Жиль Делез

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жиль Делез
Західна філософія
Філософія XX століття
Gilles Deleuze in 1987.png
Gilles Deleuze
Народився 18 січня 1925(1925-01-18)
Париж
Помер 4 листопада 1995(1995-11-04) (70 років)
Париж
Школа/Традиція постмодернізм
Основні інтереси Постмодернізм, Постструктуралізм
Значні ідеї ризома, тіло без органів, шизоаналіз, план імманентності, машини наділені бажаннями
Вплинули на нього Спіноза, Кант, Ніцше, Бергсон, Лейбніц, Юм, Фуко, Зігмунд Фрейд, Карл Маркс, Фелікс Гваттарі
Вплинув на Феликс Гваттари, Йен Гамильтон Грант

Жиль (Жіль) Делез (або іноді Дельоз) (фр. Gilles Deleuze, МФА: [ʒil dəløz]; *18 січня 1925, Париж — †4 листопада 1995, Париж) — французький філософ ХХ століття.

Від початку 1960-х Делез написав багато впливових праць присвячених питанням філософії, літератури, кіно та образотворчого мистецтва. Найгучнішої слави зажили дві його книги, це Анти-Едіп (1972) й Тисяча плато (1980), обидві в співавторстві з Феліксом Ґваттарі. Його книги Відмінність та повторення (1968) та Логіка сенсу (1969) спонукали Мішеля Фуко сказати, що «один день цього століття, мабуть, назвуть Делезівським»[1]. (Натомість Делез так прокоментував цей вислів: «цей жарт розважає таких людей як ми, тоді коли інших дратує»[2].)

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в робітничій сім'ї в Парижі де й прожив усе своє життя. Початкову освіту здобував під час Другої світової війни у ліцеї Карно. Крім того, протягом року, Делез відбув додатковий курс (khâgne) у ліцеї Генріха IV. У 1944 році Делез поступив до Сорбонни. Де його вчителями були відомі фахівці з історії філософії, такі, як Жорж Канґієм (Georges Canguilhem), Жан Іполит (Jean Hyppolite), Фердинанд Алкве (Ferdinand Alquié) і Моріс де Ґанділак (Maurice de Gandillac), в подальшому інтерес до Делеза як канонічної фіґури сучасної філософії викликаний багато в чому завдяки цим учителям. Крім того, Делез зацікавився роботами неакадемічних мислителів, таких як Жан-Поль Сартр[3]. Він здобув аґреґацію (agrégation) з філософії у 1948 році.

Делез викладав у різних ліцеях (Ам'єна, Орлеана, Луї Ле Ґранд) до 1957 року, коли посів місце в Сорбонні. У 1953 році він опублікував свою першу монографію, Емпіризм і суб'єктивність, по Юму. Він одружився з Деніз Поль «Фанні» Ґранжуан (Denise Paul «Fanny» Grandjouan) в 1956 році. З 1960 по 1964 він обіймав посаду в Національному центрі наукових досліджень. За цей час опублікував епохальну працю Ніцше і філософія (1962) і заприятелював з Мішелем Фуко. З 1964 по 1969 рік був професором в Університеті Ліона. У 1968 році опублікував дві дисертації, Відмінність та повторення (науковий керівник Ґанділак) і Експресіонізм у філософії: Спіноза (керівник Алкве).

У 1969 році отримав призначення в університет Університеті Париж VIII — Венсенн, експериментального вишу, організованого з метою здійснення освітньої реформи. Цей новий університет залучив цілий ряд талановитих учених, у тому числі Фуко (який запропонував запросити Делеза), і психоаналітика Фелікса Ґваттарі. Делез викладав у Венсені аж до свого виходу на пенсію в 1987 році.

Делез, затятий курець, страждав на виснажливі легеневі хвороби протягом останніх 25 років свого життя. Останні десять років життя ці проблеми все більш загострювалися і підсилювалися, Делезу ставало важко дихати.[4] Хоча частину легеней було видалено, хвороба поширилася по всій легеневій системі. Делез потерпав від трахеотомії, втратив дар мови[5] і вважав що його «прикували, як собаку» до кисневого апарату[6]. В останні роки життя, таке просте завдання, як написання кількох слів, вимагало неймовірних зусиль. У 1995 році Делез покінчив життя самогубством, викинувшись з вікна своєї квартири[7].

Виноски[ред.ред. код]

  1. Foucault, «Theatrum Philosophicum», Critique 282, p. 885.
  2. Negotiations, p. 4. Щоправда, у пізнішому інтерв'ю, Делез зауважував: «Я не знаю, що Фуко мав на увазі, я ніколи в нього про це не питав» (Negotiations, p. 88).
  3. Dialogues, p. 12: «Після звільнення ми ще як диваки стирчали в історії філософії. Ми просто поринули в Геґеля, Гуссерля і Гайдеґера, ми були як цуценята, і в схоластиці дужче, ніж у середньовіччі. На щастя, був Сартр. Сартр був з іношого боку, він був дійсно ковтком свіжого повітря з вулиці.»
  4. [1]
  5. A.P. Colombat, «November 4, 1995: Deleuze's death as an event», Continental Philosophy Review 29.3 (July 1996): 235–249.
  6. Philip Goodchild, Deleuze and Guattari: An Introduction to the Politics of Desire (Thousands Oaks, CA: Sage, 1996).
  7. «Gilles Deleuze». Encyclopædia Britannica. Архів оригіналу за 2013-07-07. Процитовано 2009-07-08. 

Посилання[ред.ред. код]