Жан (герцог Беррійський)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жан, герцог Беррійський

Жан I Беррійський (фр. Jean Ier de Berry, le Magnifique; 30 листопада 1340, Венсенн — 15 березня 1416, Нельський замок, Париж) — герцог Беррійський і Оверньський з 1360 року, граф Монпансьє з 1401 року, граф Пуатьє з 1369 року.

Біографія[ред.ред. код]

Народження[ред.ред. код]

Передісторія

У 1328 році останній король капетинзької династії Карл IV Красивий помер не залишивши чоловічого потомства, і за правом найближчого спорідненості на троні опинився двоюрідний брат покійного короля Філіп Валуа, який став королем Франції Філіпом VI. Ця обставина не припала до смаку англійському королю Едварду, який сам претендував на французький престол за рівним з двоюрідним братом Карла Красивого правом — по жіночій лінії (його матір'ю була сестра Карла — Ізабелла). Суперництво королів, а також незадоволені територіальні домагання англійців призвели до початку війни, яку історики пізніше назвуть Столітньою (1337–1457 роки).

Не підготовлена ​​до війни держава Філіпа зазнавала однієї поразки за іншою, ситуацію ускладнювало і те, що новий король почував себе на троні не занадто міцно, у нього був тільки один син, і в разі його смерті Франція могла бути затягнена у хаос. Королю спішно були потрібні онуки, тому принц Іоанн у 13 років був оголошений повнолітнім, наділений титулом герцога Нормандського, і батько взявся підшукувати йому наречену. Граф Люксембурзький Іоанн запропонував Філіпу вибрати з двох своїх дочок, і той негайно зупинився на старшій, Гуті (у Франції її ім'я переклали, і перетворили на Бонну), якій у той час було 17 років. Надії Філіпа справдились, герцогиня Нормандська за 11 років народила дев'ять принців і принцес, забезпечивши таким чином майбутнє французького королівського дому.

Третій син короля

Жан був третім сином у родині, народившись 30 листопада 1340 року в день Святого Андрія, і був хрещений так само як і його старший брат Карл в церкві Сен-П'єр де Монтрей. Його хрещеним батьком став граф Жан д'Арманьяк, на честь якого (а також на честь св. Івана Хрестителя) новонароджений отримав своє ім'я. Все своє подальше життя герцог Беррійський з шанобливо ставився до двох «своїх» святих — у «Розкішному часослові» навіть збереглося його зображення в молитовній позі поміж св. Андрієм і св. Іваном. Також він незмінно віддавав шану мощам св. Андрія, якщо бував у містах, де вони зберігалися, — в Бурже, Брюгге тощо[1]. Годувальницею новонародженого стала Жиль (або Жільйон) де Комон, дружина лицаря Жоффруа де Жермоля. Вона була глибоко відданою своєму вихованцю і залишалася поруч нього аж до своєї смерті у 1400 році, у віці близько 80 років, в той час як її чоловік виконував обов'язки метр д'отеля герцогського палацу.

Дитинство[ред.ред. код]

Родина[ред.ред. код]

Дід юного принца Філіп VI і королева Жанна Бургундська, що втратили чи не всіх власних дітей, з ніжністю ставилися до онуків. За свідченням сучасників, королівська сім'я була за його життя досить дружною і міцною. Винятком був тільки спадкоємець престолу. Батька Жан не любив — Іоанн, маючи крихке здоров'я, був скритним, похмурим, здатним до спалахів невиправданої жорстокості і не надто цікавився дітьми, крім того, він лише уривками бачився з сім'єю, змушений «за наказом короля, свого батька» постійно перебувати при діючій армії або з дипломатичними дорученнями при папському чи інших дворах. Не збереглося жодного листа, жодної записки, адресованої батьком синам — навіть у полоні, давши своєму капелану Гасу де ла Бінь доручення складати збірку про собаче і соколине полювання (за якими з легкістю вгадувалися поради щодо управління державою), Іоанн не потурбувався про те, щоб адресувати їм хоча б два рядки. Винятком був лише молодший — Філіп, що розділив з батьком тяжкість полону. Батько зумів прищепити принцу лише свою любов до полювання, яке сам проніс через все життя.

Тим більшою була прихильність юного принца до матері (це підтверджується тим, що він назвав на її честь Бонною свою старшу доньку і вже у віці 50 років замовляв меси за упокій її душі). Ця «найкраща з дам, які тільки є у світі» за висловом поета Гійома де Машо, бачила своє життєве покликання у вихованні дітей, віддаючи цьому весь свій час і сили. Сім'я спадкоємця престолу, вочевидь, жила здебільшого у Венсенському замку, в крилі, що має назву «Консьєржері». Наскільки можна судити за збереженими документами, дитинство принца не було ні ідилічним, ні безтурботним, війна вимотувала сили країни, французька скарбниця була порожня, ситуація деколи доходила до того, що дофіна Франції була змушена позичати гроші, щоб юні принци мали змогу вести життя, належне їх рангу.

Дійсно, для підтримки реноме французького королівського дому потребувалися багатство і розкіш — оздоблення кімнат принців і принцес належало повністю оновлювати два рази на рік, у переддень Великодня і дня Всіх Святих, змінюючи все аж до килимів і покривал на ліжках, причому зимовими кольорами були лазуровий і червоний, в той час як літу більш підходили відтінки зеленого. У гардеробі дітей короля повинно було бути як мінімум 12 змін вбрання, на кожне велике церковне свято їх належало наділяти новим костюмом, а до свята Святого Михайла (у серпні), Дня Всіх Святих і нарешті на Різдво — повністю оновлювати їх гардероб. Крім того, спеціальні костюми належало шити для всіляких урочистостей — врешті на одне лише це йшло в рік близько 2650 паризьких ліврів, або сума, рівна доходу великого баронського маєтку.

З юних років принців навчали палацовому етикету, вмінню правильно говорити, вести себе і триматися на людях. При дворі Філіпа VI любили дітей, онукам короля Карлу, Луї, Жану, Філіпу, Марі, Маргариті й Ізабеллі компанію складали юний граф д'Етамп — Луї д'Евре, його зведений брат Карл, граф Алансонський, Едуар і Робер де Бар, Годфруа Брабантський, Людовик Наваррський. Ватажком серед них виступав юний дядько, трохи старший роками — брат Іоана Філіп Орлеанський. Тут же знаходилася і Жанна Бурбонська, дружина малолітнього спадкоємця престолу, яка за звичаєм того часу виховувалася при дворі чоловіка. Король Філіп і королева Жанна з достатньою проникливістю звели їх разом, щоб дитяча дружба і спільні спогади дозволили їм зберегти єдність уже в дорослому житті. Частково цей план вдався — діти короля і кузен Бурбонський дійсно на все життя залишилися дружними, або за висловом хронікера того часу Жана Буше складали «п'ять королівських голів під одним шапероном, рухомі єдиною волею».

Несподівана смерть короля Філіпа висунула за кермо цього дитячого загону дофіна Карла, що ставав з того часу законним спадкоємцем престолу. У цьому дитячому збіговиську Жан був практично нерозлучний з Філіпом, майбутнім герцогом Бургундським, молодшим за нього на рік, (цих двох сприймали мало не як близнюків), з ними ж постійно жив, грав і їв за одим столом юний Луї Бурбонський — причому в цьому тріо Жану належала, мабуть, провідна роль.

Освіта[ред.ред. код]

Юність[ред.ред. код]

Намісництво в Лангедоку[ред.ред. код]

Англійський полон[ред.ред. код]

Правління Карла V[ред.ред. код]

Опікун короля[ред.ред. код]

Війна бургундців і арманьяків[ред.ред. код]

Смерть[ред.ред. код]

Під час битви під Азенкуром перебував у французьких військах, але у битві участі не брав. Через хворобу повернувся до Парижу водним шляхом, передавши командування військами Бернару Арманьяку. 15 червня 1416 року помер у Нельському замку. Виконання заповіту Жана Беррійського було перерване королем на вимогу кредиторів: герцог залишив по собі величезні борги.

Меценат[ред.ред. код]

Родина[ред.ред. код]

Портрети Жана Беррійського[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. J. Calmette «L’élaboration du monde moderne». Clio, Paris, 1934, p. 30

Література[ред.ред. код]

  • Казель Р., Ратхофер И. Роскошный часослов герцога Беррийского. — М.: Белый город, 2002. — С. 195—209, 241. — (Сокровища мировой культуры). — 2 000 прим. — ISBN 5-7793-0495-5
  • de Champeax A., Gauchery P. Les travaux d’art executes pour Jean de France, duc de Berry. 1894.
  • Lehoux F. Jean de France, duc de Berry — Sa vie — Son Action politique (1340—1416). 1966.