]

Родом з-під Комп'єні, з селянської сім'ї. Ще в юності був пострижений у ченці Кармелітського ордену. Старанним навчанням та здібностями заслужив повагу і був обраний в 1339 році пріором Паризького монастиря свого ордену і призначений тлумачем сентенцій отця Ломбара (Sentences du P. Lombard), які займали тоді думки богословів. Вів досить привільне життя і помер у 1369 році, залишивши співвітчизникам два примітних твори: «Роман трьох Марій» та продовження хроніки Гійома де Нанжі.

Творчість[ред.ред. код]

  • «Роман трьох Марій» (Roman des trois Maries), в якому, за звичаєм тих часів, священні перекази церкви були перемішані з нісенітницями. У творі близько 40 тис. силабічних римованих віршів. Два рукописних примірники зберігалися в королівській паризькій бібліотеці. Відомий антикварій Сент-Пале зробив виписки з твору і надрукував їх в записках Академії написів; абат Гуже видав скорочення роману в серії «Французька бібліотека».
  • «Seconde Continuation de la Chronique de Guillaume de Nangis» — літопис про час від 1340 до 1397 рр.. Д'Ашері видав продовження цієї примітної літописі в 11-му томі першого видання свого Specilegium.
  • «Хроніка кармелітів» (Chronicon Carmelitarum, liber unus, Венеція, 1507).
  • «Adnotationes ad quatrum librum rerum».
  • «De officiis divinis liber unus».
  • «Concionum Synodalium».
  • «Liber determinatium theologicarum».

Продовження хроніки Гійома де Нанжі[ред.ред. код]

Його продовження хроніки Гійома де Нанжі обіймає період 1340-1368 років (надруковано в XI томі «Specilegium» д'Ашері) і, хоча написане погано латиною, вигідно відрізняється від попередніх творів цього роду. Замість сухого переліку подій де Венет вніс у хроніку елемент суб'єктивної історичної критики. Вийшовши сам з народу, Венет залишався гарячим захисником прав нижчих класів, тяжке становище яких він представляв у всій неприкрашену його непривабливості.

Розпуск Генеральних штатів в 1356 році він вважав джерелом всіх нещасть країни і громив як винуватицю всіх смут. Однак, його демократичний ідеал не заходив далеко. Панщину й усі інші обов'язки селян щодо синьйорів він вважав священними і недоторканними. Він обурювався на знать тільки за те, що вона не виконувала своїх обов'язків щодо селян, тобто замість того, щоб охороняти від іноземної навали й оберігати їхнє господарство, справедливо стягуючи встановлену звичаєм данину, нещадними поборами розоряла їх і доводила до злиднів.

Точно так само, попри те, що він вважав справедливими вимоги Жакерії, він не визнавав за селянами права зі зброєю в руках відстоювати свої домагання і стверджував, що тільки бог і король має право заступитися за пригноблених селян. Це, однак, не завадило йому оплакувати всі жахи упокорення Жакерії в 1358 році і розповідати в якості очевидця про цілі села, випалені й вирізані в провінції Бовезі.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]