Жовква

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жовква
Zhovkva01.png Zolkva city fl.png
Герб Жовкви Прапор Жовкви
Центральна площа міста — Вічева
Центральна площа міста — Вічева
Жовква
Жовква на мапі України
Жовква на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Львівська область
Район/міськрада Жовківський район
Рада Жовківська міська рада
Код КОАТУУ 4622710100
Засноване 1597 р. (с. Винники з XIV ст.)
Магдебурзьке право 1603
Статус міста з 1603 р. (м. Жовква) року
Населення 13629 (01.01.2011)[1]
Площа 7,6 км²
Поштові індекси 80300
Телефонний код +380-3252
Координати 50°03′18″ пн. ш. 23°58′36″ сх. д. / 50.05500° пн. ш. 23.97667° сх. д. / 50.05500; 23.97667Координати: 50°03′18″ пн. ш. 23°58′36″ сх. д. / 50.05500° пн. ш. 23.97667° сх. д. / 50.05500; 23.97667
Висота над рівнем моря 150 м
Водойма річка Свиня
Міста-побратими Замостя
Венгрув
Відстань
До обл./респ. центру
 - фізична 25 км
 - залізницею 32 км
 - автошляхами 24 км
Міська влада
Адреса 80300, Львівська обл., Жовківський р-н, м. Жовква, пл. Вічева, 1, тел. 2-12-64, 2-12-94, 2-13-52

Жо́вква, (пол. Żółkiew) (з 1951 по 1992 — Нестеров) — місто в Львівській області, районний центр. Поселення засноване у 1368 р. Міські права отримало в 1603. Відоме як місто ремісників. В XVII столітті Жовква була резиденцією короля Речі Посполитої Яна III Собеського. В кінці XVII — початку XVIII століть славилась художня школа і школа різьби по дереву.

Географічне розташування[ред.ред. код]

Жовква — адміністративний центр району Львівської області, розташована за 25 кілометрів на північ від Львова, за 35 кілометрів від українсько-польського кордону, на роздоріжжі міжнародних автошляхів на Польщу (Львів — Рава-Руська — Варшава), Прибалтику (Львів — Ковель — Брест). Поряд з автотрасою проходить залізниця Львів — Рава Руська — Варшава.

Розташована на межи природних областей: горбогірного пасма Розточчя та сильно заболоченої в давнину рівнини Малого Полісся. Межа природних областей збігається тут з багатою геологічною, кліматичною, рослинною і тваринною межею в Європі, поруч з якою проходить Головний європейський вододіл.

Це також древня межа земель та князівств Червоної Руси — Галичини, Волині, Звенигородського, Белзького князівств. Біля підніжжя гори Гарай (365 м) — крутого уступу Розточчя, яка здіймається на 150 метрів над прилеглою рівниною, перетиналися важливі шляхи Червоної Русі. Зі сходу на захід проходив шлях на відтинку між містами Димошин (нині м. Кам'янка-Бузька) та Щекотин (околиці села Глинськ за 5 кілометрів від Жовкви), далі на Янів (тепер Івано-Франкове), Краковець, Краків; з півдня на північ пролягав шлях зі столичного міста Галича (пізніше зі Львова) на Белз і Холм.

Рельєф, природні копалини[ред.ред. код]

Центральна (історична) частина міста розташована на підвищеній гряді, яка простягається із сходу на захід, західним краєм примикаючи до північно-східних уступів Розточчя. Біля підніжжя гори Гарай (150 м) гряду прорізає річка Свиня, утворюючи кілька вигинів. В долині ріки в давнину існували великі стави (Сопошинський, Середній і Зволинський), які були осушені протягом XIX століття. Заболочені колись території по обидві сторони гряди також поступово осушено і на сьогодні вони повністю забудовані.

На південній околиці міста в районі цегельного заводу здійснюється розробка покладів глини в невеликих масштабах, яка використовується для виробництва керамічної цегли. В районі міста виявлено також напірні сірководневі води з температурою на поверхні 39 °C, які можуть використовуватися для бальнеологічних та термальних цілей.

Демографія[ред.ред. код]

Кароль Ауер. Жовква. Ринкова площа

Станом на 2003 р. в Жовкві проживало 13,3 тисяч мешканців. Етнічний склад мешканців однорідний. Переважаюча більшість — українці — 98,4% (корінні довоєнні сім'ї становлять меншу його частину), в невеликій кількості — росіяни — 1% (частина російського населення і сімей військовослужбовців виїхала в Росію після утворення незалежних держав на території СРСР), поляки — 0,3% (майже все довоєнне польське населення вивезено в Польщу 1946 р.), євреї — 0,1% (майже все довоєнне єврейське населення знищено нацистами в 1943 р.), інші національності — 0,2%.

Історія[ред.ред. код]

«Акварель Кронбаха». Вигляд Жовкви у XVIII ст.

Місто Жовква було закладене в 1597 р. на землях давньоруського поселення Винники, неподалік древнього міста Щекотів (Щекотин, тепер село Глинсько Жовківського району), яке згадувалося у Галицько-Волинському літописі у 1242 р. Перша згадка в літописах про село Винники відноситься до 1368 р. Винники лежало на межи Звенигородського та Белзького князівства, через територію яких пролягли торгові шляхи з Галича та Львова на Белз, Холм. Розташування поселення на торговій дорозі сприяло його швидкому розвитку. Після розпаду Галицько-Волинського князівства і захоплення його земель Польщею в кінці XVI століття (1588 р.) Винники стало власністю гетьмана Станіслава Жолкевського, який згодом одержав королівський привілей Зиґмунта III на будівництво нового міста на право назвати нове місто Жовквою (1603 р.). З наданням Жовкві 22 лютого 1603 р. грамотою короля Сиґізмунда ІІІ Вази маґдебурзького права пожвавилося економічне життя міста та околиць, швидше стали розвиватися ремесла й торгівля. Урядування в місті здійснював магістрат, який обирався за згодою власника міста.

Для розташування міста Жовкви була вибрана вигідна в оборонному відношенні, вільна від житлової забудови підвищена платформа, де перетиналися важливі шляхи Червоної Русі. Припускається, що гетьман С.Жолкевський із дружиною хотіли бачити розпланування Жовкви за взірцем «Ідеальних міст» італійського архітектора П'єтро Катанео. Планування здійснив Павло Щасливий, який тоді зводив замок та після нього костел св. Лаврентія. В першій половині XVII ст. Жовква перетворилася на укріплене місто-фортецю, оточене валами та ровами. Ринкову площу, розплановану перед замком, з північного та східного боків оточили житлові кам'яниці з відкритими галереями-підсінням. Припускається, що Жовква своєю красою має завдячувати дружині гетьмана Реґіні, котра дбала про місто, у той час коли чоловік перебував на королівській службі. Після Жолкєвських місто належало родині Даниловичів, далі по матері Софії Теофілії — Яну ІІІ Собєському.

З 1678 року Жовківський замок став королівською резиденцією Яна III Собеського. У 2-й пол. XVII — на початку XVIII ст., місто досконало розбудувалося, отримало низку нових кам'яних будівель, прекрасні садово-паркові ансамблі і досягло свого найвищого розвитку і багатства. У Жовкві діяли п'ять церков, чотири костели, синагога. Славилась високою художністю жовківська збірка живопису, графіки, різьблення, гобеленів, порцеляни, зброї. Прославили місто іконописці та різблярі Жовківського мистецького осередку кінця XVII- поч. XVIII ст.

Обронний мур та Глинська брама.

Дослідник історії Жовкви вірменин Садок Баронч висунув версію про народження тут українського державного діяча і полководця, гетьмана Богдана Хмельницького. Під час визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького у Жовкві двічі побувало козацько-селянське військо. Під час Північної війни 1700–1721 рр. Жовківський замок з грудня 1706 р. до квітня 1707 р. став резиденцією російського царя Петра I. Згідно з легендою, місцева річка Свиня здобула свою назву після того, як туди впав московський цар (перед тим випив надто багато алкоголю).

До Жовкви у квітні 1707 року приїздив український гетьман Іван Мазепа. З Жовкви гетьман відправляв посланця до Саксонії заручитись підтримкою шведського короля Карла XII.

Кароль Юзеф Сапєга восени 1745 року пробував бути посередником в суперечці між гетьманом литовським Михайлом Казимиром Радзивіллом «Рибонькою» та сандомирським воєводою Яном Тарлом в їх суперечці через права на Жовкву.[2]

В складі імперії Габсбурґів[ред.ред. код]

1880 року (Галичина — провінція Австро-Угорської монархії) утворено адміністративний повіт Жовква, що охоплював 74 громади. Піднесенню Жовкви сприяло прокладення через неї залізниці Львів - Белжець, адміністрація якої з 1889 розмістилась у місті. Особливо сильного удару місту завдала Перша світова війна, під час якої місто переходило з рук в руки, в часі відступу росіян було спалене. Перед війною у Жовкві повністю базувався (штаб і обидва дивізіони) 15-ий полк драгунів імені Ерцгерцога Йозефа.

3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 10 000 осіб.[3]

Західноукраїнська Народна Республіка[ред.ред. код]

1 листопада в повіті Жовква було встановлено владу Української держави — ЗУНР.[4]

Радянський період[ред.ред. код]

За радянських часів Жовква була перейменована (1951 р.) в Нестеров на честь відомого російського авіатора часів Першої світової війни Петра Нестерова (перший у світі виконавець «мертвої петлі»), який загинув неподалік від міста в результаті першого у світі повітряного бою з застосуванням тарану. У 1992 році місту повернули стару назву. У 1994 р. місту надано статус Державного історико-архітектурного заповідника — у ньому 55 пам'яток світового, національного та регіонального значення. З 1998 року Жовква є претендентом на внесення до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

У 2003 р. до 400-ліття від надання місту маґдебурзького права центральна частина Жовкви, зокрема центральна площа — Вічева, пережили масштабну реконструкцію, котра частково триває й досі.

Герб міста[ред.ред. код]

Герб Жовкви австрійського періоду.
  • Сучасний герб: в золотому полі Святий Іван, що тримає в правій руці золоту чашу, в лівій — чорну змію. Одежа синя, плащ червоний. Щит обрамлений декоративним картушем і увінчаний срібною міською короною з трьома вежками.
  • Герб австрійського періоду має вигляд розділеного навпіл щита, на якому зображені половини гербів Собеських і Радзивілів.

Архітектура[ред.ред. код]

Жовква збудована за принципом «ідеальних міст» доби Ренесансу. До видатних історико-архітектурних ансамблів відноситься добудова історичної Ринкової площі (сучасна пл. Вічева) із замком 1594 р., костелом Св. Лаврентія XVII ст., Василіанський (XVII–XX ст.) і Домініканський (XVII–XVIII ст.) монастирі. Високу художню цінність мають зразки дерев'яного зодчества, збережена на території колишніх передмість та синагога в стилі Ренесанс. На невеликій території історичного центру, що з 1994 року має статус Державного історико-архітектурного заповідника, сьогодні знаходиться близько 55 пам'яток архітектури, в тому числі світового рівня.

В Жовкві працював видатний архітектор, скульптор доби бароко Андреас Шлютер (1662–1714 рр., як майстер меморіальної пластики). В костелі збереглися два надгробки роботи великого майстра, автора монументів у Берліні, Кеніґсберґу.

Однією з найстаріших шкіл міста є Жовківська ЗОШ №1. Школа була заснована у 1897 р.[Джерело?]

Персоналії[ред.ред. код]

  • Йов Кондзелевич (1667–1740/48) — відомий іконописець, автор іконостаса із монастиря Скит Манявський (Богородчанський іконостас) 1698–1705 рр.
  • Іван Руткович (сер. XVII — поч.XVIII ст.) — відомий іконописець, автор так званого Скварявського іконостаса 1697-99 рр.
  • Василь Петранович — відомий іконописець, автор (на думку Володимира Овсійчука; разом з учнями в 1744–1749 роках[5]) іконостасу церкви святого Миколая в Бучачi
  • Степан Волошко — актор, оперний співак, педагог.
  • Михайло Король — український адвокат, доктор права, громадсько-політичний діяч, провідник місцевої української громади, голова «Руської Ради», ініціятор будови «Народного Дому» в Жовкві.
  • Роман Цись — музикант, композитор
  • отець Яким Фещак — капелян УГА, редактор журналу УГКЦ «Місіонар», перебував під час І-ї світ. війни.
  • Герш Лаутерпахт (1897–1960) — юрист, один із авторів концепції прав людини як норми міжнародного права.

Парламентські посли від Жовкви[ред.ред. код]

  • отець Ковальський Тит - священик УГКЦ, посол Галицького Сейму (2 рази обрався від I курії Жовківського округу).[6]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2014 року, Київ-2014 (doc)
  2. Zofia Zielińska. Sapieha Karol Józef h. Lis (zm. 1768) / Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków: Polskia Akademja Nauk, 1994.— T. XXXV/1, zeszyt 144.— S. 30. (пол.)
  3. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР.- Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995.- 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с. 23
  4. Лев Шанківський. Стрий і Стрийщина у визвольній війні 1918–1920 рр.
  5. Станкевич Михайло. Бучач та околиці.- Львів: СКІМ,2010.- 256 с., іл. ISBN 966-95709-0-4 с.68
  6. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму // Серія «Львівська сотня».- Львів: «Тріада плюс», 2010. 228 с.; іл. с. 109-110; 139

Джерела[ред.ред. код]

  • Шубарт Павло. Захоплююче знайомство з Жовквою// Чорноморські новини. — 5 січня 2013. — #1-2.

Посилання[ред.ред. код]