Журавлина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Журавлина
Журавлина болотна
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Дводольні (Magnoliopsida)
Порядок: Вересоцвіті (Ericales)
Родина: Вересові (Ericaceae)
Рід: (Vaccinium)
Підрід: Журавлина (Oxycoccus)
Hill, 1756
Види
Vaccinium erythrocarpum
Vaccinium macrocarpon
Vaccinium microcarpum
Vaccinium oxycoccos
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Cranberries
EOL: 6950827
IPNI: 30007533-2

Журавлина (Oxycoccus — від грец. oxys — кислий, coccos — кулька) — таксон вічнозелених рослин родини вересових (Ericaceae). Деякими дослідниками відноситься до виокремленої з родини вересових родини брусничних (Vacciniaceae).

Етимологія[ред.ред. код]

Під вагою квітки журавлини нахиляються, нагадуючи схилену шию журавля. Звідси ж і українська назва цієї ягоди — «журавлина».[1]

Чагарнички журавлини

Систематика[ред.ред. код]

Систематика родини брусничних є досить складною і часто переглядалася. Сама родина брусничних одними дослідниками була об'єднана з родиною вересові[2], іншими, в тому числі радянськими, визнана самостійною. В свою чергу, журавлина (Oxycoccus) деякими дослідниками, в тому числі і радянськими віділялася в окремий рід. До нього включають чотири,[3][4] іноді п'ять видів.[5] Згідно з класифікацією Холла і Алдерса на основі вивчення хромосомних чисел, таксон Oxycoccus, разом з чотирьма іншими: Batodendron, Polyodium, Herpothamnus, Cyanococcus виділені з роду Vaccinium в окремі роди.[6] Інщі ботаніки, зокрема Редер,[7] розглядають Oxycoccus як підрід роду Vaccinium.

Квти, зелені і стиглі ягоди журавлини
Ягоди журавлини

Загальна біоморфологічна характеристика[ред.ред. код]

Стебла тонкі, сланкі. Листки яйцевидно-ланцетні або яйцевидні, зверху темно-зелені, знизу сизо-зелені, функціонують 2-3 вегетаційні періоди. Квітки пониклі, на довгих квітконіжках. Плід — темно-червона ягода.

Поширення та екологія[ред.ред. код]

Всі види дико ростуть у помірній зоні Північної півкулі. Поширені у лісовому поясі, лісотундрі та тундрі Європи, Азії, Північної Америки. Росте журавлина у заболочених соснових та мішаних лісах, на оліготрофних і мезотрофних болотах. Рослина ця світлолюбна.

Журавлина в Україні[ред.ред. код]

В Україні зростає 2 види: Журавлина звичайна або болотна (Oxycoccus palustris) й Журавлина дрібноплода (Oxycoccus microcarpus). Росте на мохових болотах, у мокрих соснових та сосново-березових лісах, здебільшого на Поліссі. Найпоширеніша й має господарське значення Журавлина звичайна. Журавлина дрібноплода занесена до Червоної книги України.[8] Розпочато впровадження в культуру Журавлини великоплідої (Oxycoccus macrocarpus), яку здавна вирощують у промислових масштабах в Північній Америці. Дослідні насадження різних сортів Журавлини великоплодої створено на вироблених торфовищах біля сіл Вербівка Рівненської області та Секунь Волинської області.

Індичка і солодка картопля з цукатами і беконом під журавлиним соусом

Використання[ред.ред. код]

Це чи не єдина ягода, яка зберігається у свіжому вигляді від урожаю до урожаю та ще й без втрат вітамінів та інших цілющих речовин.

Ще в XVI столітті цілющі властивості журавлини використовували індіанці. Мореплавці багатьох країн брали ягоди в далекі морські подорожі як ліки проти цинги та інших захворювань. В роки громадянської війни Півночі та Півдня Америки, генерал Грант наказав ввести сік журавлини до армійського раціону як напій, що зміцнює здоров'я, поліпшує самопочуття.

Кисло-солодкий журавлиновий соус чи журавлинове желе є складовою кулінарних традицій корінних американців. Індичка, кукурудза, гарбуз і журавлиновий соус — символи Дня Подяки.

Лікувальні властивості[ред.ред. код]

Картопляне пюре з журавлиною

Ягоди журавлини містять велику кількість антиоксидантів — речовин, здатних поглинати в організмі шкідливу дію вільних радикалів, які борються з першими ознаками старіння шкіри. Крім того, щоденне споживання стакану журавлинового соку або сиропу, позбавляє від «шкідливого холестерину», та піднімає рівень «сприятливого холестирину» високої густини.

Свіжі ягоди, а також сік, морс, сироп, кисіль, варення і повидло з журавлини стимулюють виділення шлункового соку. Тому їх часто використовують для лікування гастритів з пониженою кислотністю і при запаленні підшлункової залози. Вони попереджують утворення каміння у нирках.

Журавлиновий сік використовують як засіб для лікування багатьох хвороб, у тому числі респіраторних захворювань та грипу. Він понижує високу температуру, виводить шлаки і посилює дію ліків (антибіотиків і сульфаніламідів) у декілька разів, тому корисно запивати ці ліки журавлиновим соком. Журавлина — чемпіон за вмістом таніну. Він має здатність збирати в організмі різні хвороботворні бактерії і виводить їх назовні.

Збирання журалини на острові Нантакет, 1880 р.

Склад[ред.ред. код]

У журавлині містяться такі важливі мікроелементи як фосфор, калій, кальцій, марганець, залізо, кобальт та йод. У великій кількості в ягодах містяться вітаміни C (30 мг) та P (0,1 мг), а також вітаміни B1 (0,03 мг) та B2 (0,02 мг). У журавлині багато урсолової кислоти, яка генетично і за структурою близька до багатьох фізіологічно важливих гормонів.

Найважливішими компонентами журавлини є органічні кислоти (2-5%) та цукри (3-4%). Основними кислотами є яблучна, хінінова та лимонна (2,4-3,3%). Особлива роль належить бензойній кислоті, яка володіє антисептичними властивостями. Цукри представлені в основному глюкозою (2,4%) та фруктозою (0,3%). Крім того, в ягодах міститься пектин (0,7-1%).

Ця рослина — також гарний медонос.

Журавлина широко застосовується як декоративна рослина. Вона довговічна (при правильному догляді росте на одному місці понад 30 років) і може використовуватися як почвопокровний і шпалерний матеріал в вересових садах і на альпійських гірках, для облямівки водойм, створення декоративних плям на газоні.

Раніше ця ягода вважалась жіночою рослиною. В Україні її приносили вагітній у подарунок для доброго виношування плоду.[9]

Вирощування[ред.ред. код]

Збирання врожаю журавлини в Нью-Джерсі, США

Початком культури журавлини вважають 1816 р., коли Генрі Холл (штат Массачусетс, США) виявив, що рослини журавлини, випадково засипані піском прилеглих дюн, особливо добре плодоносять, і створив першу примітивну плантацію. Перші промислові плантації були закладені в 1833 р. в околицях Бостона. Зараз найперспективніший для культивування вид — Журавлина великоплідна. У промислових масштабах ягоду вирощують у США, Канаді, Польщі, Білорусі та скандинавських країнах. У США селекціонерами створено близько 200 сортів Журавлини великоплідої.

Розмножується журавлина насінням і живцями. При виборі місця для посадки журавлини необхідно враховувати її біологічні особливості. Оскільки ця рослина світлолюбна, для рясного цвітіння і плодоношення потрібно достатня освітленість. Для нормального росту потрібно дотримувати необхідну міру зволоження, особливо в перший період після посадки. У той же час журавлина не виносить тривалого затоплення в період вегетації. У природних умовах журавлина росте на відносно бідних поживними речовинами ґрунтах, тому і в культурі їй потрібно менше добрив, ніж іншим видам рослин. Журавлина потребує найбільше фосфорних добрив і менше — азотних і калійних. Для нормального розвитку рослин журавлини потрібні кислі (рН 4-5) ґрунти, що містять достатню кількість органічних речовин. На занадто кислих ґрунтах корисно внесення кальцію (вапнування) за умови збереження оптимальної для журавлини кислотності. У зимово-весняний період рослини журавлини можуть бути пошкоджені морозами. У безсніжні зими або ранньою весною, коли сходить сніг, а ґрунт ще замерз, рослини не здатні поглинати воду і страждають від висихання. Найкраще журавлина зимує під природним сніговим покривом. Від осінніх і весняних заморозків її добре захищають солом'яні укриття, ялинові гілки або опале листя.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]