Житомир (станція)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Житомир
Коростенська дирекція
Південно-Західна залізниця
станція
Залізничний вокзал станції Житомир
Розташування
Розташування Україна Україна
Адреса Житомир, Привокзальний майдан, 2
Координати 50°16′05″ пн. ш. 28°41′52″ сх. д. / 50.268100000027772012° пн. ш. 28.69780000002777953° сх. д. / 50.268100000027772012; 28.69780000002777953Координати: 50°16′05″ пн. ш. 28°41′52″ сх. д. / 50.268100000027772012° пн. ш. 28.69780000002777953° сх. д. / 50.268100000027772012; 28.69780000002777953
Структура
Глибина 0
Платформ 4
Колій 25+6
Клас I
Характер роботи вантажна
Час роботи цілодобово
Послуги
Транспортні Залізнична станція Квиткова каса Довідкове бюро Камера схову Оформлення багажу Доступ для осіб з інвалідністю
Супутні Автобус Таксі Ресторан Аптека Таксофон Кафе
Історія
Відкрито 11 липня 1896 (127 років)
Перебудовано 1971
Електрифіковано 2011
Інша інформація
Власник Південно-Західна залізниця
Оператор Укрзалізниця
Вебсайт Вокзал станції Житомир
Код ЄМР (АСУЗТ) 345606
Код Експрес-3 2200400
Тарифна зона 18
Тарифні відстані до транзитних пунктів
Фастів I 101 км
Бердичів 50 км
Звягель I 91 км
Коростень 82 км
Коростишів 27 км
Управління залізниці (Київ-Пас.) 165 км
Мапа
Мапа
Житомир на Вікісховищі

Житомир — вузлова вантажна станція 1-го класу Коростенської дирекції Південно-Західної залізниці, транзитний пункт. Розташована в обласному центрі Житомирської області.

Від станції відгалужуються 5 напрямків на:

  • Коростень (завдовжки 82 км) — одноколійна, збудована у 1915 році, неелектрифікована;
  • Коростишів (27 км) — одноколійна, збудована у 1957 році, неелектрифікована.
  • Фастів I (101 км) — одноколійна, збудована у 1936 році, електрифікована у 2011 році;
  • Бердичів (50 км) — одноколійна, збудована у 1896 році, неелектрифікована;
  • Звягель I (91 км) — одноколійна, збудована у 1936 році, неелектрифікована.

Історія[ред. | ред. код]

Станція відкрита 1896 року, тоді ж було споруджено першу дерев'яну будівлю залізничного вокзалу. 11 липня 1896 року у напрямку станції Бердичів вирушив перший поїзд після урочистого відкриття першої вузькоколійної залізниці в Житомирі.

Вокзал станції Житомир (1918)

Протяжність першої залізничної лінії становила всього 50 км. У поїздах того часу була передбачена оригінальна система повідомлення пасажирами машиністу про потрібне місце зупинки. У кожному вагоні була протягнута мотузка, яка з'єднувала вагони і кабіну машиніста. Так для того, що б повідомити про своє бажання вийти, пасажирові потрібно було смикнути за мотузку і у машиніста лунав дзвінок. Схожа система оповіщення про зупинки успішно використовується і в наші дні. Так, наприклад, в маршрутних автобусах на острові Мальта ніхто не вигукує назву зупинки, а користуються послугами «мотузкового сповіщення»[1].

Житомир тривалий час залишався периферійною станцією. У 1912 році імператор Микола II видав указ про будівництво ширококолійної залізниці Коростень — Житомир — Бердичів. На будівництво нової залізниці пішло три роки. У 1914 році вузьку колію замінено широкою, а вже у 1915 році залізницю побудовано до Коростеня. Разом з новою залізничною лінією, у 1915 році в Житомирі споруджено і новий кам'яний вокзал, поряд зі старим дерев'яним, який був побудований ще у 1896 році. Новий вокзал проіснував практично в незмінному вигляді до 1971 року. У будівлі була проведена подальша реконструкція, і зараз в ньому розміщується адміністрація станції Житомир.

У травні-червні 1918 року відбулися страйки пекарів та друкарів, а 17 липня 1918 року почався страйк залізничників Житомира[2].

Сучасний вокзал

Сучасна будівля вокзалу побудована 1971 року.

У 2010 році розпочаті роботи з електрифікації напрямку Фастів I — Житомир — Звягель I з метою перенаправлення цією лінією вантажних поїздів для розвантаження дільниці Фастів I — Козятин I.

Привокзальний майдан

23 серпня 2011 року відкрито рух електропоїздів за маршрутами Житомир — Фастів I та Житомир — Фастів I — Київ-Пасажирський. Ділянка Житомир — Звягель I у перспективі планується електрифікувати.

Платформи станції Житомир

З прийняттям Закону «Про Державний бюджет України на 2021 рік», цей історичний документ вперше враховував потреби перевізника у фінансуванні важливих проєктів з оновлення інфраструктури. Зокрема, зазначені кошти передбачено спрямувати на електрифікацію дільниці Житомир — Звягель I, завдяки чому будуть перенаправлені на цей напрямок поїзди під електротягою[3].

Пасажирське сполучення[ред. | ред. код]

Приміські каси
Касовий зал
Зал чекання
Приміський електропоїзд Житомир — Фастів I

У вересні 2020 року заступник міністра фінансів Олександр Кава розповів про електрифікацію ділянки Житомир — Звягель I[7].

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Історія станції Житомир. interesniy.zhitomir.ua. Архів оригіналу за 18 жовтня 2009. Процитовано 30 січня 2011.
  2. Житомир у роки революції i Громадянської війни. ukrssr.com.ua.
  3. У 2021 році держава інвестує в розвиток пасажирських залізничних перевезень. Укрзалізниця. 16 грудня 2020. Архів оригіналу за 16 грудня 2020. Процитовано 16 грудня 2020.
  4. «Укрзалізниця» запускає щоденний поїзд Житомир  — Одеса. Економічна правда. 19 березня 2019. Архів оригіналу за 24 березня 2019. Процитовано 13 квітня 2019.
  5. «Укрзалізниця» з 9 грудня призначила новий поїзд Київ — Лисичанськ і подовжила маршрут руху поїзда Львів — Київ до Бахмута. УНІАН. 5 грудня 2018. Архів оригіналу за 7 січня 2019. Процитовано 13 квітня 2019. (рос.)
  6. З 9 грудня 2018 року «Укрзалізниця» запустила нове сполучення «Бахмут — Львів», яке проходить через Житомир (відео)
  7. Залізничне сполучення Житомир — Звягель. zhytomyr-future.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 19 жовтня 2020. Процитовано 30 вересня 2020.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Тарифное руководство № 4. Книга 1 (на 15.05.2021) (рос.) [Архівовано з першоджерела 15.05.2021.]
  • Архангельский А. С., Архангельский В. А. Железнодорожные станции СССР: Справочник. В двух книгах. — М. : Транспорт, 1981.(рос.)
  • Україна. Атлас залізниць. Масштаб 1:750 000. — К. : ДНВП «Картографія», 2008. — 80 с. — ISBN 978-966-475-082-7.

Посилання[ред. | ред. код]