Жорж Шарль Дантес

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жорж Шарль Дантес
Georges Charles de Heeckeren d'Anthès
Georges de Heeckeren d'Anthès, c. 1878 (cropped).jpg
Жорж Шарль де Геккерн Дантес.
Фрагмент портрета роботи Каролюса-Дюрана. Близ. 1878
Народився 5 лютого 1812(1812-02-05)
Кольмар, Верхній Рейн, Франція
Помер 2 листопада 1895(1895-11-02) (83 роки)
Сульц-О-Рен, Ельзас-Лотарингія, Німецька імперія
Підданство Франція Франція
Діяльність офіцер, політик
Відомий смертельно поранив на дуелі Олександра Пушкіна
Конфесія Католицизм

Жорж Шарль Данте́с (точніше - д’Анте́с), після всиновлення отримав прізвище Ге́ккерн; (фр. Georges Charles de Heeckeren d'Anthès, у російських документах — Гео́рг[1] Карл де Геккере́н; * 5 лютого 1812, Кольмар, Верхній Рейн, Франція — 2 листопада 1895, Сульц-О-Рен, Ельзас-Лотарингія, Німецька імперія) — французький монархіст, офіцер-кавалергард, за віросповіданням католик[2]. У 1830-х роках мешкав у Росії. Згодом займався політикою, був сенатором Франції. Відомий насамперед як людина, що смертельно поранила на дуелі Олександра Пушкіна.

Життєпис[ред.ред. код]

Початок служби та приїзд до Росії[ред.ред. код]

Дантес народився в Ельзасі у небагатій дворянській родині. Навчався в Сен-Сірській військовій школі, звідки, за деякими даними, був відрахований за легітимістські погляди[3] (за іншими даними, через 10 місяців навчання, не бажаючи служити Луї-Філіппу I, звільнився за власним бажанням).

Жорж Дантес, приїхавши до Росії, придумав про себе легенду, ніби після повалення династії Бурбонів у Франції 1830 року він брав участь у повстанні у Вандеї (1832), яке було підняте герцогинею Марією Беррійською. Про хибність цієї версії розповідав Олександр Тургенєв у листі до князя Петра В'яземського від 14/26 серпня 1837 року [4].

Поступив на військову службу до Прусії, користувався заступництвом принца Вільгельма Пруського, однак отримав всього лиш звання унтер-офіцера. За порадою принца та з його рекомендаційним листом, який був адресований генерал-лейтенанту Володимиру Адлерберґу, поїхав у Росію. За іншими даними, він мав рекомендацію герцогині Беррійської російському імператору Миколі І[3]. Поступив у гвардію після полегшеного офіцерського іспиту (без іспитів з російської словесності, уставів та військового судочинства). Був зарахований корнетом найвищим наказом від 8 лютого 1834 року до кавалергардського полку.

Дантес був введений до складу бомонду бароном Луї Геккерном, з яким найімовірніше познайомився у подорожі до Росії; тоді Луї Геккерн перебував в Санкт-Петербурзі в якості міністра (посланця) від нідерландського двору.

1836 року отримав звання поручика кавалергардського полку. Невдовзі, того ж року барон Геккерн всиновив Дантеса. Рішенням короля Нідерландів і Вищої ради аристократії у травні 1836 року Дантесу було надано голландське підданство, він був зарахований до голландського дворянства і отримав можливість носити прізвище Геккерна. Щоправда згодом виявилось, що за формальними підставами голландського підданства він не отримав, хоча голландським дворянином залишився.[5].

Подейкують, що між Дантесом та Геккерном мали місце гомосексуальні зв'язки, зокрема про це стверджували друзі Дантеса. Князь Олександр Трубецький про це згадував так:

«

За Дантесом водилися пустощі, але цілком невинні та властиві молоді, окрім однієї, про яку, зрештою, ми дізнались значно пізніше. Не знаю, як сказати: чи то він жив з Геккерном, чи то Геккерн жив з ним. Судячи з усього, у зносинах з Геккерном він відігравав тільки пасивну роль.[6]

Оригінальний текст (рос.)

За Дантесом водились шалости, но совершенно невинные и свойственные молодёжи, кроме одной, о которой мы, впрочем, узнали гораздо позже. Не знаю, как сказать: он ли жил с Геккерном или Геккерн жил с ним… Судя по всему, в сношениях с Геккерном он играл только пассивную роль

 »

Примітки[ред.ред. код]

  1. У деяких російських документах його ім'я вказувалося як «Єгор» (див.: Дуэль Пушкина с Дантесом-Геккереном. Подлинное военно-судное дело 1837 г. СПб., 1900).
  2. Ободовская И., Дементьев М. Наталья Николаевна Пушкина. — М.: Советская Россия, 1985. — C. 193.
  3. а б НЭС. Т. 15, стб. 556.
  4. «ФЭБ: Тургенев — Вяземскому П. А., 4/16 августа 1837. — 1952 (текст)». Архів оригіналу за 2013-02-26. Процитовано 2013-02-17. 
  5. Baak J.; Gruyis P. Les deux barons de Heeckeren // Revue des études siaves. 1937. XVII
  6. Дружников Ю. И. «Узник Росии: По следам неизвестного Пушкина». www.druzhnikov.com. Архів оригіналу за 2012-02-09. Процитовано 2011-11-02. 

Література[ред.ред. код]

  • Аммосов А. Последние дни жизни и кончина Александра Сергеевича Пушкина. Со слов бывшего его лицейского товарища и секунданта Константина Карловича Данзаса. — СПб., 1863.
  • Раевский Н. А. Избранное. — М.: Художественная литература, 1978.
  • Левкович Я. «Из нидерландских архивов» — The Pushkin journal, № 2—3, 1994—1995, с. 19—32
  • Щёголев П. Злой рок Пушкина: Он, Дантес и Гончарова. — М.: Алгоритм, Эксмо, 2012. — 384 с. — (Жизнь Пушкина). — 3000 экз. — ISBN 978-5-699-55039-5
  • Suasso F. Dichter, dame, diplomat. Het laaste jaar van Alexander Poesjkin. — Leiden, 1988.