Жовтневий переворот 1917

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жовтневий переворот
Дата: 25 жовтня (7 листопада) 1917
Місце: Flag of Russia.svg Росія
Результат: перемога більшовиків
Політичні зміни: відставка Тимчасового уряду
Територіальні зміни: розвал Російської республіки на окремі національні держави
Сторони
РСДРП
Петроградська рада робочих і солдатських депутатів
Тимчасовий уряд Росії
Лідери
Володимир Ленін
Лев Троцький
Олександр Керенський

Жовтне́вий переворо́т (у радянській історіографії Велика Жовтнева соціалістична революція) — державний переворот у Росії, що відбувся 7 листопада (25 жовтня) 1917 року. У ході перевороту Тимчасовий уряд, що перебував у столиці держави Петрограді — було заарештовано, а центральну владу перебрали на себе лідери більшовиків[1].

Другий Всеросійський з'їзд Рад, який відбувся 7—9 листопада (25—27 жовтня), ухвалив рішення про перехід влади до рад та сформував новий уряд — Раду народних комісарів на чолі з В. Леніним[1]. Жовтневий переворот докорінно змінив хід історії на територіях колишньої Російської імперії та значним чином вплинув на хід світової історії.

Попередні події[ред.ред. код]

4 (17) березня 1917 російський імператор Микола II зрікся престолу. Влада в Російській імперії перейшла до Тимчасового уряду.

Тимчасовий уряд переживав часті кризи, склад кабінету міністрів кілька разів змінювався. До кінця літа 1917 року більшість уряду складали представники лівих партій. Очолював уряд О. Ф. Керенський — член партії есерів. Крім того, в Петрограді був сильний вплив Ради робочих і солдатських депутатів, що знаходилися в опозиції уряду. У березні-квітні 1917 року із заслань і еміграції до Петрограду повернулася велика кількість політиків ультралівого напряму (див. «Пломбований вагон»), у тому числі: В. І. Ленін, Л. Д. Троцький та інші. На думку деяких дослідників повернення фракції Леніна зі Швейцарії до Росії було спеціальною операцією німецького Генерального штабу, направленій на підривання стабільності в Росії[2][3].

Впродовж 1917 року на всій території Російської імперії наростала анархія. Після відміни страти на фронті різко впала дисципліна. За офіційними даними до вересня 1917 року число дезертирів досягло 2 млн чоловік[4][5]. У селі наростали пограбування і захоплення приватних земель.

У ході Московської Державної наради в серпні 1917 року було прийнято рішення навести лад, спираючись на армію. Проте спроба головнокомандувача російською армією генерала Л. Г. Корнілова взяти ситуацію під контроль закінчилася невдачею (28 — 30 серпня): відісланий з фронту до Петрограду корпус під командуванням генерала Кримова мети не досяг, а сам генерал Кримов застрелився. Корнілов був заарештований, головнокомандувачем російською армією був призначений генерал М. В. Алексєєв

Події в Росії[ред.ред. код]

Петроград[ред.ред. код]

Троцький у жовтні 1917 року

До осені 1917 року в Петрограді значно посилився вплив Ради, тон в якій задавали більшовики. На чолі Ради став випущений в серпні з в'язниці Л. Д. Троцький[6].

Фактично нічого не заважало Раді узяти владу в Петрограді в будь-який момент, але більшість лідерів більшовиків на це не наважувались.

Дискусія про можливість перевороту навіть вилилася на сторінки преси (стаття Зіновьева і Каменева в газеті Горького «Нове життя»). За захоплення влади стояв лише Ленін і невелика група його прибічників[7].

Роль гарнізону[ред.ред. код]

Бронеавтомобіль «Фиат Ижорский» Іжорського заводу «Илья Муромец» біля Смольного інститута в Петрограді, жовтень 1917 року.

Восени 1917 року військовий гарнізон Петрограду налічував близько 60 тис.[8]. На той час усі полки старої гвардії були відправлені на фронт на самому початку війни, і в гарнізон Петрограду складався із запасних, покликаних під час війни. Частини гарнізону не бажали вирушати на фронт і знаходилися під великим впливом більшовиків[9]. Саме гарнізон зіграв велику роль в лютневій революції і він же захистив Петроград від військ Корнілова в серпні. Було очевидно, що доля перевороту також повністю залежатиме від поведінки гарнізону. На початку жовтня уряд вирішив відправити гарнізон на фронт і замінити його надійними частинами[9]. Ці плани викликали хвилювання в гарнізоні. Рада Петрограду також побоювалася відправлення гарнізону на фронт і для протидії цим планам створила структуру, пізніше названу Військово-революційним комітетом (ВРК). Розвиток протистояння Ради і уряду і привів до падіння Тимчасового уряду в кінці жовтня.

Хронологія перевороту[ред.ред. код]

Ленін у гримі робітника, жовтень 1917 року
  • 16 жовтня за пропозицією Троцького був створений Військово-революційний комітет Петроградської Ради (ВРК).
  • 21 жовтня на мітингу в Смольному[10] була прийнята резолюція про підтримку ВРК гарнізоном, після чого ВРК зажадав від командування військовим округом Петрограду підкори його наказам. У відповідь Тимчасовий уряд вимагав, щоб ВРК розпустився, обіцяючи у такому разі відмовитися від переслідувань.
  • Відбувається історичне закрите засідання вождів більшовиків, на яке Ленін прибуває таємно в гримі робітника. За пропозицією Леніна було вирішено виступити точно в день відкриття II з'їзду Рад — 25 жовтня, щоб поставити з'їзд перед фактом, що відбувся, не розкриваючи при цьому своїх планів заздалегідь.
  • 24 жовтня (у ніч на 25-е) загони матросів, прибулі з Кронштадта за наказом ВРК, займають телефонну станцію, телеграф і Державний банк[11]. Війська гарнізону залишилися в казармах. Незначний опір чинили лише загони юнкерів.
  • 25 жовтня (у ніч на 26-е) озброєні загони ВРК, зламавши опір охорони, пройшли в Зимовий палац і заарештували членів Тимчасового уряду[12]. Керенський утік до Гатчини за допомогою своїх прибічників.

Москва[ред.ред. код]

Московський міський Голова В. В. Руднєв

З липня 1917 року посаду московського міського голови займав есер В. В. Руднєв. Отримавши звістку про збройне повстання в Петрограді, Руднєв скликав екстрене засідання міської думи, де заявив, що дума — єдина законна влада в Москві, і не стане підкорятися Радам. Для боротьби з більшовиками був створений Комітет суспільної безпеки на чолі з Руднєвим[13].

З 28 жовтня по 2 листопада в Москві йшли запеклі вуличні бої між прихільниками Військово-революційного комітету більшовиків і Комітетом суспільної безпеки міської думи. На боці Комітету безпеки виступили, в основному, юнкери військових училищ та офіцери, на боці більшовиків — частини московського гарнізону, загони озброєних робітників і прибулий з Петрограду загін матросів. 2 листопада було поміщено перемир'я — білі здалися. Комітет суспільної безпеки з договору скасовувався, Біла гвардія роззброювалася і розпускалася, полонені з обох боків відпускалися, всяка стрілянина припинялася. Потім обидві сторони ховали своїх загиблих[14].

У поразці білих значну роль зіграла перевага червоних в артилерії. У тому числі, з Воробйових гір по Кремлю, де займав оборону загін юнкерів і офіцерів, вели вогонь гармати 7-го Українського важкого артилерійського дивізіону[15]

Події в Україні[ред.ред. код]

Народження автономії[ред.ред. код]

Липнева демонстрація в Петрограді (1917)
Голова Центральної Ради М. С. Грушевський

Після падіння самодержавства влада на місцях перейшла до різних органів місцевого самоурядування. У Києві центром влади стала міська дума, із складу якої було виділено Виконавчий комітет, який став представником Тимчасового уряду в Києві і фактично виконував всі владні функції[16].

4 березня була створена Українська Центральна Рада. Спочатку Рада була лише однією у ряді інших національних об'єднань — «Радою об'єднаних єврейських організацій» і «Польським виконавським комітетом»[17].</ref>.

Проте незабаром Рада стала вести самостійну політику. Проводячи широку агітацію серед сільського населення і спираючись на військові частини, укомплектовані українцями, Рада добилася фактичного визнання Тимчасовим урядом своєї лідируючої ролі. Це положення було закріплене 2 липня під час візиту до Києва міністрів Тимчасового уряду М. І. Терещенко та І. Г. Церетелі. На нараді з представниками Центральної Ради і Виконавчого комітету міської lуми були розмежовані повноваження влади — Центральна Рада стала законодавчим центром автономної провінції. Тоді ж на нічному засіданні були визначені географічні рамки, на які поширювалася влада Ради[18].

Дії Терещенко і Церетелі, особливо визначення географічних меж юрисдикції Центральної Ради, привели до урядової кризи в Петрограді: всі міністри-кадети на знак протесту вийшли із складу Тимчасового уряду.

Жовтень 1917[ред.ред. код]

На відміну від Петрограду та Москви, в Києві за владу конкурували не дві, а три політичні сили: Тимчасовий уряд в особі Виконавчого комітету міської думи, більшовики і Центральна Рада. Тимчасовий уряд, серед всіх військ київського гарнізону міг розраховувати лише на юнкерів військових училищ і деякі окремі частини, більшовиків підтримували військові частини, що розміщувалися в заводі «Арсенал». Ці сили були приблизно рівні, тому результат подій визначили частини, що знаходилися під контролем Центральної Ради, та в яких переважали українці.

Окрім незначних епізодів, озброєних зіткнень не було — сторони обмежилися з'ясуванням своїх сил. Оцінивши ситуацію, Центральна Рада направила вірні частини проти сил Тимчасового уряду. Після цього війська вірні Тимчасовому уряду капітулювали. В результаті влада в Києві перейшла до Центральної Ради.

Аналізуючи політику більшовиків в період жовтневого перевороту, газета «Нова Рада» у статті «Хто з ними» від 10 листопада 1917 року писала: «Вони й зараз поводяться на Україні як господарі й завойовники-переможці: де хочуть трусять, кого хочуть арештовують, мають своє військо. Поводяться так, ніби іншої влади в Києві і інших містах немає, утворили свої органи влади, не сваряться з нашою владою і не миряться, не повстають проти української влади, але нахваляються». Далі автор статті попереджає: «А що гірше всього, що можуть завтра заревти гармати по вулицях Києва і що тоді буде з серцем України — страшно подумати»[19]

Листопад 1917[ред.ред. код]

9 листопада Рада опублікувала 3-й Універсал, що підводив підсумок подіям: Україна проголошувалася Українською Народною Республікою із збереженням федерального зв'язку з Росією. Крім того до Універсалу були включені декларативні заяви про майбутні соціальні реформи: відміну права власності на землю і введення 8-годинного робочого дня.

Грудень 1917[ред.ред. код]

4(13) грудня 1917 року Володимир Ленін як голова Совнаркому Совєтської Росії оголосив Маніфест, у якому між іншим ішлося, що Совнарком РФ «визнає Народну Українську Республіку, її право зовсім відокремитись від Росії або вступити в договір з Російською Республікою» Усе, що стосується національних прав та національної незалежності українського народу, — писалося в Маніфесті, — визнається нами, Радою Народних Комісарів, зараз же, без обмежень і безумовно"[20].

У грудні 1917 року в Києві відбувся Всеукраїнський з'їзд Рад, який пройшов з ініціативи більшовиків, На з'їзд прибуло понад дві з половиною тисячі делегатів. Коли виявилося, що більшовики становлять усього близько 4 відсотків делегатів, тож на успіх розраховувати вони не можуть, близько 70 делегатів-більшовиків покинули з'їзд у Києві й перебралися до Харкова, де провели власний з'їзд Рад[21]. На цьому з'їзді, де було лише четверо українців, було прийнято резолюцію, яка, зокрема, містила такі пункти:

  • про входження до складу РФССР Донецько-Криворізького басейну і про виключення його зі складу України.
  • про негайне поширення на території України (УНР) усіх декретів і розпоряджень робітничо-селянського уряду федерації.
  • про те, що «Україна повина становити федеративну частину Російської республіки»[22].

Такі «постанови» та «рішення» дали підстави Леніну втручатися у внутрішні справи України — УНР. Уже в грудні 1917 року рішенням Совнаркому Росії до Харкова вислано з Росії військові загони Червоної гвардії в розпорядження «штабу боротьби з контрреволюцією на Півдні Росії». Цей орган очолював комісар Володимир Антонов-Овсієнко[23].

Розрив з урядом більшовиків[ред.ред. код]

Рада Народних Комісарів, на відміну від Тимчасового уряду, не визнала ні влади Центральної Ради, ні відділення України, перервала переговори з Радою й оголосила їй війну. Провідний керівник більшовиків Л. Д. Троцькій так пояснив ці дії[24]:

На питанні про Раду слід зупинитися. Якщо воля українського народу така, що він хоче жити незалежною республікою, ми цю волю всіляко підтримаємо. Оскільки йде питання про самостійність, для нас це питання лише братського розмежування і добросусідської співпраці. Але Рада проводить політику буржуазії і йде проти Рад.
На цій дорозі вона зустріла згоду Каледіна. Не зважаючи на заборону Ставки, Рада завантажила дві козацькі дивізії і повернула їх Каледіну. А коли знадобилося направити наші війська проти південного заколоту, Рада заявила, що не пропустить їх через свою територію. Вона дозволила собі роззброїти нашу частину на своїй території. Це поведінка Ради абсолютно недопустима. Рада допомагає кадетам, які збираються під її послужливим захистом в Києві. Так міняється позиція.
Коли Терещенко і Церетелі зробили поступки, кадети встали на диби і заявляли про свій вихід з кабінету, а тепер обидва оплоти буржуазії дружно обнялися. Ми ні хвилини не вагалися в наших діях проти цього союзу. Ми оголосили, що революція в небезпеці, двинули на них революційних червоноармійців і матросів, і щасливі для нас наслідки вже в наявності.

Оригінальний текст (рос.)

На вопросе о Раде следует остановиться. Если воля украинского народа такова, что он хочет жить независимой республикой, мы эту волю всемерно поддержим. Поскольку идет вопрос о самостоятельности, для нас это вопрос только братского размежевания и добрососедского сотрудничества. Но Рада проводит политику буржуазии и идет против Советов. На этом пути она встретила согласие Каледина. Несмотря на запрещение Ставки, Рада погрузила две казацкие дивизии и вернула их Каледину. А когда понадобилось направить наши войска против южного мятежа, Рада заявила, что не пропустит их через свою территорию. Она позволила себе разоружить нашу часть на своей территории. Это поведение Рады совершенно недопустимо. Рада помогает кадетам, которые собираются под ее услужливой защитой в Киеве. Так меняется позиция. Когда Терещенко и Церетели сделали уступки, кадеты встали на дыбы и заявляли о своем выходе из кабинета, а теперь оба оплота буржуазии дружно обнялись. Мы ни минуты не колебались в наших действиях против этого союза. Мы объявили революцию в опасности, двинули на них революционных красноармейцев и матросов, и счастливые для нас последствия уже налицо.

Січень 1918 року[ред.ред. код]

Всеукраїнський селянський з'їзд, що відбувся також у Харкові в січні 1918 року під головуванням Євгенії Бош, визнав: Українська робітничо-селянська республіка входить до складу Всеросійської Федеративної Республіки[25].

У лютому 1918 року у Бресті на мирній конференції з Центральними Державами і УНР Москва ще раз де-юре визнала Українську державу (УНР) в особі Української Центральної Ради і зобов'язалась укласти з нею договір. Сучасні історики вважають[21], що це були лише декларації для затримки часу й накопичення збройних сил. Зміцнівши, Совнарком РФ 24 грудня 1918 року відкликав визнання УНР.

Делегація створеного РКП(б) харківського Центрального виконавчого комітету, що у січні 1918 року за вказівкою Леніна прибула до Бреста на мирні переговори із Центральними державами, зробила прикметну[21] заяву: «Український Робітничо-Селянський Уряд вважає Раду Народних Комісарів як орган Всеросійської Радянської влади правомочною виступати від імені усієї Російської Федерації, і що Делегація Українського Робітничо-Селянського Уряду, надіслана для того, щоб викрити самозванний виступ Української Центральної Ради, буде діяти у складі Загальноросійської делегації і у повному порозумінні із нею»[26].

Оригінальний текст (рос.)

Украинское Рабоче-Крестьянское Правительство считает Совет Народных Комиссаров как орган Всероссийской Советской власти правомочным выступать от имени всей Российской Федерации, и что Делегация Украинского Рабоче-Крестьянского Правительства, посланная для того, чтобы разоблачить самозванные выступления УЦР, будет действовать в составе Общероссийской делегации и в полном согласии с нею.

Сучасники про переворот[ред.ред. код]

Наслідки[ред.ред. код]

Жовтневий переворот зробив величезний вплив на хід історії як на територіях Російської імперії, так і у всьому світі:

  • Росія вийшла з Першої світової війни (Див.: Берестейський мир між Росією та Німеччиною)
  • Стався розвал Російської Імперії на окремі національні держави
  • На всій території колишньої Імперії почалася збройна боротьба за владу між різними угрупуваннями, відома як Громадянська війна. Війна продовжувалася декілька років і забрала мільйони життів. Росію покинули сотні тисяч людей, в основному освічених класів.
  • Після закінчення Громадянської війни на більшій частині колишньої імперії утворився СРСР — перша у світі держава, уряд котрої проголосив її «радянською» та «соціалістичною».
  • Поширення робітничого руху у світі.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки і посилання[ред.ред. код]

  1. а б ЕІУ
  2. Мельгунов С. П. Золотой немецкий ключ большевиков. (рос.)
  3. Соболев Л. Г. Русская революция и немецкое золото. (рос.)
  4. «Россия в мировой войне 1914–1918 года (в цифрах)». М., 1925, стр. 26.
  5. Разложение армии в 1917 году. М. — Л..: Госиздат, 1925. (рос.)
  6. В дні «корніловського заколоту» Тимчасовий уряд роздав населенню сотні тисяч рушниць, що дозволило Раді Петрограду створити власні озброєні загони — так звану «червону гвардію».
  7. На початку липня Ленін був оголошений в розшук за спробу озброєного перевороту і ховався у Фінляндії
  8. Джон Рид, С. 64
  9. а б Джон Рид
  10. У будівлі Смільного інституту шляхетних дівчат розміщувалася штаб-квартира Ради Петрограду
  11. План дій був складений Антоновим-Овсєєнко
  12. Синегуб А. Защита Зимнего дворца // Архив русской революции. — т. 4. — С. 121
  13. Руднев Вадим Викторович (краткая биография).
  14. Октябрь 1917 в Москве
  15. Прочко И. С. Артиллерия в боях за Родину. — .: Воениздат, 1957. (рос.)
  16. Гольденвейзер, С. 164
  17. Гольденвейзер, С. 176
  18. Гольденвейзер, С. 180
  19. Яринович А. Хто з ним // Нова рада. — 1917. — 10 листопада.
  20. Ленін В. І. Твори. — т. 26. — С. 319–321.
  21. а б в Семенюк Степан. Чи повинні українці святкувати день Жовтневої революції.
  22. «Известия Юга». — 1917. — 14 декабря.
  23. Известия Юга. — 1917. — 9 декабря.
  24. Троцкий Л. Б. Речь на заседании Петроградского Совета об отношении к Учредительному собранию и партии к.-д.
  25. Вісник УНР. — 1918. — 24 січня.
  26. Документы внешней политики СССР. т. 1: 7 ноября 1917 г. — 31 декабря 1918 г. — М.: Гос. изд-во политич. лит-ры, 1959. — С. 89. (рос.)
  27. СПФ АРАН. Ф.259. Оп.1а. Ед.хр.30. Л.1—2 об.

Література[ред.ред. код]

Українською[ред.ред. код]

Російською[ред.ред. код]

  • Сталин И. В. Октябрьский переворот
  • Джон Рід Десять дней, которые потрясли мир
  • «Архив Русской Революции» издаваемый Гессеном, Берлин, 1922, Том 1–2.  Репринт. — М.: Изд-во «Терра» — Политиздат, 1991
  • Рабинович А. Большевики приходят к власти. — «Прогресс», 1989 г
  • Рабинович А. Революция 1917 года в Петроград. — «Весь Мир», 2003 г.
  • Милюков П. Н. История второй русской революции, «Харвест», 2002 г.
  • Гольденвейзер А. А. Из киевских воспоминаний // Архив русской революции, — т. 6.

Англійською[ред.ред. код]