Жертвопринесення (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Постер фільму

«Жертвопринесення» (рос. «Жертвоприношение») — філософська драма, знята Андрієм Тарковським в 1986 році в Швеції і стала останнім фільмом режисера.

Картина завоювала Гран-прі Канського кінофестивалю (1986), приз ФІПРЕССІ (1986), приз Британська академія телебачення та кіномистецтва Британської кіноакадемії (1988) та інші нагороди. В 1995 році вона була включена в список 45-ти найбільших фільмів всіх часів, складений у Ватикані до сторіччя кінематографа.

Сюжет[ред.ред. код]

Професорська родина живе у відокремленому мальовничому куточку Швеції. Олександр — в минулому актор, письменник, його дружина — молода актриса, його діти — дочка і німий син («Маленька людина»), відчувають муки і жахи наближуваного кінця світу, у зв'язку з початком атомної війни.

У Олександра день народження. Але він може стати і загальним днем смерті, оскільки вже запущені ядерні ракети. Олександр укладає пакт з Богом… Чим треба пожертвувати, щоб врятувати світ від катастрофи, що насувається ? Своїм майном, своїм способом життя, а, може, своїм життям ? Що покладе герой фільму на вівтар Всемогутнього Творця, якщо останній, звичайно, існує?

«Фільм і робиться спеціально таким чином, щоб бути витлумаченим по-різному», — писав про нього сам Тарковський.

Я хотів показати, що людина може відновити свої зв'язки з життям за допомогою поновлення тих підстав, на яких ґрунтується його душа… Жертвопринесення — це те, що кожне покоління має зробити по відношенню до своїх дітей: принести себе в жертву.

 — А. Тарковський

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Ідея фільму була взята з кіносценарію «Відьма», написаного Аркадієм Стругацьким.
  • Тарковський протягом декількох днів шукав місце для сцени атомної катастрофи і паніки. Він знайшов його — це був тунель, сходи та невелика площа перед ними. Через деякий час на цьому місці тут був убитий прем'єр-міністр Швеції Улоф Пальме. Вбивця стояв на тому самому місці, де знаходилася камера під час зйомок фільму.
  • Листоноша Отто, як персонаж картини, є своєрідною даниною пам'яті Тарковського одному зі своїх постійних акторських талісманів Анатолію Солоніцину, чиє справжнє ім'я Отто, померлому в 1982 році від раку легенів.
  • Сцена горіння будинку знімалася два рази — в перший раз у камери (Arriflex) відмовила грейферна система і будинок згорів даремно. Наступного дня декорація будинку була знову збудована, і зйомку провели знову, цього разу трьома камерами. Якби сцену пожежі не перезняли, Тарковський прибрав би своє ім'я з картини.
  • Поки йшли зйомки, оператор Свен Нюквіст довгий час не міг зрозуміти, чому Андрій Тарковський весь час дивиться в камеру. Він навіть ображався, поки Андрій не пояснив йому, що тільки дивлячись у вічко камери він уявляє собі мізансцену.

[1].

  • Для фінальної сцени Тарковський висунув такі вимоги до погоди: має бути похмуро; добре, щоб були білі, пишні хмари і щоб раптово виглянуло сонце. У кадрі видно саме цей ефект: сонце, відбивається у воді, і важкі білі хмари, що повзуть по небу.
  • Естетика фільму багато в чому вплинула на західних інтелектуалів. Так, у кліпі американської рок-групи «R.E.M.» «Losing My Religion» присутні прямі цитати з фільму.

У ролях[ред.ред. код]

Нагороди та номінації[ред.ред. код]

Нагороди[ред.ред. код]

Номінації[ред.ред. код]

Книги[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]