Жилатьє

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жилатьє
Жилатьє
Жилатьє
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Плазуни (Reptilia)
Ряд: Лускаті (Squamata)
Підряд: Lacertilia
Родина: Отрутозуби
Рід: Heloderma
Вид: Жилатьє
Біноміальна назва
Heloderma suspectum
Cope, 1869
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Heloderma suspectum
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Heloderma suspectum

Жилатьє (Heloderma suspectum) — представник родини Отрутозубів. Має 2 підвиди. Жилатьє у США називають „гіла монстр", оскільки він мешкає в басейні річки Гіла (ліва притока ріки Колорадо). Про жилатьє ходить багато легенд (серед індіанців), розповідають, наприклад, що він наділений магічною силою й його неможливо здолати.

Опис[ред.ред. код]

Довжина жилатьє сягає 45—61 см (хвіст з них має 15—17 см), вага 1,4—2,2 кг. Тулуб валькуватий, кремезний, з великою головою. Шкіра має горбкувату луску з помаранчевим візерунком на темному тлі маскує жилатьє в пустелі серед піску й каміння. Кігті короткі, але гострі, якими викопуються з піску яйця черепах, ящірок та змій і закопуються власні яйця. За допомогою жилатьє досліджує запахи і передає сигнали до аналізаторів Якобсонова органу, який розташовано у ротовій порожнині. Хвіст короткий й товстий, у ньому зберігаються запаси жиру, завдяки яким жилатьє переживає несприятливі періоди, коли мало їжі і води.

Спосіб життя[ред.ред. код]

Отрутозуби Жилатьє мешкають в сухих кам'янистих пустелях і напівпустелях. Живуть поодинці. Жилатьє віддає перевагу чагарниковим хащам, які забезпечують жилатьє достатньою кількістю вологи. Вдень ця ящірка зазвичай нерухомо сидить у схованці під каміннями або у норі, яку сам викопує. Іноді він заселяє готову, покинуту нору якого-небудь пустельного гризуна. Там же жилатьє проводить зиму, впадаючи в дрімотний стан. У цей період життєдіяльність організму жилатьє підтримується за рахунок накопичених влітку запасів жиру. Навесні жилатьє можна спостерігати навіть вдень. У цей час він гріється на сонці. Влітку жилатьє веде сутінковий і нічний спосіб життя. Якщо його застати зненацька, він притискається до землі і, щоб справити на ворога враження своїми розмірами, піднімає голову, показує зуби і шипить, готуючись напасти. Жилатьє вибирається із пустельного піску тільки в сутінках або вночі. Він важко несе своє огрядне тіло по піску і постійно пробує повітря роздвоєним язиком у надії вполювати здобич. Жилатьє може вбити птаха або ссавця, проте найчастіше він задовольняється комахами, яйцями і пташенятами.

Жилатье в пошуках їжі керується головним чином нюхом. Запахи, що їх оточують, вони відчувають за допомогою язика, пробуючи повітря. Виявивши сліди потенційної здобичі, жилатьє безпомилково слідує по запаху, при цьому головну роль у виявленні жертви грає роздвоєний язик. Жилатьє під час полювання досить жвавий, легко наздоганяє і несподівано атакує здобич, встромлюючи в неї свої гострі зуби. Найчастіше всього жилатьє нападає на неуважних птахів і розоряє їхні гнізда, поїдаючи яйця і пташенят, що вилупилися. Жилатьє полює також на гризунів, ящірок, комах, багатоніжок і черв'яків. Отрутозуби не гидують останками мертвих тварин. Жилатьє ковтає свою здобич цілою. Пташині яйця він заздалегідь розбиває або розгризає, потім вилизує їх вміст або стискає в щелепах і чекає, коли білок разом з жовтком стечуть до нього в горло. У жилатьє на нижній щелепі знаходяться отруйні зуби, укус яких має нервово—паралітичну дію.

Отрута жилатьє уповільнює роботу серця й легенів та без зусиль вбиває невеликих птахів і ссавців. Проте жилатьє рідко уприскує в них отруту, оскільки для вбивання здобичі зазвичай вистачає гострих зубів. На відміну від інших отруйних плазунів, жилатьє варто стиснути жертву зубами, після чого отрута вільно стікає в ранку, що утворилася. Отруйні залози жилатьє розвинулися зі слинних залоз. Вони бувають до 4 см завдовжки і розташовані на нижній щелепі під передніми отруйними зубами. Коли він упивається зубами в здобич, отрута із залоз витікає і скупчується між його нижньою губою і ясенами, звідти і потрапляє в порожнину зубів і, нарешті, в тіло жертви. При сильному стисненні щелеп зуби жилатьє проникають на глибину 1 см, а схоплена таким чином жертва неспроможна перешкодити проникненню отрути у зроблену зубами рану. Жилатьє може прискорити процес вмирання тварини, завдаючи їй багаторазових укусів. Укуси жилатьє для людини є болісними, викликають набряки, але до смерті вони призводять лише у виняткових випадках. Фізіологічна дія їхньої отрути — нейротоксинів — проявляється ураженням центральної нервової систем, дихання. Жилатьє, що вчепився зубами в жертву, перевертається на спину, щоб отрута з нижніх зубів швидше потрапила в рану.

Це яйцекладні ящірки. Шлюбний період жилатьє починається влітку. Парування триває довго, іноді близько години. У липні або на початку серпня самка відкладає 3—12 великих (довжина яєць близько 7 см, а ширина 3 см) білих, вкритих шкірястою оболонкою яєць у глибоку ямку, яку сама викопує передніми лапами. Потім вона засипає ямку піском. Таким чином, яйця опиняються на глибині приблизно 12 см, їх зігріває розжарений сонцем пісок. Через 30 діб з'являються молоді жилатьє — наприкінці серпня — на початку вересня. Їхня довжина становить близько 12 см. Молоді жилатьє забарвлені яскравіше за своїх батьків.

На жилатьє полюють небагато тварин. Впоратись із ним під силу тільки деяким видам змій. Тривалість життя у неволі сягає 20 років.

Стосунки з людиною[ред.ред. код]

Жилатьє може позбутися місць існування, які перетворюються на фермерські угіддя. Цих тварин також відловлюють з метою утримання у неволі як тераріумних тварин.

Розповсюдження[ред.ред. код]

Північно-Західна Мексика, південний захід США, головним чином штати Аризона, південний схід Невади і південний захід Юти.

Підвиди[ред.ред. код]

  • Heloderma suspectum cinctum
  • Heloderma suspectum suspectum

Джерела[ред.ред. код]

  • D. D. Beck (2004): Heloderma suspectum (Cope 1869). In: E. R. Pianka & D. R. King (Hrsg.): Varanoid Lizards of the World, S. 528-534. Indiana University Press, Bloomington & Indianapolis. ISBN 0-253-34366-6
  • http://www.zoolog.com.ua/plazuni15.html
  • * Словник-довідник із зоології. – К., 2002.