Жорданія Ное Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ное Жорданія
груз. ნოე ჟორდანია
Ное Жорданія
Голова уряду Грузії
24 липня 1918 — 25 лютого 1921 року
Попередник: Ной Рамішвілі
Наступник: Втрата незалежності
 
Партія: РСДРП
Народження: 9 (21) березня 1869(1869-03-21)
Ланчхуті
Смерть: 12 січня 1953(1953-01-12) (83 роки)
Париж

Ное Миколайович Жорданія (груз. ნოე ჟორდანია; псевдонім Костров, Джордж; * 9 (21) березня 1869(18690321), Ланчхуті Кутаїської губернії — 12 січня 1953, Париж) — грузинський політичний діяч, лідер грузинських меншовиків, голова уряду Грузинської Демократичної Республіки (19181921).

Життєпис[ред.ред. код]

Народився у дворянській родині. Закінчив Тіфліську духовну семінарію, навчався у Варшавському ветеринарному інституті. Революційну діяльність розпочав у робітничих гуртках Тіфліса, у 18931898 роках очолював легальних марксистів у «Месаме дасі» («Третя група»), членом якої був і Йосип Джугашвілі (Сталін). 1894 року був засуджений за участь у «Лізі свободи Грузії».

Делегат 2-го з'їзду РСДРП (1903), долучився до меншовиків. 1905 року був редактором меншовицької газети «Соціал-демократ» (Тіфліс, грузинською мовою). У своїх публікаціях виступав проти більшовиків.

Під час Революції 1905–1907 років був противником збройного повстання, прихильником створення легальної робітничої партії. На 4-му з'їзді РСДРП (1906) підтримував ідею муніципалізації землі. 1906 обраний від Тіфліса до першої Державної думи, лідер соціал-демократичної фракції. На 5-му з'їзді РСДРП (1907) обраний до ЦК, членом якого був до 1912 року.

За підписання Виборзької відозви (звернення до народу групи депутатів 1-ї Державної Думи у відповідь на її розпуск) серед 167 делегатів у грудні 1907 засуджений до трьох місяців в'язниці, що вело до позбавлення виборчих прав.

Влітку 1912 року в Баку керував легальною меншовицькою газетою «Наше Слово». Того ж року за книгу «Критика анархізму з точки зору наукового соціалізму», конфісковану ще в друкарні та яка так і не отримала розповсюдження, засуджений за статтею 132 Кримінального Уложення до максимального покарання — трьох років фортеці і до внесення застави перебував у в'язниці. Ще до розгляду його справи в Сенаті він потрапив під амністію 21 лютого 1913.

1914 співпрацював із Львом Троцьким в журналі «Боротьба», де розмістив низку статей з національного питання.

Після Лютневої революції 1917 року — голова Тіфліської ради. У червні на Кавказькому обласному з'їзді Рад запропонував резолюцію з національного питання, де йшлося про встановлення територіального самоврядування за принципом реального розселення тієї чи іншої нації з урахуванням господарчих і побутових умов. У серпні на об'єднуючому з'їзді РСДРП був обраний кандидатом у члени ЦК РСДРП(о). 3 вересня на засіданні Тіфліської ради закликав робітничий клас не піддаватися більшовицьким настроям, а боротись за створення парламентської республіки.

20 грудня, виступаючи на 1-му Національному з'їзді Грузії, в якому брали участь усі партії, окрім більшовиків, закликав до повного самоврядування Грузії. 26 грудня очолив Президію Національної ради Грузії.

На проведених 22-23 січня 1918 року зборах членів Установчих Зборів від Закавказзя і Кавказької армії запропонував скликати Закавказький сейм.

Підписання Брестського миру, за яким до Туреччини переходили Карс, Ардаган і Батумі, посилили у Грузії настрої на користь проголошення незалежності Закавказзя від Радянської Росії. За таких умов Жорданія не підтримав відокремлення Закавказзя від Росії, мотивуючі це тим, що після цього Закавказзя стало б для Туреччини легкою здобиччю. Тому на засіданні Закавказького сейму Жорданія висловився проти негайного проголошення незалежності Закавказзя, а під час голосування цієї пропозиції утримався. Мемуаристи згадували, що, коли це рішення було прийнято, Жорданія плакав.

26 травня 1918 року після розпаду Закавказької Демократичної Федеративної Республіки і розпуску Закавказького сейму Жорданія фактично очолив тимчасовий парламент Грузинської Демократичної Республіки (Національна Рада, поповнена представниками національних меншин). Того дня Національна рада Грузії під головуванням Ное Жорданія прийняла «Акт про незалежність Грузії», яким проголосила її суверенітет і оголосила Грузію незалежною і повноправною державою. Цей день святкується як День незалежності Грузії — головне державне свято країни. За умов вторгнення турецьких військ Жорданія вирішив опиратись на Німеччину. До Грузії були введені німецькі війська.

Після поразки Німеччини та вступу до Грузії британських військ завоював довіру й у англійців своїм неприйняттям більшовизму. У червні 1919 року уклав угоду з Антоном Денікіним про спільну боротьбу проти більшовиків.

Навесні 1920 був одним з ініціаторів укладання договору Грузії з РРФСР (підписаний 7 травня), за яким між ними встановлювались нормальні дипломатичні відносини. Потім у перемовинах з англійським представником висловився на користь визнання Радянської Росії з боку Антанти, маючи на увазі, що визнання незалежності Грузії РРФСР, що відбулось, відкриє шлях до міжнародного визнання Грузії.

Після радянської окупації Грузії емігрував до Франції. Учасник підготовки меншовицького повстання в Грузії 1924 року.

Родина[ред.ред. код]

Дружина Ное — Інна Коренєва. Познайомився з нею завдяки Леніну. У 1903 році той порекомендував Ное зупинитися у неї в Парижі. Діти — Натела і Реджеб. Донька Реджеба Ніколь замужем за Олександром Квіташвілі, ректором Тбіліського державного університету, екс-міністром праці, охорони здоров'я і соціального захисту Грузії, міністром охорони здоров'я України[1].

Література[ред.ред. код]

  • В. И. Миллер и А. Л. Райхцаум в кн.: Политические деятели России 1917. биографический словарь. Москва, 1993 (рос.)
  • Л. Г. Протасов. Люди Учредительного собрания: портрет в интерьере эпохи. М., РОСПЭН, 2008 (рос.)
  • Торчинов В. А., Леонтюк А. М. Вокруг Сталина. Историко-биографический справочник. Санкт-Петербург, 2000 (рос.)

Посилання[ред.ред. код]

  1. Я вырос в Левиле" // Аргументы и факты — Тбилиси, № 23 (455), 8.06.2011 (рос.)