Жиль де ля Туретт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жорж Альбер Эдуар Брут Жиль де ла Туретт
Georges Albert Édouard Brutus Gilles de la Tourette
Народився 30 жовтня 1857(1857-10-30)
Сен-Жерве-ле-Труа-Клоше
Помер 26 травня 1904(1904-05-26) (46 років)
Лозанна, Швейцарія
Громадянство Франція
Галузь наукових інтересів неврологія
Науковий керівник Жан-Мартен Шарко
Відомий завдяки: Синдром Туретта

Жорж Альбер Эдуар Брут Жиль де ла Туретт (фр. Georges Albert Édouard Brutus Gilles de la Tourette, * 30 жовтня 1857 у Сен-Жерве-ле-Труа-Клоше — † 26 травня 1904 у Лозанні, Швейцарія) — французький невропатолог, чиє ім'я відоме через Синдром Туретта.

Біографія[ред.ред. код]

Жорж де ла Туретт народився у великому селі поблизу Пуату, в західно-центральній частині Франції. Його батько, Теодор, був купцем і мав чотирьох дітей, з яких Жиль був старшим. Він виріс у сім'ї, в якій вже було багато лікарів і вчених. Мало що відомо про раннє дитинство: його освіта почалося в школі-інтернаті Шательро, де його вважали виключно талановитим, але неспокійним й гіперактивним учнем.

Зі свідчень близьких друзів, відрізнявся буйним та запальним норовом, охоче встрягав у суперечки. 1886 року одружився із своєю кузиною, Марі Детруа. Мав четверо дітей: синів Жана та Фрасуа й дочок Жанну та Мадлен[1].

За межами медичного кола широко відома історія замаху на життя де ля Туретта. Колишня пацієнтка, Роуз Кампер, хвора на параноїдальну шизофренію, вистелила йому в голову, звинувативши у тому, що її загіпнотизували проти власної волі. Від поранення вчений оговтався і був виправданий від звинувачень зі сторони хворої, але це стало поштовхом для інтенсивних публічних дебатів з питання про те, чи може гіпноз бути використаний щоб викликати злочинну поведінку у законослухняних громадян, і зробив Туретта посміховиськом[2].

Після цього випадку і після смерті свого молодшого сина від менінгіту, Жиль де ля Туретт постійно впадав у депресії та гіпоманії, його публікації стали досить різкими і нетрадиційними, він став робити доклади та публічні лекції з літератури, на театральні теми, де виступав головним оратором[3].

Вивчаючи сифіліс та нейросифіліс й їх симптому та наслідки, впізнав деякі їх симптоми у себе, через що починав думати про самогубство, але відмовлявся від лікування. У 1901 році його колега дав неправдиве повідомлення, що пацієнт де ля Туретта потребує його негайної допомоги, а тому лікар поїхав у притулок для душевно хворих поблизу Лозанни, де його насильно утримували три роки, до самої смерті[4].

Професійні здобутки[ред.ред. код]

Жиль де ля Туретт зробив значний внесок у медицину та літературу. Його найзначніші досягнення були пов'язанні із вивченням істерії і гіпнозу, але він був також успішним психоневрологом з інтересом у терапії[5].

Почав вивчати медицину в Пуатьє у віці 16 років, а потім переїхав до Парижа.

Жиль де ля Туретта став екстерном у Парижі 1879 р., доктор медицини і препаратора з Полом Каміль Іполит Brouardel (1837-1906) 1885; 1893 Médecin де hôpitaux; 1896 шеф-служби; 1900 Professeur agrégé. Він був одним з улюблених учнів Шарко, його лікарем та обистим секретарем. Шарко в свою чергу, допоміг своєму учневі у академічній кар'єрі.

Він вступив у медичну школу в Парижі у віці 20 років, через 3 роки після початку навчання в медичній школі в Пуатьє. Захоплювався працями лікаря Теофраста Ренодо і вважав його своїм натхненником.

У 1881 році він став інтерном у будинок офіцерів в Парижі. Переклав близько 1880 історичних робіт американського лікаря Джорджа Борода (1839-1883).

У 1884 році він почав навчатись та працювати під керівництвом Жана-Мартена Шарко, швидко ставши одним з його улюблених учнів. Скоро отримав звання chef de clinique. Під час роботи де ля Туретта у лікарні Сальпетрієр Зигмунд Фройд відвідував його лекції з гіпнозу.

У 1886, за рік перед захистом дисертації, опублікував роботу про судомний синдром; ще одна стаття на цю тематику вийшла у 1899 році і була описана як maladie des tics. Пізніше сам Шарко перейменував захворювання у Gilles de la Tourette 's illness[6].

1893 був нагороджений Орденом почесного легіону[7].

Наукові праці[ред.ред. код]

  • Étude sur une affection nerveuse charactérisée par de l'incoordination motrice accompagnée d'écholalie et de coprolalie (jumping, latah, myriachit). Archives de neurologie 9, ss. 19-42, 158-200 (1885)
  • L'hypnotisme et les états analogues au point de vue médico-légal. Paris, 1887
  • L'hypnotisme et les états analogues au point de vue médico-légal, 2. é.. Paris: Plon, Nourrit, 1889
  • Les zones hystérogènes de l'oeil et la migraine ophtalmique d'origine hystérique. Ann. d'ocul. (1891)
  • Traité clinique et thérapeutique de l’hystérie d’après l’enseignement de la Salpêtrière. Plon, Paris, 1891-1895
  • Pathogénie et traitement des pieds bots. Semaine méd. (1896)
  • Les actualités médicales, les états neurasthéniques. Paris, 1898
  • Leçons de clinique thérapeutique sur les maladies du système nerveux. Paris, 1898
  • Le traitement de l'ataxie par l'élongation vraie de la moelle épinière. N. iconog. de la Salpêtriere (1897)
  • Tourette, Chipault. Die wirkliche Dehnung des Rückenmarkes und ihre Anwendung zur Behandlung der Tabes dorsalis. Therap. Wchnschr. (1897)
  • Les actualités médicales. Formes cliniques et traitement des myélites syphilitiques. Paris: J. B. Baillière et fils, 1899
  • L'oeil tabétique. Bull. et mém. Soc. méd. d. hôp. de Par. (1899)
  • Tourette, Chipault. De la percussion méthodique du crâne; contribution au diagnostic cranio-encéphalique. Gaz. d. hôp. (1899)
  • La maladie des tics convulsifs. La semaine médicale (1899)
  • Diagnostic de l'affection dite chorée des femmes enceintes. Rev. prat. d. trav. de méd. (1899)
  • Des rapports de la chorée de Sydenham avec le rhumatisme, la puberté et la chorée dite des femmes enceintes. Rev. neurol (1900)
  • Dose suffisante de bromure et signe de la pupille dans le traitement de l'épilepsie. Semaine méd. (1900)
  • Le traitement pratique de l’épilepsie, dose suffisante de bromure, signe de la pupille. Paris: J.-B. Baillière et fils, 1901
  • Tratamiento del vértigo de Ménière por el método de las dosis suficientes. Bol. lar. otol. (1901)
  • Théophraste Renaudot : d'après des documents inédits. E. Plon, Nourrit. Paris, 1884.
  • La vie et les oeuvres de Théophraste Renaudot, fondateur du journalisme et des consultations charitables. Ed. du Comité, Paris 1892.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Пов'язані сторінки[ред.ред. код]

Синдром Туретта