Жорж де Латур

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жорж де Латур
Georges de La Tour
Дата народження 13 березня 1593(1593-03-13)
Місце народження Вік-сюр-Сей, Франція
Дата смерті 30 січня 1652(1652-01-30) (58 років)
Місце смерті Люневіль, Франція
Національність француз
Громадянство Франція Франція
Жанр художник
Напрямок бароко
Вплив Караваджо

Жорж де ла Тур (фр. Georges de La Tour, 13 березня 1593, Вік-сюр-Сей, Лотарингія — 30 січня 1652, Люневіль) — французький живописець з Лотарингії. Зазнав упливу Караваджо та майстрів нідерландського (Утрехтського) караваджизму.

Біографія[ред.ред. код]

Жорж де Латур народився 13 березня 1593 року в багатодітній родині простого булочника в Лотарингії, в містечку Вік-сюр-Сей поблизу Нансі. Дитинство його пройшло в ремісничому середовищі. У 1620 році (деякі джерела вказують на 1921 рік[1]) одружився з Діаною ле Нерф, яка походила зі знатної родини. Після весілля художник за рішенням герцога Лотаринзького переїхав до Люневіля, де при герцогському дворі здавна працювали майстри з різних країн. Архівні матеріали розповідають про активну комерційну діяльність Латура. Латур також став свідком жорстоких і трагічних подій у Лотарингії, яка перетворилася на арену запеклих боїв під час Тридцятирічної війни. У 1636 році Люневіль згорів. Ймовірно, що згоріло також багато творів живописця. Потім він разом з сім'єю переїхав до Нансі. А в 1639 році, судячи з історичних документів, відвідав Париж, де отримав офіційний титул «ординарного живописця короля». Існує легенда, яка розповідає, що одного дня Жорж де Латур підніс Людовику XIII свою картину «Святий Себастьєн». І королю настільки сподобалось це полотно, що він наказав прибрати зі своїх покоїв всі інші полотна[2]. В 1644 році Жорж де Латур був призначений офіційним художником Люневіля, а в 1646 році — головним живописцем короля[1]. Жорж де Латур помер 30 січня 1652 року в Люневілі. І після смерті його творчість була надовго забутою, аж до XX століття. В 19341935 роках відбулася виставка в Парижі «Живописці реальності у Франції XVII століття», на якій було представлено дванадцять картин Латура. Так європейська громадскість познайомилася з творчістю майстра. Виставка активізувала науковий і дослідницький інтерес до художника. Однак і сьогодні залишається багато питань навколо хронології творів Латура. Також не завжди до кінця зрозумілі й біографічні відомості про нього[2].

Творчість[ред.ред. код]

Саме місто Нансі, поблизу якого жив і працював живописець Жорж де Латур, на початку XVII століття було основним центром розвитку живопису у Франції. У творчості художника можна виділити два важливі напрямки: жанрові сцени і картини на релігійні сюжети. Картини Латура на побутові та релігійні теми небагатослівні, прості, часом суворі. Риси Середньовіччя, притаманні місцевості і культурі Лотарингії тих часів, відобразилися у мистецтві Латура. Вплив караваджизма він, ймовірно, сприйняв через фламандських караваджистів.

Жанрові сцени[ред.ред. код]

Жанрові сцени Латура — мальовничі варіанти майже однієї і тієї ж теми: молодий, багато одягнений чоловік стає жертвою бродячих ворожок або карткових шулерів. У XVII столітті цей сюжет вперше з'явився в творчості італійського художника Мікеланджело да Караваджо, а пізніше знайшов популярність у всій Європі[3]. Жанрові сцени («Шулер» (близько 1635 року), «Ловля бліх» (1620-ті роки)) вважають ранніми творами Латура. Жорж де Латур також багато зображував у своїх картинах селян, ремісників, жебраків. Трактуючи сюжет в побутовому плані як сцени з життя простих людей, художник висловлював в своїх творах власні роздуми про життя. Риси національної традиції проступають в тяжінні майстра до класичної ясності малюнка. Драматичні за змістом сцени зазвичай даються при контрастному нічному освітленні. Найважливішим емоційним початком в картинах Жоржа де Латура, витриманих переважно в кіноварно-коричневій кольоровій гамі, стає рівне сяйво свічки або факела, яке розсіює густий морок[1]. Це не тільки підкреслює енергійну пластику форм, чистоту силуетів, але народжує відчуття загадковості, що таїться в реальному житті. Емоційність творів художника посилюється колоритом, побудованим на зіставленні близьких один одному локальних кольорів, пурпурово-червоних і лілових[4]. Люди в картинах Латура зберігають цілісність характерів і моральну силу. Загалом його герої дуже стримані, прості і суворі, часто відчужені від життя, вони точно занурені в самоспоглядання, замкнувшись у внутрішньому світі потаємних переживань.

Шулер[ред.ред. код]

Картина «Шулер» належить до денних сцен Латура, які прийнято розмежовувати від численніших нічних сцен[2]. У цій картині Латур використовував художній прийом Караваджо — протиставлення темного простору і потоку яскравого світла. Фігури героїв, деталі їх одягу і скупий інтер'єр виписані ретельно і трохи сухувато. Сюжет побудований на мовчазній грі поглядів персонажів, внутрішньому діалозі, що надає містики і таємничості самій події[3]. Хитрі погляди карткових гравців натякають на те, що ніхто з них не відрізняється чесністю. Шулер, тримає за спиною дві карти. Яскраве світло, відкидає глибокі тіні, робить ще теплішими кольори одягу персонажів картини. Фон, занурений у повну темряву, посилює за контрастом світлі ділянки полотна. У картині «Шулер» кожен образ відображений з разючою точністю: наївний причепурений юнак, підступна куртизанка, простодушна служниця і самовпевнений шулер, який долучає глядача до своєї шахрайської гри. Головне тут — не стільки вираз обличчя гравців, скільки окремі погляди і жести. Наприклад, косий насторожений холодний погляд куртизанки з її набіленим, що нагадує маску, плоским обличчям визначає напружений емоційний настрій картини[2]. Хоча картина відноситься до епохи бароко, фігури зображені з геометричною простотою — наприклад, зображення овалу обличчя жінки сходить до художників раннього італійського Відродження, таким як П'єро делла Франческа[5]. У картині чимало деталей з прихованою символікою. Наприклад, шнурівка, що розпустилася, в одязі шулера, пір'я на капелюхах — символи розгульного життя, великі перли на шиї жінки — середньовічний символ подружньої зради. У юнака, якого обманює шулер, шнурівка затягнута, але пишні пір'я на капелюсі вказують на його схильність до розбещеності[3].

Релігійні сюжети[ред.ред. код]

Картини релігійної тематики відносять до зрілого періоду творчості Латура. Його картини на релігійні теми дуже різні за змістом. Майстер звертався як до текстів Старого і Нового Заповітів, так і до апокрифів. В апокрифічній літературі художника цікавили насамперед епізоди дитинства Богоматері і Христа. Такі картини на перший погляд прості і невигадливі: хлопчик-Христос тримає свічку над Йосипом, що схилився до роботи («Святий Йосип-тесля»); юна Марія стоїть зі свічкою перед Своєю матір'ю Ганною, яка читає їй книгу («Виховання Богоматері»)[6]. Релігійні композиції Латура відмічені узагальненістю форм, шляхетною стриманістю емоцій і проникливим настроєм («Новонароджений», близько 1630 року)[1]. Геометричний початок, тяжіння до округлої довгастої форми чітко виявляються у найскладніших картинах Латура — «Скорботна свята Магдалина» і особливо «Святий Йосип-тесля». У цьому ряду до більш ранньої творчості, мабуть можна віднести «Поклоніння пастухів» (з усіх луврських робіт вона найближча до найзнаменитішої і найкрасивішої картини Латура «Новонароджений», що знаходиться в художньому музеї міста Ренн).[5].

Новонароджений[ред.ред. код]

Картина «Новонароджений»

У картині «Новонароджений» (Ренн, Художній музей), що є одним з найбільш ліричних творів майстра, зображена молода мати, яка заколисує немовля. Інша жінка благоговійно дивиться на новонародженого. Урочиста тиша ночі, в яку занурені обидві жінки, справляє враження особливої значущості того що відбувається. Чарівність матері виражена найтонших відтінках тихої радості і смутку, материнської ніжності, любові і заклопотаності. Чистота червоного кольору її одягу створює атмосферу теплоти. Світло здається ллється зсередини і різко контрастує з майже чорним фоном. Це надає образам Латура незвичайність, посилює у них зосередженість на внутрішніх переживаннях[4].

Святий Себастьєн[ред.ред. код]

Вершина творчості Латура — картина «Святий Себастьєн, оплакуваний Святою Іриною» (Берлін, Державний музей). В мовчанні глибокої ночі, освітленій яскравим полум'ям факела, над тілом пронизаного стрілою Себастьєна поникли скорботні фігури жінок, які прийшли для обмивання ран і його оплакують. Художник передає не тільки загальне відчуття, а й відтінки цього почуття в кожній з фігур: застиглість, скорботне здивування, гіркий плач, милосердне співчуття. Художник ніде не допускає перебільшення, і тим сильніше вплив його образів, в яких жести і самі силуети фігур знаходять емоційну виразність. Дуже красномовними є жести жінок: одна розвела руки в сторони, інша схрестила сухі пальці. Погляди жінок і основні композиційні лінії спрямовані до тіла Себастьєна. У його наготі є героїчний символізм, що ріднить цей образ з творіннями майстрів французького класицизму[2]. Суворий драматизм теми переданий міццю пластичних форм, скупістю жестів, наростаючою експресією світла. Сувора побудова композиції пронизана величавим ритмом та філософською глибиною змісту[4].

Музеї, в яких зберігаються картини Латура[ред.ред. код]

Країна Назва музею
Франція
  • Лувр
  • Музей витончених мистецтв (Нант)
  • Музей Шарля Фрірі (Musée Charles Friry)
  • Музей Тулуз-Лотрека
  • Музей витончених мистецтв (Діжон) (Musée des beaux-arts de Dijon)
  • Відомчий музей стародавнього і сучасного мистецтва (Musée départemental d'art ancien et contemporain (Épinal))
  • Музей витончених мистецтв (Гренобль) (Musée de Grenoble)
  • Палац герцогів Лотарингії (Palais des Ducs de Lorraine)
  • Музей витончених мистецтв (Ренн) (Musée des beaux-arts de Rennes)
  • Відомчий музей Жоржа де Ла Тура (Musée départemental Georges-de-La-Tour)
США
Японія Національний музей західного мистецтва (Токіо)
Німеччнина Берлінська картинна галерея
Канада Музей витончених мистецтв (Онтаріо)
Великобританія Preston Hall Museum
Швеція Національний музей Швеції
Іспанія Музей Прадо
Україна Львівська національна галерея мистецтв

Посилання[ред.ред. код]