Жовта гарячка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жовта гарячка
Yellow fever

МКХ-10 A95
МКХ-9 060
DiseasesDB 14203
MedlinePlus 001365
eMedicine med/2432 emerg/645
MeSH D015004

Жо́вта гарячка (Febris flava, амарильна гарячка, амарильний тиф, амарильоз) — гостра арбовірусна природно-осередкова хвороба з групи геморагічних гарячок, з трансмісивним механізмом передачі, що характеризується раптовим початком, двофазною високою гарячкою, різко вираженою загальною інтоксикацією, тромбогеморагічним синдромом, ураженням печінки з жовтяницею, нирок та інших органів.

Ця хвороба є ендемічною в тропічних районах Африки та Латинської Америки із загальним населенням понад 900 мільйонів осіб. Проведення широких профілактичних і протиепідемічних заходів, в тому числі вакцинації, призвело до значного зниження рівня захворюваності, однак за оцінками ВООЗ, щорічно у світі відбувається 200 тисяч випадків захворювання на жовту гарячку (близько 90% випадків — у країнах південніше Сахари в Африці), 30тисяч з яких закінчуються смертю. Загалом помирає до 50% людей, у яких розвилася тяжка форма. Ліків від жовтої гарячки й натепер немає. За останні два десятиліття число випадків захворювання на жовту гарячку виросло у результаті зниження імунітету населення до цієї інфекції, вирубки лісів, урбанізації, міграції населення і зміни клімату.

Жовта гарячка відноситься до інфекційних хвороб, що виявили здатність спричиняти серйозний вплив на здоров'я населення та швидко поширюватися в міжнародних масштабах. Згідно з Міжнародними медико-санітарними правилами 2005 року жовта гарячка підлягає регуляції цими правилами, про кожний випадок її слід негайно сповіщати ВООЗ.

Історія[ред.ред. код]

Вперше достовірно клінічно жовта гарячка описана у 1648 році в епідемії на Юкатані (Мексика)іспанським монахом Лопесом де Когольюдо. В минулому інфекція нерідко набувала характеру тяжких епідемій з високою летальністю не тільки в ендемічних тропічних регіонах Африки й Америки, а й з неодноразовим занесенням у країни Північної Америки та Європи. В англійських колоніях Америки та Африки жовту гарячку часто називали «Жовтим Джеком», тому що про наявність на кораблі хворого на жовту гарячку капітан мав сповістити при вході до порту про це. Тому замість англійського прапора «Юніон Джек» вивішувався жовтий карантинний прапор «Жовтий Джек». Звідти така назва хвороби в подальшому широко використовувалася в США і стала відома в світі. Жовта гарячка вторгалася з Карибських островів в США, починаючи з 1693 року. У Філадельфії з 1793 року, коли була велика її епідемія, досі збереглася будівля карантинної стації в 10 милях південніше від міста, де ізолювали хворих. У 1808 році департамент охорони здоров'я Бостона ухвалив рішення, що судна, які прибувають в порт, повинні бути 3 дня на карантині, якщо не були в дорозі з Карибських островів або інших тропічних портів понад 25 днів. Але у 1822 році епідемія виникла і в Бостоні, так далеко на півночі США. У XIX столітті основні епідемічні спалахи були пов'язані з занесенням інфекції в басейн Міссісіпі. Одна з ранніх епідемій забрала 13 000 життів і надовго паралізувала будь-яку ділову активність в районі. Новий Орлеан, Мобіль, Савана і Чарльстон були самими улюбленими мішенями цієї інфекції. У Нью-Орлеані в 1853 році захворіло рівно 7849 жителів міста, понад 1000 померло, але про епідемію довго не повідомляли, щоб не викликати паніку в торгівлі. У 1855 році судно, що мало на борту хворих жовтою лихоманкою, причалило до узбережжя південно-східної Віргінії. В результаті виникла епідемія, яка призвела до смерті понад 3000 жителів Портсмута і Норфолка. Атака на Мемфіс, розпочата вірусом в 1878 році, коштувала життя можливо 20 тисячам людей в місті і його околицях, при тому, що захворіло понад 120 тисяч. Бічленд, близько Віксбург, став містом-привидом через епідемію. До кінця 1878 року 3227 його громадян померли від цієї хвороби. Журналісти тоді дали ще одну назву хворобі — «Бронзовий Джон». У 1905 році в Новому Орлеані жовта лихоманка вразила 5000 осіб, 1/5 з яких померла. У Філадельфії з кінця XVII століття зареєстровано 20 епідемій «Жовтого Джека», в Нью-Йорку — 15, в Бостоні −8, в Балтіморі — 7. У Техасі з 1833 року, часу першої появи «Жовтого Джека», до останньої епідемії 1907 року було враховано 19 епідемій.

Під час військової експедиції Наполеоновських військ на Гаїті в 1802 році від епідемії цієї хвороби померло 50 270 військових з 58 845, які складали корпус генерала Леклерка. До Європи жовта гарячка була завезена в 1723 р. Спочатку спалахи були описані в Лісабоні, потім в Іспанії і портових містах Англії. Скрізь спостерігалася висока летальність. У 1821 р. відзначена епідемія в Барселоні серед матросів, які прибули з Гавани. Перші випадки захворювань людей виникли в доках, потім хвороба зробила крок в райони бідняків, а потім захопила і центр столиці Каталонії. Уражено було 20 000 мешканців міста, що склало 1/6 всіх його жителів. Завезення інфекції на досить короткий час в Лісабон в 1857 році тим не менш забрало життя 6000 громадян столиці Португалії.

На Кубі в кінці XIX століття жовта гарячка швидше знищувала американську армію ніж кулі та снаряди іспанців. За короткий час інфекція погубила 1/3 офіцерів штабу американського експедиційного корпусу. Іспанський лікар Карлос Фінлей припустив, що хвороба передається через укуси комарів. Однак поки цю ідею не підхопив голова комісії по боротьбі зі смертельною заразою військовий лікар Вальтер Рід, вона залишалася тільки гіпотезою. Саме американець переконався в тому, що доглядальниці, що доглядають за хворими на жовту гарячку, нею не хворіють. Оскільки в той момент не знали відповідних тварин, на яких би можна було повністю відтворити хворобу, то необхідно було ризикувати людськими життями. У 1900 році молодший хірург Джеймс Керролл і солдатів Вільям Дін провели з метою доказу комариної передачі експеримент по зараженню. Вони дали себе покусати комарам, інфікованим вірусом, захворіли і одужали. А доктор Джесс Лезір поплатився за подібний досвід життям… Для отримання чистого досвіду (а раптом Керролл і Дін заразилися по-іншому, випадково) ще одного американського добровольця, рядового Киссенджера спеціально спочатку протримали в особливому карантині і лише потім піддали атакам комарів. Він перехворів через деякий час і видужав, хоча і залишився паралізованим в ногах. Досвід був повторений на п'яти щойно прибулих на острів іспанських іммігрантів, які отримали за ризик кожен по двісті доларів. Четверо з п'яти дали типову форму хвороби. І в тому ж році лікар Кук і два американських солдата Фок і Джернеган довели неможливість якоїсь іншої передачі грізної інфекції. Вони деякий час жили в закупореному для комарів будинку, де до цього містилися хворі, витрушували їх ковдри і дихали цієї пилом, користувалися предметами побуту, спали на простирадлах і подушках померлих. Хоробрі люди не захворіли … А добровольця, цивільного клерка Морана помістили в найчистіший будиночок, але в який нагнали заражених комах. Вони покусали Морана і той переніс тяжку жовту гарячку, насилу вижив … Після цього відкриття всього за дев'ять днів (!) Гавана була очищена від комарів і випадки смертельного недуги зникли як за помахом чарівної палички.

У 1927 році англійський патолог А. Стокс вперше виділив вірус з крові хворого в Африці, при цьому сам заразився та помер від жовтої гарячки.

Етіологія[ред.ред. код]

Збудник — Flavivirus febricis, відноситься до родини Togaviridae, роду Flavivirus. Він РНК-вмісний, культивується на курячих ембріонах і культурах тканин. Патогенний для мавп, білих мишей. Вірус жовтої гарячки представлений одним серотипом, проте має 2 серологічні варіанти (південноамериканський та африканський). Збудник стійкий до висушування і заморожування (зберігається більше року), дії 50% розчину гліцерину, але швидко інактивується при високій температурі, під дією звичайних концентрацій хлорвмісних дезінфектантів, ефіру, формаліну. Встановлено, що тривале культивування вірусу в лабораторних умовах призводить до виникнення авірулентних, але імуногенних штамів. Саме завдяки цьому була отримана вакцина (М. Тейлор, 1930 р.). У людини вірус можна виділити з крові перші в 4 дні хвороби, у разі смерті — з мозку, печінки, селезінки, нирок.

Епідеміологія[ред.ред. код]

Хвороба відноситься до трансмісивних інфекцій. Передавання інфекції відбувається через укус комах — різних комарів й москітів.

Розрізняють 2 епідеміологічні типи жовтої гарячки:

• сільський (лісний, джунглевий) або ендемічний — первинний, зоонозний;

• міський або епідемічний — вторинний, антропонозний.

Резервуаром збудників у природних осередках (джунглевих лісах) є мавпи, можливо їжаки, сумчасті, гризуни, у яких інфекція може мати латентний перебіг. Переносниками збудників у таких осередках є комарі Aedes sympsoni, Aedes africanus, які нападають на людей, як правило, при перебуванні їх у джунглях, роботах на плантаціях тощо. Захворюваність носить переважно спорадичний характер. Підвищення рівня захворюваності на жовту гарячку спостерігається після сезону тропічних злив, коли відмічається надзвичайно активне розмноження комарів навіть у найменших водоймах і резервуарах. Найбільш сприйнятливі діти і особи молодого віку. Дорослі після багаторазового зараження стають, як правило, резистентними до розвитку тяжких симптомів захворювання.

Джерелом збудників у міських осередках є хворі на жовту гарячку люди (в останній день інкубації і перші три дні хвороби). Передача вірусів від хворої до здорової людини відбувається переважно при укусах комарами Aedes aegypti (Африка) і москітами Haemagogus spegazzini (Америка). Тривалість заразності інфікованого комара від 3 до 30 днів. Захворюваність у антропонозних осередках набуває переважно епідемічного характеру з високою летальністю. Зрідка заражена кров хворого може потрапляти на слизові та пошкоджену шкіру інших людей й викликати їх зараження.

Сприйнятливість людей загальна, не залежить від віку й статі. В ендемічних осередках частіше хворіють діти та приїжджі, що пов'язано з відсутністю у них набутого імунітету. Там, де регулярно проводяться профілактичні вакцинації, такої чіткої закономірності немає. Природного імунітету до жовтої гарячки не існує. Після перенесеної хвороби залишається гуморальний стійкий пожиттєвий імунітет. У вакцинованих віруснейтралізуючі антитіла виявляються на 7-10 день після імунізації і зберігаються протягом 6 років.

В Україні комарів, здатних переносити жовту гарячку, немає, що робить неможливим стійке природне поширення жовтої гарячки. Однак сучасним авіаційним транспортом можливе завезення з тропічних зон не тільки хворих на жовту гарячку, але і заражених вірусом переносників, які можуть виживати в навколишньому середовищі декілька діб у літній період й за цей час інфікувати людей поблизу аеропортів, що вимагає дотримання суворих протиепідемічних заходів при прильоті літаків з ендемічних регіонів, знезараження бортів від комарів.

Патогенез та патоморфологічні зміни[ред.ред. код]

Вірус після укусу швидко заноситься лімфогенним шляхом у клітини системи макрофагальних фагоцитів, де відбувається його репродукція (фаза інкубації). Через кілька днів вірус проникає в кров, наступає фаза вірусемії тривалістю 3-5 днів. Гематогенним шляхом збудник заноситься в різні органи, перш за все в печінку, нирки, селезінку, кістковий мозок, лімфатичні вузли, викликаючи їх ураження (фаза поліорганної патології). При розвитку хвороби відмічається виражений тропізм збудника до судинного апарату цих органів. В результаті змін в судинах і особливо капілярах, прекапилярах, підвищується їх проникливість. Ураження судин призводить до виникнення тромбогеморагічного синдрому, що проявляється численними крововиливами в різні органи. Найбільші зміни виникають у паренхіматозних органах. Печінка збільшена, відмічаються невеликі вогнища некрозу в перисинусоїдних просторах — вогнищеві гомогенні гіалініві тільця Каунсільмена, внутрішньоядерні еозинофільні включення (тільця Торреса), які виникають внаслідок репродукції віруса в клітинах і змін в їх ядрах, жирова дегенерація гепатоцитів у центральних зонах печінкових дольок. Все це призводить до появи жовтяниці, звідки й назва хвороби. Шкіра забарвлена в жовтий колір, часто багряні через венозну гіперемію. На шкірі і слизових оболонках виявляють геморагічний висип. При ураженні нейротропними штамами вірусу в мозку знаходять навколосудинні інфільтрати і крововиливи та інші прояви енцефаліту. В нирках відмічають набряк, крововиливи, некроз канальців. Аналогічні зміни знаходять і в селезінці, міокарді, лімфатичних вузлах. З моменту проникнення збудника активуються захисні реакції, які й сприяють в подальшому звільненню організму від збудника — фаза імунологічної перебудови та формування імунітету.

Клінічні прояви[ред.ред. код]

Тривалість інкубаційного періоду 3-6 днів.

Виділяють 3 клінічні стадії хвороби:

1. Початкова або гарячкова (стадія гіперемії);

2. Стадія ремісії (нерідко відсутня при надтяжкому перебігу);

3. Реактивна стадія (стадія венозного стазу).

Хвороба починається гостро без продромальних явищ, нерідко раптово з появи сильного ознобу, інтенсивного головного болю, більше в потиличній ділянці, болю в попереку, спині, кінцівках, швидкого підвищення температури до 39-40°С і вище. Різко погіршується апетит. Виникають гіперемія та одутлість обличчя, набряк повік, припухлість губ, ін'єкція судин склер і кон'юнктив («амарильна маска»), виражена тахікардія (до 100–130 скорочень на хвилину) при нормальному або дещо підвищеному АТ, нерідко збудження, марення (стадія гіперемії). На 2-й день стан хворого погіршується ще більше, приєднуються сильна спрага, нудота, багаторазове блювання спочатку слизом, потім з домішками жовчі. Язик стає сухим, краї його і слизова порожнини рота гіперемійовані, з рота відчувається характерний запах «м'ясної крамниці» (симптом Феррарі). На 3-4-й день може з'являтися ціаноз, іноді жовтяниця, домішки крові в блювотинні. У деяких випадках хворий може померти уже на 2-3-й день хвороби, до розвитку жовтяниці.

На 4-5-й день наступає вдаване благополуччя (стадія ремісії) тривалістю від кількох годин до 2 діб. Самопочуття хворого покращується, температура тіла знижується до субфебрильної, зникають головний біль і міальгії, покращуються сон і апетит. При легкому перебігу ця стадія ремісії може переходити в період реконвалесценції. Однак часто після стадії ремісії неї наступає стадія венозного стазу: знову підвищується температура, прогресивно погіршується загальний стан, наростають загальна слабкість, прояви геморагічного синдрому (багаторазове блювання кривавими масами, мелена, носові, маткові кровотечі, численні, різні за розмірами геморагії на шкірі і слизових оболонках). Гіперемія обличчя змінюється його блідістю з ціанозом, виникає або посилюється жовтяничність склер та шкіри. Тахікардія, як правило, змінюється на виразну брадикардію, гіпотензію симптом Фаже). Значно збільшується в розмірах і стає болючою печінка, збільшується і селезінка. Виділення сечі різко зменшується, виникають олігурія або анурія. У тяжких випадках виникають прояви токсичного енцефаліту: психомоторне збудження, марення, порушення свідомості, нерідко з підвищенням внутрішньочерепного тиску. Блискавична форма характеризується різким раптовим початком і дуже швидким наростанням клінічних симптомів. Хвороба прогресує дуже швидко, хворий може померти навіть до появи жовтяниці, що утруднює діагностику. При ній немає стадії ремісії. Смерть настає на 3-й день і навіть раніше на фоні тяжких судинних розладів. У випадках сприятливого перебігу з 7-9-го дня хвороби стан хворого поступово покращується, знижується температура, повільно зникають усі прояви хвороби. Жовтяниця може зберігатися декілька тижнів. Повне одужання настає повільно.

Діагностика[ред.ред. код]

Загальнолабораторні зміни[ред.ред. код]

У загальному аналізі крові відзначається лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія, відносний лімфоцитоз, підвищення швидкості осідання еритроцитів. В біохімічному аналізі крові: гіпербілірубінемія, гіперазотемія, підвищений рівень калію, підвищення активності аспартатамінотрансферази переважає активність аланінамінотрансферази через пряму пошкоджуючу дію вірусу на скелетні м'язи та міокард. При розвитку синдрому дисемінованого внутрішньосудинного згортання знижується рівень фібриногену, інших факторів згортання, з'являються продукти деградації фібриногену, стають позитивними етанолів та β-нафтоловий тести. В загальному аналізі сечі — підвищений вміст білка, гіалінові та зернисті циліндри, свіжі та змінені еритроцити, жовчні пігменти. При розвитку енцефаліту в ліквору з'являється підвищений вміст білка та білково-клітинна дисоціація.

Специфічна діагностика[ред.ред. код]

Верифікувати діагноз жовтої гарячки допомагають вірусологічні, серологічні та гістологічні дослідження. Виділити вірус із крові хворого можна в перші 3-4 дні хвороби шляхом зараження новонароджених і дорослих мишей субокципітально. Через 10-15 діб заражені тварини гинуть від енцефаліту. Виділення вірусу можна провести на курячих ембріонах, або культурах тканин, а його ідентифікацію — у реакції нейтралізації на мишах.

Серологічні реакції ставлять у динаміці, результат оцінюють за наростанням титру антитіл. Чутливою є реакція нейтралізації, яка дозволяє визначити нейтралізуючі антитіла з першого тижня захворювання і протягом багатьох років, високі титри їх зберігаються протягом усього життя. Більш чутливою вважають PRNT, в основі якої зменшення числа бляшок, які утворені даною вірусною суспензією в присутності послідовних розведень антитіл. Реакція зв'язування компліменту є специфічною і дозволяє визначити відповідні антитіла з 2-3 тижня хвороби, але вони рідко виявляються у хворих із легкими формами. Реакція ензім-мічених антитіл використовують для визначення специфічних IgG і IgM антитіл. Особливо цінна ця реакція при обстеженні осіб, які проживають в ендемічних регіонах, дозволяє розрізнити свіжі та анамнестичні антитіла. Для швидкого визначення жовтої гарячки використовують виявлення антигену вірусу в сироватці крові за допомогою моноклональних антитіл в імуно-ферментному аналізі. Використовується й полімеразна ланцюгова реакція.

У розпал хвороби можлива біопсія печінки з виявлення вірусу в тканині за допомогою імуногістохімічного фарбування. Морфологічні ж зміни, як правило, неспецифічні й відповідають ураженням, притаманним більшості геморагічних гарячок.

Лікування[ред.ред. код]

Обов'язкова госпіталізація хворих в ізольовані палати (бокси), захищені від проникнення комарів у регіонах, де існує небезпека подальшого передавання інфекції, з виділенням окремого інструментарію. Призначається суворий ліжковий режим, вітамінізована, висококалорійна щадна дієта з урахуванням органної патології. Виняткове значення має догляд за хворим, спостереження за динамікою клінічних і лабораторних показників.

Специфічна терапія не розроблена. Хоча існує гіпотетична думка про можливість використання рибавірину, однак на приматах, хворих на жовту гарячку, він свого ефекту не показав. Немає на даний момент й переконливих результатів від застосування інтерферонів. Проводиться патогенетична і симптоматична терапія, яка включає дезінтоксикаційні, протишокові та гемостатичні засоби з урахуванням виразності того чи іншого синдрому, респіраторна підтримка, переливання одногрупної плазми або крові (при масивних крововтратах), діуретиків, корекція кислотно-лужної рівноваги. При розвитку ГНН показано проведення гемодіалізу. Для запобігання виникненню бактерійних ускладнень рекомендовано призначення антибіотиків широкого спектру дії (за виключенням гепато- і нефротоксичних).

Профілактика[ред.ред. код]

Жовта гарячка включена в групу захворювань, заходи проти яких передбачені Міжнародними медико-санітарними правилами. Про епідемічну ситуацію з жовтої гарячки в різних регіонах ВООЗ щотижня сповіщає всі країни. Профілактичні заходи включають захист від укусів комарів в ендемічних регіонах (використання репелентів, захист житла відповідними сітками тощо), дезінсекцію, а також проведення специфічної поголовної імунізації населення, яке проживає в ендемічних регіонах або осіб з неендемічних територій за 10 днів до їх виїзду в указані зони. Міжнародні медико-санітарні правила дозволяють країнам вимагати довідки про вакцинацію, перш ніж дозволити мандрівникам в'їхати до своєї території. Мандрівники повинні мати Міжнародний сертифікат про вакцинацію проти жовтої гарячки.

Активна профілактика проводиться живою атенуйованою вакциною 17Д шляхом одноразового підшкірного її введення по 0,5 мл у розведенні 1:10, про що робиться відповідний запис у Міжнародному сертифікаті щеплень. Ця вакцина вважається однією з самих безпечних й високоэфективних вакцин в історії вакцинології. Надійний імунітет створюється протягом тижня і триває іноді до 25-35 років. При необхідності ревакцинація можлива через 10 років. Неімунізовані особи, що прибули з ендемічних зон, підлягають карантину протягом 9 днів. Міжнародними медико-санітарними правилами передбачена також профілактична дезінсекція транспорту, що прибуває з ендемічних регіонів.

Протиепідемічні заходи включають обов'язкову госпіталізацію з індивідуальною ізоляцією хворих у приміщення, захищені від доступу комарів. Медичний персонал під час роботи повинен бути захищений від попадання крові на шкіру і слизові оболонки. Обов'язкове повідомлення ВООЗ (протягом 24 годин) про виникнення випадку захворювання і заходи, які проводяться по ліквідації осередку і недопущенню виникнення нових випадків. В осередку проводять дезінсекцію. При виникненні спалаху жовтої гарячки негайно проводять масову вакцинацію населення.

Повний перелік країн з епідемічним потенціалом жовтої гарячки наданий на сайті CDC.

Перелік країн, де вимагають міжнародний сертифікат про вакцинацію проти жовтої гарячки:

1. Бенін

2. Буркина Фасо

3. Габон

4. Гана

5. Демократична Республіка Конго

6. Камерун

7. Конго

8. Кот-д'Івуар

9. Ліберія

10. Мавританія

11. Малі

12. Нігер

13. Перу (тількі в разі перебування в районах джунглів)

14. Руанда

15. Сан-Томе і Прінсіпі

16. Того

17. Французька Гвіана

18. Центральноафриканська Республіка

Перелік країн, де є окремі ендемічні зони та при в'їзді до яких рекомендується мати міжнародний сертифікат про вакцинацію проти жовтої гарячки:


Південна Америка

1. Венесуела

2. Болівія

3. Бразилія

4. Гайяна

5. Колумбія

6. Панама

7. Суринам

8. Еквадор


Африка

1. Ангола

2. Бурунді

3. Гамбія

4. Гвінея

5. Гвінея-Бісау

6. Замбія

7. Кенія

8. Нігерія

9. Сенегал

10. Сомалі

11. Судан

12. С'ерра-Леоне

13. Танзанія

14. Уганда

15. Чад

16. Екваторіальна Гвінея

17. Ефіопія

18. Південний Судан

Цікаві факти[ред.ред. код]

Американський лікар Джон Горрі був прихильником теорії того, що забруднене жарке повітря обумовлює якщо не виникнення, то, врешті-решт, поганий прогноз у хворих на жовту гарячку. У 1851 році, працюючи в лікарні містечка Апалачікола (штат Флорида), він запатентував охолоджувальний пристрій, який дозволяв остудити лікарняну палату. Його апарат міг служити одночасно морозильником і кондиціонером. Однак діяльність Горрі була не прийнята сучасниками, принижений критиками в розв'язаній проти нього наклепницькій кампанії, потерпілий фінансово, талановитий доктор помер в 1855 році в злиднях і повному забутті. Через півстоліття принцип такого типу охолодження був надуспішно використаний для створення побутових холодильників, а потім й кондиціонерів[1]

Відомий англійський романіст і драматург, член палати общин Метью Грегорі Льюїс (Lewis, Matthew Gregory), який створив один з найкращих готичних романів «Монах», помер від жовтої гарячки на кораблі, на шляху з Вест-Індії до Англії 14 травня 1818 р.[2]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О. А. Голубовської). — Київ: ВСВ «Медицина», 2012. — С. 778 — 12с. кольор. вкл. (О. А. Голубовська, М. А. Андрейчин, А. В. Шкурба та ін.)ISBN 978-617-505-214-3
  • Возіанова Ж. І.  Інфекційні і паразитарні хвороби: У 3 т. — К.: Здоров'я, 2002. — Т. 2. — 658 с. ISBN 5-311-01249-8

Посилання[ред.ред. код]

  • Желтая лихорадка. Информационный бюллетень № 100. январь 2011г. [1];
  • YELLOW FEVER TECHNICAL CONSENSUS MEETING. 2000. [2];
  • А. В. Шкурба «История желтой лихорадки». — Сучасні інфекції. — 2008 — № 2. — С.72-77;
  • WHO Report on Global Surveillance of Epidemic-prone Infectious Diseases — Yellow fever. 2000. [3];
  • Безопасность вакцин против желтой лихорадки. Отчеты совещаний Комитета. 2003–2004. [4];
  • Yellow fever History. [5];
  • Mary T Busowski, MD; Chief Editor: Burke A Cunha, MD. Yellow Fever. 2011,15.09. [6];
  • Yellow Fever. [7];