Жозеф Бабінскі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жозеф Бабінскі
Joseph Jules François Félix Babinski
Народився 17 листопада 1857(1857-11-17)
Париж
Помер 29 жовтня 1932(1932-10-29) (74 роки)
Франція Франція
Громадянство Польща
Франція
Галузь наукових інтересів неврологія
Заклад Госпіталь Пітьє-Сальпетрієр, Госпіталь Пітьє
Alma mater Паризький університет
Відомі учні Тьєррі де Мартель
Відомий завдяки: Синдром Бабинского

Жозеф Бабінскі (фр. Joseph Jules François Félix Babinski, * 17 листопада 1857 у Парижі — † 29 жовтня 1932 у тому самому місті) — французький лікар-невропатолог польського походження.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у сім'ї польських біженців. Батько, Олександр Бабінскі, був змушений емігрувати через участь у національній боротьбі проти російської та австрійської окупації. У Парижі він одружився із співвітчизницею Генрієттою Верен. У подружжя було двоє синів: Анрі та Жозеф, молодший за брата на два роки.

Олександр Бабінскі працював інженером і щоб утримувати родину виїхав у Перу. До Франції повернувся у 1870 році і брав участь у війні проти Німеччини. В цей період стан його здоров'я погіршився (він страждав на хворобу Паркінсона) і турбота про родину та освіту брата лягла на Анрі, який також став інженером. В подальшому життя братів поєднувала близька дружба, вони жили разом до кінця життя.

Середню освіту Жозеф, так само як і брат, отримав у польській школі в Парижі. В той час, як брат закінчив престижну Ecole des Mines, Жозеф почав навчатись на медичному факультеті Паризького університету[1].

Професійна діяльність[ред.ред. код]

Шарко проводить демонстрацію, чоловік, що тримає хвору — Ж. Бабінскі

Після складання екзамену externe у 1879 році, Жозеф Бабински почав працювати у різноманітних лікарнях Парижу. Навчання у Паризькому університеті він закінчив 1884 року, захистивши дисертацію про розсіяний склероз. Отримавши гарні рекомендації від Вульпіана, був обраний для роботи під керівництвом Шарко в лікарні Сальпетрієр з 1885 по 1887 роки. Шарко дуже цінував Бабінскі і скоро він став улюбленим учнем «Наполеона неврології», як ще називали Шарко. Підтвердженням цього є картина Андре Бруайєта, на якій Шарко демонструє студентам жінку в істеричному припадку, а його учень Бабински стоїть трохи позаду[2].

Жозеф Бабінскі також вивчав явище істерії, але, на відміну від свого вчителя Шарко, визначав її як патологічний стан, викликаний навіюванням (сугестією) і казав, що цей стан може бути вилікуване переконанням. Тому називав істерію «пітіатізм», що означає «виліковне переконанням». Виходячи із цього, виключив з переліку істеричних розладів захворювання, які виходять за рамки запропонованого визначення, наприклад, набряк гортані, кровохаркання, анурія або протеїнурія, розлади чутливості, звуження полів зору, так звані істеричні гарячки і так далі, хоча до цього їх розцінювали саме як симптоми істерії.

На противагу Шарко, він стверджував, що істерія не впливає на рефлекси і тому не може імітувати різні симптомокомплекси, обумовлені органічним пошкодженням центральної нервової системи. Бабинський вважав, що для виникнення істеричних розладів необхідно навіювання, а не емоційне переживання (навіть якщо воно дуже сильне, наприклад стихійне лихо, смерть дитини тощо), тому що саме по собі переживання, як було показано багатьма авторами, не викликає симптомів істерії. Емоції швидше грають додаткову роль в патогенезі істерії. Бабинський був переконаний, що «тепер, коли нам відома роль навіювання у генезі істерії, будь то навіювання з боку сім'ї, лікарняного оточення чи навіть самого лікаря, і ми здатні захистити від його впливу тих, хто йому піддається, прояви істерії стануть значно зустрічатись значно менше, ніж в минулому».

Бабінскі вказував на схожість між істерією і гіпнозом і не погоджувався з пануючою у той час думкою, ніби будь-яка людина може бути загіпнотизований проти своєї волі[3].

1890 отримав наукове звання Médecin des hôpitaux[4].

1892 року провалив екзамен на звання Professeur agrégé (який передує рівню Professeur de la chair — свого роду вища ступінь в академічних колах) через інтриги зі сторони колишнього учня Шарко Бушарда. Через протистояння із своїм колишнім учителем Бушар, який був призначений членом журі, провів своїх учнів. Це викликало великий сандал, але рішення не було скасоване. Більше Бабінскі не пробував здати цей екзамен, що поставило крапку в його академічній кар'єрі і не дало змоги заснувати свою школу, але зробило відомим та успішним лікарем-практиком.

1890 року Жорж Бабінскі почав працювати у Госпіталі Пітьє і в 1895 очолив його.

1911 року першим провів операцію при пухлині в центральній нервовій системі[5].

У 1899 році виступив співзасновником Паризького товариства невропатологів,

1922 року, у віці 65 Бабинский вийшов на пенсію, але продовжував із дозволу наступника проводити щотижневі клінічні демонстрації[6].

Був співзасновником та редактором журналу «Revue neurologique», членом Паризької академії наук та Товариства біологів у Парижі[7].

Після смерті брата втратив інтерес до життя та помер від хвороби Паркінсона 29 жовтня 1932 року.

Основні праці[ред.ред. код]

  • Etude anatomique et clinique sur la sclerose en plaques. — P. 1885.
  • Sur le reflexe cutane plantaire dans certaines affections organiques du systeme nerveux central. «Compte rendu de la Societe de biologic». 1896. ser. 10, t. 3, p. 207.

Епоніми[ред.ред. код]

  • Рефлекс Бабинского — патологічний рефлекс, що виявляється в розгинанні першого пальця стопи при подразненні шкіри зовнішнього краю підошви. Є ознакою ураження нервовї системи.
  • Синдром Антона-Бабинського — стан, що характеризується своєрідною ілюзії реальності, в якій сліпий заперечує власну сліпоту.
  • Метод Бабинского — метод виявлення Ахіллесового рефлексу.

Цікавинки[ред.ред. код]

  • Анрі Бабински за професією був інженером і також одним із найзнаменитіших кулінарів Франції. Його кулінарна книга, Gastronomie pratique: études culinaires, була опублікована під псевдонімом Ali Bab й до сих пір широко відома[8].
  • Андре Бретон, майбутній поет-сюрреаліст, певний час працював у госпіталі Пітьє і в його творах подекуди зустрічаються згадки про Бабински.
  • Бабински ніколи не мав власних дітей, але всиновив та виростив трьох дівчаток — дочок близького друга[9].

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]