Жиленко Ірина Володимирівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ірина Володимирівна Жиленко
Ірина Жиленко.jpg
При народженні: Іраїда Жиленко
Дата народження: 28 квітня 1941(1941-04-28)
Місце народження: Київ
Дата смерті: 3 серпня 2013(2013-08-03) (72 роки)
Місце смерті: Київ
Національність: українка
Громадянство: СРСР СРСРУкраїна Україна
Мова творів: українська
Рід діяльності: письменниця
Нагороди:
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1996

Іри́на (Іраїда) Володи́мирівна Жиле́нко (*28 квітня 1941, Київ — 3 серпня 2013) — українська поетеса, дитяча письменниця, журналістка та мемуарист. Учасниця антиколоніального руху шістдесятництва, хоча залишилася «явищем не дисидентського, а суто літературного шістдесятництва». Була близькою із Євгеном Сверстюком, Опанасом Заливахою, Василем Симоненком, Іваном Дзюбою, Михайлиною Коцюбинською. Працювала у жанрі «міської української прози» в умовах форсованої русифікації Києва у 1980-тих роках. Авторка автобіографічної книги спогадів «Homo Feriens».

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство[ред.ред. код]

Народилася під час Другої світової війни у Києві. Виховувалася у родичів в Звенигороді.

Освіта[ред.ред. код]

1964 року заочно закінчила Київський державний університет імені Тараса Шевченка.

Творчість[ред.ред. код]

Працювала у редакціях газет і журналів. Перший вірш написала у восьмирічному віці. Дебютувала 1965 року збіркою «Соло на сольфі», яка спричинила тривалу дискусію у пресі. Одружилася із відомим українським письменником Володимиром Дроздом. Під тиском обставин була змушена вступити до комуністичної партії 1981 року.

З 1997 року в журналі «Сучасність» Ірина Жиленко почала публікацію своїх спогадів та листів під загальною назвою «Homo Feriens» (з лат. «Людина святкуюча»). Спогади частинами з'являлися на журнальних сторінках упродовж 10 років. Єдиним виданням були опубліковані 2011 року у видавництві «Смолоскип».

Твори І. Жиленко виходили в перекладі багатьма мовами світу, зокрема російською.

Для дітей[ред.ред. код]

Авторка низки дитячих творів: повістей для дітей «Двічі по два дорівнює кульбабці» (1983) і «Новорічна історія про двері, яких нема, і про те, як корисно іноді помилитися номером» (1986), «Достигають колосочки», «Вуличка мого дитинства», «Казки про буфетного гнома», збірників дитячих віршів «Достигають колосочки» (1964), «Вуличка мого дитинства», (1979), «Казки буфетного гнома», (1985).

Критика[ред.ред. код]

Головна тематика лірики Жиленко — обійстя та домашній сад, шлюб та родина, природа, доброта і сковородининська проповідь «повсякденних малих справ». У її поезії критики вбачають щирий ліризм, сполучений із вразливістю та винятковим смаком, насолоду життям з меланхолійним пізнанням мінливості світу, обережний еротизм та роздуми про смерть. Інші критикували її нібито угодовську життєву позицію, помітний гедонізм та естетство.

У своїх спогадах, виданих видавництвом «Смолоскип» 2011 року, тверезо оцінює трагедію творчості в умовах радянської окупації та всепоглинаючої цензури. Робить болюче зізнання:

Минуть роки – і жменька нас проводжатиме останніх… І молодші наші колеги, випадково проходячи повз той гурт, ковзнуть по ньому співчутливим оком і, можливо, теж відчують (хай і не глибоко) провину за те, що так і не вчиталися, що там нашкрябали оті гуцали, дрозди, андріяшики. І крижина шістдесятництва відпливе слідом за попередніми. А ми ж такі всі різні! І кожен – Світ. ...Сучасність виблювала, навіть не розжувавши, всю літературу радянської доби (разом із шістдесятниками), і боюсь, що вже ніхто і ніколи не нахилиться над тими покладами...

Померла у Києві, чин відспівування відбувся у Київському Фролівському монастирі УПЦ МП.

Книжки[ред.ред. код]

Авторка близько двадцяти книг, зокрема:

  • «Автопортрет у червоному» (1971)
  • «Вікно у сад» (1978)
  • «Концерт для скрипки, дощу і цвіркуна» (1979)
  • «Дім під каштаном» 1982)
  • «Ярмарок чудес» (1982)
  • «Збулося літо» (1983)
  • «Останній вуличний шарманщик» (1985)
  • «Дівчинка на кулі» (1987)
  • «Чайна церемонія» (1990)
  • «Вечірка у старій вінарні» (1994)
  • «Пори року» (1999)
  • Поетичний цикл «Казки на заході сонця».

Збірники поезії:

  • «Вікно у сад»
  • «Вірш для Діани»
  • «Крамничка антикварій. Захід сонця»
  • «Євангеліє від ластівки» («Університетське видавництво ПУЛЬСАРИ», 2006)

• Світло вечірнє («Університетське видавництво ПУЛЬСАРИ», 2010).

Нагороди[ред.ред. код]

Премія ім. В. Н. Сосюри (1987, за книгу віршів «Дівчинка на Кулі») Національна премія України імені Тараса Шевченка (1996, за збірку «Вечірка у старій вінарні») Вірші: «І світла алея», «Зимовий мотив з візитом пічника», «За золотими вікнами зірок»

Родина[ред.ред. код]

  • чоловік — український письменник-романіст Володимир Дрозд
  • дочка Ірина Жиленко — молодша (Орися) (1966 р.н.), кандидат богослов'я
  • син Павло Дрозд

Відзнаки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]