Жовта преса

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Одна із сумнозвісних карикатур «Нью-Йорк Джорнел» часів Філіпіннсько-Американської війни: виконання наказу генерала Джейкоба Сміта «Вбивати кожного, хто старший десяти років» розміщена на титульній сторінці газети від 5 травня 1902 р.

«Жовта преса» — низькопробна преса, що в гонитві за сенсацією публікує недостовірну й перекручену інформацію, скандальну хроніку, компроментуючі факти (реальні або вигадані) з особистого життя відомих людей.

«Жовта преса» успадкувала багато з того, що було властиве її попереднику — «penny press». Видавці й редактори таких видань виробили особливий набір журналістських стереотипів, дотримання яких забезпечувало комерційний успіх.

Класичними зразками «жовтої преси» стали газети «New York World» Дж. Пулітцера та «New York Journal» В. Р. Херста. Їхні видавці максимально використовували характеристики, властиві новим верствам читацької аудиторії, для привернення уваги до своїх видань. Газети були адресовані читачеві з низьким рівнем освіти та культури. Замість того, щоб сприяти інтелектуальному та культурному розвиткові аудиторії, вони опускалися до рівня найбільш відсталої читацької маси з властивими їй забобонами, інстинктивними мотивами.

«Жовта преса» більшою мірою апелює до почуттів читача, ніж до його розуму, використовуючи в основному емоційну аргументацію. Дотримання вимог сенсаційності під час відтворення новин привело до того, що для газет відбираються переважно емоційно «заряджені» факти, скандальні відомості, покликані вразити та розважити читача. Для створення ефекту сенсації допускається перекручення інформації шляхом її довільної інтерпретації, використання домислу, неповного відтворення фактів, передачі фактів поза їхнього контексту. Властива тенденція до спрощення, примітивізації: видання часто уникають напівтонів у передачі подій та оцінки вчинків людей, привчаючи читача до однолінійного обмеженого погляду на світ. Стиль викладу при зовнішній його строкатості примітивний.

Ознаки «жовтої преси»[ред.ред. код]

Серед основних ознак «жовтої преси» можна виділити наступні:

  • сенсаційність;
  • невисока вартість видання;
  • перекручування інформації;
  • тенденція спрощення, примітивізації;
  • загальне зниження журналістських стандартів;
  • переважання ілюстрації над текстом;
  • зменшення кількості та якості сухих новин (політика, економіка і міжнародні відносини) та збільшення легких новин — скандалів, сенсацій, розваг, аморальної поведінки;
  • загальне розширення ЗМІ критеріїв, за якими виборці судять про відповідність певного кандидата виборчій посаді (менше уваги ерудованості, професіоналізму, патріотизму, а більше — фотогенічності політика та його риторичним здібностям).

Походження терміна[ред.ред. код]

Термін «жовта преса» виник 1895 року в США щодо газет «Нью-Йорк Уорлд» і «Нью-Йорк Джорнел», де у 18941898 роках друкувався комікс «Жовта дитина» (англ. The Yellow Kid), герой коміксів «Провулок Хогана».

Як і газетні малюнки, так і комікси у той час були чорно-білими, але вбрання головного героя було розмальоване у жовтий колір. Персонаж розважав читачів своїм смішним виглядом, ексцентричними вчинками і комічними міркуваннями на різні теми.

Отже, термін «жовта преса» спочатку позначав періодику, що друкувала певний вид коміксів з конкретною героєм. Коли у 1896 році Ервін Уордмен, редактор видання «New York Press», надрукував у своєму журналі статтю, у якій презирливо називав конкуруючі видання «Нью-Йорк Уорлд» і «Нью-Йорк Джорнел» «жовтої пресою», вираз став крилатим.

За іншою версією, «жовта преса» отримала свою назву через колір паперу, на якому друкувалися перші бульварні газети. Оскільки видання призначалися для масового читача, видавці з метою економії друкували їх на дешевому папері, що швидко жовтів.

Багато дослідників ведуть відлік історії «жовтої» преси з кінця XIX століття, забуваючи, що і раніше були газети, які сприяли формуванню такої преси («penny press»).

«New York World» і «New York Journal», окрім коміксу, були відомі тим, що повідомляли про вбивства, нещасні випадки на пожежах та інші надзвичайні події, щоб розважити своїх читачів і — головне — збільшити свій тираж. Газети були учасниками так званих «бульдожих війн» за читача, використовуючи при цьому експресивні заголовки статей, які б, за словами видавця цих газет Вільяма Рендольфа Херста (англ. William Randolph Hearst), «кусали читачів, як бульдоги».

Становлення і розвиток «жовтої преси»[ред.ред. код]

Після 1830 року, зі зростанням урбанізації, журналістика почала звертати увагу на запити іммігрантів і робочого класу. З'явилася «центова преса» («penny press»), попередниця «жовтої». Видавничий бізнес почав формуватись як комерційне підприємство. Поява «центових» газет стало значним соціокультурним феноменом, пов'язаним із процесами зародження масової культури. Першими успішними проектами в руслі «жовтої» тематики стали видання «New York Sun», «Нью — Йорк Геральд» і «Нью — Йорк Трибюн».

Сексуальна тематика, мотиви смерті, висвітлення скандалів, злочинів, насильства вже тоді зайняли панівне місце на шпальтах «жовтих газет». Ці нові тенденції втілили у своїх виданнях Дж. Пулітцер («New York World») і У. Херст («San Francisco Examiner», «New York Journal» тощо) . Їх газети швидко здобули популярність не лише завдяки оперативним повідомленням драматичних фактів, а й за рахунок створення «human-interest stories» — газетних матеріалів, які «…більше орієнтуються на пробудження емоцій (співчуття, пафос, гумор, тривога, цікавість), аніж на висвітлення достовірних подій». Пулітцер (а потім і Херст) ввів особливий вид сенсаційного репортажу, основним методом якого стало зміщення центру уваги з самого факту на його подачу. Це співпало з розвитком парадигми масової белетристики, зокрема пригодницького і детективного романів, які проголосили цікавість в якості основної жанрової домінанти.

У газетах Пулітцера і Херста з'явилися великі заголовки і кольорові ілюстрації, які свідомо вводили читача в оману. Для більш легкого сприймання масовою аудиторією інформації, видання використовували багато фотографій, схем і карикатур. Херст вимагав від своїх співробітників подавати усі новини у сенсаційному дусі, а коли сенсація була відсутня, її просто придумували.

За зразком американської, розвивалася «жовта» журналістика і у Великобританії. З випуском першої розважальної газети «Tit-Bits» у 1881 році в основу редакційної політики багатьох видань була закладена орієнтація на масові смаки. Особливо досягли успіху в цьому ідеологи англійської «жовтої преси» брати Хармсворт, що почали свою діяльність у 1888 році з видання « жовтих» журналів, а потім газет «Evening News», «Daily Mail» і «Daily Mirror». У процесі візуалізації англійці пішли далі американців. У вищеназваних газетах почали з'являтися ілюстрації, що не тільки супроводжували, а й нерідко повністю замінювали текст.

Процеси формування масової журналістики відбувалися і в дореволюційній Росії. У матеріалах таких «жовтих газет», як «Петербурзький листок» (1864), «Петербурзька газета» (1867), «Московський листок» (1881) і «Газета — копійка» (1908) вперше в російській практиці зустрічаються свідомі спроби прикрашання дійсності з метою залучення аудиторії. Вільний виклад фактів перетворював репортаж у белетризовану інтерпретацію дійсності. Поліграфічне виконання номерів було достатньо примітивним . Однак завдяки низькій ціні, високій інформаційній наповненості, сенсаційності, наявності ілюстрацій, зрозумілій формі, вмінню пристосуватися до вимог масового читача, російська «жовта» преса швидко набула популярності.

Виникнення нового типу газет стало значним етапом у розвитку журналістики. Нові видання не боялися експериментувати, тому внесли у видавничу справу свіжий потік, наблизили газету до пересічного читача . Однак прихід до влади більшовиків у 1917 році не дозволив російській «жовтій» пресі повноцінно розвинутися.

До початку Другої світової війни бурхливий розвиток «жовтої преси» загальмувався практично у всіх країнах, де вона існувала. Причиною стали зміни, які відбулися в соціумі, у внутрішній і зовнішній політиці європейських держав. Ситуація змінилася в 50 −60- х роках XX століття, коли набули поширення ідеї сексуальної революції. На цій хвилі в 1953 році починається новий період розвитку «жовтої» преси. З'являється журнал «Playboy» (видавець X. Хефнер) — популярне видання, повністю присвячене темі сексу. Знайомство з дослідженнями статевої поведінки людини соціологів Ч. Рейху і А. Кінзі, а також з розробками У. Херста допомогло Хефнеру створити теоретичну основу для видання, в якому інтимні теми ставляться на один рівень з виступами великих політиків і громадських діячів. З цього часу гіпертрофована увага до висвітлення сексуальної тематики стала характерною для більшості «жовтих» видань.

Феномен «жовтої преси»[ред.ред. код]

1 . Епатажне висвітлення табуйованої тематики.

Полягає у відмові від недоторканності будь-яких, навіть найбільш прихованих від публічного обговорення сфер людського буття. Особливо великий інтерес «жовта преса» проявляє до трьох видів табуйованої інформації:

  • інтерес до інтимних стосунків:

досліджуваний тип видань експлуатує дану тему особливим чином, абсолютизуючи її сенсаційну складову, часом звертаючись до висвітлення її тільки з одного боку — порнографічного. Яскраво дану методику демонструють різноманітні текстові матеріали «жовтої» преси, у яких гіпертрофується роль сексуальних відносин у культурі, а приватний інтерес видається за загальну тенденцію, обумовлену біологічними законами існування.

  • надмірний інтерес до особистого життя людей, що опинилися в центрі суспільної уваги:

більш детальний розгляд даної сфери характерний для будь-якого видання. У якісній пресі цей прийом широко використовується для розкриття характеру героя, матеріалу або для журналістського розслідування. Необхідно зауважити, що коли якісна преса обмежує глибину проникнення у приватне життя етичними нормами, то «жовта» ці межі сміливо порушує. У такому випадку часто виникає конфлікт між правом мас на інформацію та правом людини на особисте життя

Є два рівні втручання «жовтої преси» у приватне життя : «м'яке» і «жорстке». Приклади «м'якого» втручання — це повідомлення про різноманітні офіційні і напівофіційні події з життя знаменитостей (весілля, розлучення, народження і т. д.). «Жорсткий» тип втручання у приватне життя — це безцеремонне втручання у сферу неофіційних, інтимних стосунків, у сферу здоров'я.

нездоровий інтерес до теми смерті, особливо коли вона пов'язана з аномальними або надзвичайними обставинами. Особливо у матеріалах про кримінал наявне прагнення налякати читача, тому особлива увага приділяється натуралістичному опису деталей.

2 . Сенсаційність

Пошук справжніх сенсацій і скандалів є невід'ємною частиною будь-якого видання. Висвітлення реальних сенсацій в «жовтій пресі» фактично не відрізняється від практики їх подання в якісній. Різниця полягає тільки в цілях. По-перше, масові видання використовують сенсації частіше і, як правило, тільки для залучення уваги. По-друге, «жовті» видання майже ніколи не закликають читача до роздумування, але завжди — до співпереживання. По-третє, сенсаційність «жовтої» преси часто є помилковою (повідомленнями про неіснуючі приголомшливі факти).

На основі цього можна зробити висновок, що «жовта» журналістика не відображає дійсність, а реагує на неї, і навіть допускає інсценування . Штучні сенсації — своєрідний журналістський аналог масової літератури. У «жовтій пресі» відсутній баланс інформаційних інтересів, спостерігається перекіс у бік сенсаційної інформації на шкоду серйозній. А звідси парадоксальний наслідок — недостатність інформації, з одного боку, і її надмірність — з іншого. Недостатність полягає у зверненні до однотипних тем та ігноруванні досить широкого спектру економічних, політичних та інших проблем. Надмірність — посилене звернення до подібних тем, через що створюється додатковий потік інформаційного шуму.

3 . Тематичний еклектизм

У «жовтій пресі» теми розподіляються залежно від можливості залучення читацької уваги. Через це у подібних виданнях або процвітає журналістика «нульової» інформації, або мозаїчна суміш найрізноманітніших тем із різних сфер людського існування (змішання дійсно важливого і надмірного).

Однією з причин еклектизму є надмірне прагнення « жовтих» ЗМІ до ексклюзивності матеріалів. Не існує якоїсь конкретної сфери, до висвітлення якої постійно звертається «жовта преса». Її цікавить найширший спектр подій різних рівнів.

Два способи виявлення еклектизму в «жовтих» ЗМІ:

  • Нівелювання (рівнозначності між важливими і незначними подіями . Розсіяння потоку повідомлень має лише видимий характер);
  • Перевищення (зіткнення серйозних і розважальних матеріалів. Це призводить до виникнення особливої ​​ситуації, коли матеріали з низьким рівнем суспільної значимості витісняють інформаційно важливі матеріали на другий і навіть третій план).

4. Переважання візуальної інформації над текстовою

Візуалізація є загальною тенденцією всіх світових ЗМІ, однак у якісних виданнях ілюстративний ряд органічно доповнює текстові матеріали. У «жовтій пресі» спостерігається експансія яскравих оформлювальних елементів: кольори, ілюстрації, заголовки. Саме «жовті» видання першими в історії журналістики стали експериментувати з цими аспектами.

Що стосується ілюстрацій, то в «жовтих» виданнях вони займають чільне положення, оскільки без них неможливе виконання основного завдання — залучення уваги аудиторії. Нерідко ілюстрації у досліджуваних газетах займають обсяг до половини шпальти і більше. Ця особливість демонструє втілення найважливіших психологічних ефектів масової комунікації — емоційного та естетичного. Але особливістьтут полягає в тому, що емоційна складова виходить на перший план, нерідко на шкоду естетичній. Тобто ексклюзивні або сенсаційні знімки займають великі площі навіть за умови низької якості.

«Жовта» преса намагається замінити текст інформаційною графікою, щоб зробити газету максимально простою і комфортною для споживання. І тут масова преса еволюціонує в бік простого і наочного газетного матеріалу — коміксу.

Заголовки «жовтої преси» постійно балансують на межі правди і брехні. Прагнення до привабливості для читача досягається за рахунок ігнорування адекватності заголовка. У практику увійшли дезінформаційні заголовки таких підвидів:

а) позатекстуальні заголовки (пов'язані не з конкретним текстом матеріалу, а швидше із ситуацією, яка є більш цікавою, порівняно зі змістом тексту;

б) заголовки, що складаються з тез публікації (бульварні заголовки намагаються не видавати всю суть історії, а лише привертають увагу якоюсь деталлю);

в) перекручування фактів.

Практично всі «жовті» газети використовують великі ілюстрації, професійну обробку фотографій, інфографіку, великі заголовки (часто не відображають теми матеріалів), малооб'ємні тексти, однотипну колірну гамму.

Таким чином, у прагненні до індивідуальності, масові газети насправді все більше зближуються, схиляються на бік універсальної моделі, найбільш вигідною в процесі залучення уваги читача.

Різновиди «жовтої преси»[ред.ред. код]

Залежно від наявності типологічних ознак і рис, які формують структуру видання, «жовту пресу» можна поділити на різновиди, опираючись на якость аналізу дійсності:

1 . «Проміжні» видання , які тяжіють до якісних газет, але мають певні риси «жовтих».

2 . Бульварні видання, які містять в основному всі риси « жовтих» видань. Вони більш банальні за змістом, однак більш «меркантильні», ніж «проміжні».

3 . Власне «жовті». Газети, які мають всі основні типологічні особливості (епатажність, сенсаційність, еклектизм, переважання ілюстрації над текстом). Відрізняються яскраво вираженим пафосом гедонізму, сенсаційності та відвертої вульгарності.

4 . Напівпорнографічних і порнографічні видання (для них характерне збереження всіх наявних рис попередніх модифікацій, але з ухилом у бік висвітлення девіантних статевих відносин).

Думки[ред.ред. код]

Сергій Вікторов, начальник відділу міжнародних зв'язків ІТАР-ТАРС: Причини популярності «ЖП» криються, на мій погляд, в затребуваності подібного роду чтива серед аудиторії. За великим рахунком, ступінь зацікавленості народом «Жовтухи» відображає загальний рівень культури в суспільстві. Менше інтелектуально розвинені індивідууми вважають за краще читати пресу, «Б'є» в примітивні інстинкти. Люди ж більш «Просунуті» люблять, що називається, «поживу для розуму і душі», тобто інформацію, стимулюючу до роздумів. Відповідно, чим більший у суспільстві відсоток населення, смакують дешеві, неперевірені сенсації і має головним пріоритетом інтерес до, скажімо, нижньої білизни або інтимного життя зірок, тим популярнішим і популярніші «жовта преса».

Кирило Василенко, оглядач газети «Время новостей»: Працює на основних інстинктах людини — страх, секс, експлуатація почуття гордості, заздрості, гніву. Може охопити ширшу аудиторію, оскільки привертає сіру масу (Більшість), яка не хоче напружувати мізки, аналізувати, шукати суть. Крім того приваблює і частина думаючої аудиторії, завдяки можливості «Відключити мізки», отримати інформаційний задоволення тих же самих основних інстинктів. Жовта преса працює за принципом "правда «Мистецтва» важливіше правди життя ". Цільова аудиторія жовтої преси — люди, які не здатні самостійно приймати рішення, користуючись мізками, але з радістю підуть улюлюкати за вказаною журналістами маршрутом. Натовп підтримає будь виплеск негативних емоцій, незалежно від того, по відношенню до кого це спрямована.

Сергій Вікторов, начальник відділу міжнародних зв'язків ІТАР-ТАРС: У будь-якій державі є так звані верстви населення — нижчий, вищий і середній. Їх приналежність до відповідної категорії визначається відносним, а не абсолютним значенням. Грубо кажучи, що в одній країні прийнято вважати середнім класом, то в інший — вищий, а в третій — нижчий. І якщо ви ліквідовуєте «низ», то сам по собі він не зникне. Ним стане певна частина «середини». Така ж ситуація і з «Жовтою пресою». Приберіть «Спід-ІНФО» — моментально «Пожовтіє» хтось ще. Назавжди викорінити жовту пресу неможливо — Вона була, є і буде. І в цьому є свій позитивний момент. Вона не дає опуститися більш гідним і серйозним виданням (святе місце порожнім не буває, завжди певна частина читачів буде тягнутися до «жовтяниці»). Крім того, це своєрідний «антіоріентір» — як не треба робити. Тому «жовту пресу» як таку викорінювати не тільки не потрібно, але і безглуздо. На сьогоднішній день немає чітких меж між жовтими і респектабельними виданнями. Відома жовтизна може бути присутнім і у виданні, розрахованому на серйозну публіку, а саме низькопробне масове видання деколи піднімає серйозні суспільні проблеми. Жовтизна видання визначається, по-перше, порушуваної тематикою (скандали, секс, насильство), по-друге, способом подачі матеріалу, а головне — ретельністю перевірки розповсюджуваних відомостей. Як правило, жовті видання дуже вільно обходяться з фактами і не обтяжують себе перевіркою інформації, що публікується інформації. Компромат і замкова свердловина Діяльність жовтого видання сполучена з двома видами порушень закону: незаконним втручанням у приватне життя і дифамацією — поширенням компромату, компрометуючих відомостей.

Джерела[ред.ред. код]

  • Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. І допов.) / Уклад. І голов. Ред. В. Т. Бусел.- К.; Ірпінь; ВТФ «Перун», 2005.- 1728 с.- С. 370.
  • Українська Радянська Енциклопедія / К., 1979.- том 4.- С. 137.
  • Вікіпедія.Нью-Йорк Джорнел.
  • Сазонов Є. Феномен «Жовтої преси»./ Є.Сазонов // Науково-культорологічний журнал. — 23.05.2005. — № 7 (109).
  • Губанов А. Большая газетная война / А. Губанов // Среда. — 2000. — № 5 (22).
  • Почепцов Г. ПОСТЖУРНАЛІСТИКА: НОВІ РЕАЛІЇ ХХІ СТОРІЧЧЯ. — http://osvita.mediasapiens.ua/material/18928
  • Експерт, 25.04.2005. Привіт від жовтої преси.

Корисні посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]


Газета Це незавершена стаття про друковані видання.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Вишивка Це незавершена стаття про культуру.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.