Живокіст лікарський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Живокіст лікарський
Symphytum officinale 01.jpg
Біологічна класифікація
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
- Судинні (Tracheophyta)
- Насінні (Spermatophyta)
- Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти (Eudicots)
Підклас: Айстериди (Asterids)
Родина: Шорстколисті (Boraginaceae)
Підродина: Шорстколисті (Boraginoideae)
Рід: Живокіст (Symphytum)
Вид: Живокіст лікарський
Біноміальна назва
Symphytum officinale
L., 1753
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Symphytum officinale

Живокі́ст лі́карський (Symphytum officinale) — помірно отруйна багаторічна рослина родини Шорстколистих, також відома під місцевими назвами воло́вий язи́к, око́пник, правокі́ст, гав'яз. Медоносна, харчова, лікарська, отруйна, фарбувальна і кормова рослина.

Опис[ред.ред. код]

Квіти великим планом
Розкриті плоди з насінням

Трав'яниста рослина заввишки 30-90 см, з товстим, коротким, розгалуженим, майже чорним кореневищем. Стебло розгалужене, високе, гранчасте, вгорі крилате від листків, що збігають донизу, шорстке від відстовбурчених волосків, що сидять на бородавках. Листки чергові, цілокраї, нижні великі, звужені в крилатий черешок, яйцеподібні або довгасто-ланцетні, загострені; верхні — глибокосидячі, збігають стеблом своєю основою. Всі листки шорсткувато-притиснутощетинисті.

Квітки в завійках, середньої величини (10-18 мм завдовжки), майже правильні, зрослопелюсткові, з подвійною оцвітиною. Чашечка грушоподібна, п'ятирозсічена на ланцетні частки. Віночок трубчасто-дзвоникуватий, п'ятипелюстковий, брудно-фіолетовий або рожевий, часом білий з короткими, вниз відігнутими трикутними зубцями. Придатки у зіві віночка завдовжки, як і пиляки. Тичинок п'ять, вони прикріплені до трубочки віночка. Маточка одна, зав'язь верхня, чотирилопатева, стовпчик один з головчастою приймочкою. Плід — гладенький, розпадний чотиригорішок.

Кореневища і корені містять дубильні речовини, багато слизу, алкалоїди, дигалову і галову кислоти та інші речовини. У свіжій траві містяться протеїн (до 25%), жир (до 3,3%), клітковина (до 14,2%) і безазотисті екстрактивні речовини (до 39,1% від абсолютно сухої речовини).

Поширення та екологія[ред.ред. код]

Поширений майже по всій Україні. Заготовляють його в районах поширення.Зростає у вільшняках, на берегах річок, на вологих луках.

Рослина тіньовитривала. Квітне у травні-липні.

Застосування[ред.ред. код]

Живокіст непоганий ранньолітній медонос, що створює підтримання взяток. Щоб зібрати нектар, бджоли користуються прокусами джмелів або ж хоботком розсувають тичинки. Медопродуктивність 25 кг з 1 га.

Листя і молоді пагони використовують для салатів, супів, вінегретів тощо. При вживанні великих кількостей викликає розлад шлунка. Живокіст лікарський худобою поїдається задовільно або погано через шорсткі листки. Всі частини живокосту лікарського в зеленому стані отруйні для коней, великої рогатої худоби, овець, кіз, бо містить алкалоїд симфітоциноглосин, глюкоалкалоїд консолідин, холін та інші шкідливі для них речовини. З коренів добувають червону фарбу.

У народній медицині використовують корені і кореневища від проносів як добрий обволікаючий і відхаркувальний засіб. Зовнішньо використовують свіжий корінь або сік з нього при чиряках, виразках, носових кровотечах, роблять також припарки при переломах кісток. У гомеопатії використовують есенцію з свіжого кореня живокосту, зібраного до початку цвітіння рослини. Корінь застосовують також у ветеринарії.

Сировину заготовляють восени, очищають, промивають у воді, розрізують на шматочки і висушують у тіні або на горищах. Строк зберігання — три роки.

На основі ліпофільної фракції, отриманої з коренів живокосту в поєднанні з ліпофільними екстрактами листа горіха волоського і суцвіть календули, створено і запатентовано лікарський засіб під назвою «Симфікален»[1].

Література[ред.ред. код]

  • Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шаброва С. І. Дари лісів. — К.: «Урожай», 1979.
  • В. И. Чопик, Л. Г. Дудченко, А. Н. Краснова. «Дикорастущие полезные растения Украины». Справочник. — Київ: Наукова думка, 1983. — 400 с.(рос.)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]