Журналістика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Журналі́стика — це соціальний інститут, створений з метою забезпечення всебічного й об'єктивного інформування всіх суб'єктів суспільного життя про соціальну дійсність, що необхідне для оптимального функціонування всіх інших соціальних інститутів і суспільства в цілому як саморегульованої системи.

Соціальна місія журналістики полягає у формуванні громадської думки та управлінні масовими емоціями. Функціонування журналістики забезпечується в сучасному світі через її інфраструктуру, яка складається з технічних, інформаційних, організаційно-управлінських, навчальних закладів та установ.

Під журналістикою розуміють також практику збору, інтерпретації інформації про події, теми і тенденції сучасного життя, її уявлення в різних жанрах і формах, і подальшого розповсюдження на масову аудиторію.

Журналістика інституційно є частиною полісистеми засобів масової інформації, тобто входить у багатофункціональні інститути суспільства, такі, як: преса, телебачення, радіо, інтернет та ін.

З точки зору суспільних інтересів, журналістика адаптує частину науково-практичного знання даних груп для сприйняття масовою свідомістю з метою прийняття іншими соціальними групами моделей поведінки, ідеології (культури, моралі, етики, естетики) та способів розвитку.

Частина дослідників вважає, що існують два основних напрямки журналістики — журналістика дослідження і журналістика розслідування. Журналіст дослідник, як правило працює з відкритими (доступними) джерелами інформації, в розслідуванні журналіст вторгається в область закритої (недоступної) інформації. Відповідно методики роботи в тому й іншому напрямках різні. У демократичних країнах журналістів-розслідувачів прийнято називати «ланцюговими псами демократії», або «розгрібачами бруду». Слід зазначити, що біполярний підхід до напрямів журналістики сьогодні заперечується і визнається спрощеним.

Журналістика як наука — система художніх, культурологічних, історичних, соціологічних та ін дисциплін, що охоплює повний цикл створення і управління практичною журналістикою в суспільстві, її впливу на зміни суспільних процесів.

Слово журналістика введено в російську мову Миколою Польовим. Людину, що професійно займається журналістикою, прийнято називати журналістом.

Структура[ред.ред. код]

Журналістика включає:

  • Систему творів, підготовлених у певних жанрах і формах для розміщення у засобах масової інформації;
  • Комунікаційний інститут суспільства, який організаційно складається із мережі профільних установ;
  • Сукупність творчих професій, необхідних для збирання, відбору, опрацювання, творення, розповсюдження соціальної інформації масовій аудиторії.
  • Спеціальні носії соціально-масової інформації (преса, телебачення, радіо, Інтернет).

Типи журналістики: цифрова, паперова, зображально-звукова, звукова, зображальна (комбінована).

Категорії журналістики:

  • Конвергентна журналістика
  • Мультимедійна журналістика
  • Комп'ютерна журналістика

Види журналістики:

  • пресова (газетно-журнальна) (газети, журнали, бюлетені, альманахи)
  • телевізійна (канали, програми, передачі, фільми, інше)
  • радійна (канали, програми, передачі, інше)
  • інтернетна (інтернет-видання, інтернет-версія видання, сайт-видання, інше)

громадянська журналістика (новий підвид інтернетної журн-ки, де репортером може стати будь-хто, хто розміщує суспільно-важливу інформацію в своєму блозі, публічному відео- чи фотосервері, профілі в соціальних мережах)

  • агентська (для інформаційних агентств)
  • фотографічна (таблоїди тощо)
  • кінематографічна (кіноканал, кінохроніка, кіножурнал, кінопрограма тощо)

Тематичні спеціалізації журналістики:

Аудиторні спеціалізації журналістики:

  • Жіноча
  • Чоловіча
  • Молодіжна
  • Дитяча
  • Пенсіонерська

Класифікація[ред.ред. код]

Журналістику можна поділити на:

  • професійну (яку виконують журналісти) і непрофесійну;
  • пресову (для газет і журналів), агентську (для інформаційних агенцій), фото, радіо, телевізійну та Інтернет журналістику;
  • комерційну (спрямовану на отримання прибутків власниками медій) і некомерційну (для громадських, державних і релігійних організацій);
  • місцеву, загальнонаціональну і міжнародну;
  • політичну, економічну, спортивну, культурну й іншу соціальну.

Історія журналістики[ред.ред. код]

Корінням журналістика йде до протожурналістики. Політичну інформацію в Середньовіччя доставляли глашатаї, герольди, кур'єри та вісники, які зачитували укази, реляції і рескрипти, іноді з авторськими коментарями. Почасти тому в сучасній журналістиці назви газет і журналів нагадують про цих гінців: «Кур'єр ЮНЕСКО», Daily Herald (герольд), «Московський вісник», Chicago Tribune (трибуна — місце для промов), «Форум» (площа в Римі, де проходила агора — народне зібрання) і т. д.

Relation aller Fürnemmen und gedenckwürdigen Historien, опублікована в 1605 у в Страсбургзі і вважається першою газетою. Першим успішним щоденним виданням англійською мовою була британська газета The Daily Courant, яку бачив світ з 1702 по 1735-ий.[1] З часом преса оформилася як впливовий, соціальний інструмент під титулом Четверта влада.[2]

За чотири століття існування журналістика довела свою спроможність забезпечувати саморегулювання суспільства, міцно увійшла до механізмів суспільного самоуправління, стала щонайважливішим суб'єктом соціального управління. У тоталітарному суспільстві роль журналістики зводиться до агітації і пропаганди, тобто передавання готової, створюваної в партійних комітетах інформаційної продукції споживачам. У вільному демократичному суспільстві роль журналістики незмірно зростає, вона сама перетворюється на «фабрику новин», її працівники самі збирають, обробляють і виготовляють інформацію, без якої неможливе існування жодного іншого суб'єкта суспільної дійсності. Таке велике значення журналістики як соціального інституту сьогодні.

Функції журналістики[ред.ред. код]

Виділяють загальні й спеціальні функції журналістики.

Загальні функції належать до числа основних, пов'язані з атрибутивними ознаками журналістики, виконуються кожним пресовим виданням, ТРК чи електронним ресурсом без винятку, незалежно від його розміру, накладу чи адресної спрямованості.

  • Збирання, обробка й поширення інформації- без цієї функції не можуть бути реалізовані інші завдання журналістики. Її виконують абсолютно всі друковані періодичні видання, радіостанції й телестудії, електронні газети й журнали.
  • Формування громадської думки — громадська думка може бути сформована тільки через соціальний інститут масової інформації. За допомогою журналістики організовується обговорення важливих соціальних проблем, зацікавлені громадяни мають змогу висловити думку з широкого кола актуальних питань.

Спеціальні функції залежать від виду масово-інформаційної діяльності, і для кожного вони є різними. Так у розважальній газеті відсутність ідеологічних матеріалів не дає здійснювати функції соціальної критики («сторожового собаки»), так само як партійна газета може не займатися розважанням та відпочинком своїх читачів.

  • Організаційна функція журналістики допомагає суспільству самоорганізовуватися й структуризуватися. Через журналістику громадянське суспільство здійснює вплив на державні, господарські та громадські установи й організації, домагається розробки й прийняття необхідних рішень, здійснює роз'яснення прийнятих державних ухвал і постанов. Журналістика згруповує людей за інтересами: політичними, економічними, фаховими, художніми. Структура ЗМІ відображає політичну, фахову, економічну, вікову тощо структуру суспільства.
  • Функція «сторожового собаки» (соціальної критики) — боротьба журналістики з суспільними вадами чи хворобами, захист законності й правопорядку від тих, хто намагається їх порушувати, від корумпованого чиновництва тощо Цей термін виник в американській теорії журналістики, як образ сторожового собаки, що охороняє дім і голосно гавкає при наближенні небезпеки.
  • Ідеологічна функція журналістики — пропаганда певних життєвих цінностей та агітація на їх підтримку. Ці поняття близькі, але мають істотні відмінності. Якщо пропаганда — це діяльність журналістики в справі поширення ідей, утвердження певної ідеології, формування історичної свідомості та художньої картини світу, то агітація — це діяльність журналістики в справі поширення оперативної інформації, що активно формує позицію читача, подаючи йому, як правило, приклади для наслідування. Від пропаганди й агітації невіддільна партійна журналістика, такий же пропагандистський, за визначенням, характер має сьогодні й релігійна журналістка. Але й загальні ЗМІ також зорієнтовані на пропаганду і агітацію здорового способу життя, моральних національних та загальнолюдських цінностей.
  • Культурна (культуротвірна) функція журналістики — проявляється у трьох аспектах:
    • носій культури — через систему літературно-художньої журналістики здійснюється поширення художніх творів, репродукцій малярства й фотомистецтва;
    • журналістика подає широку хроніку мистецького життя, інформує про події в світовій культурі;
    • мистецька критика, яка зародилася виключно як явище журналістики, і сьогодні, допомагає зорієнтуватися в потоці сучасної літератури, формує критичні оцінки, інтерпретації творів та мистецького процесу в цілому, створює попит на явища культури та мистецтва.
  • Розважальна функція журналістики — допомагає людині у розслабленні й відпочинку. Вона проявляється через публікацію у пресі кросвордів, анекдотів, сторінок гумору, у створенні на радіо й телебаченні розважальних програм.
  • Рекламна функція журналістики. Реклама — важливе джерело фінансування журналістики. Реклама істотно відмінна від журналістської інформації. Завдання журналістики — служити суспільству правдою, адекватно відображати соціальну дійсність. Завдання реклами — обслуговувати, забезпечувати просування товарів, послуг, комерційних фірм, публічних діячів.

Професійні стандарти[ред.ред. код]

Бі-Бі-Сі, яка першою стала працювати на засадах публічного мовлення, започаткувала професійні стандарти сучасної журналістики. Ці стандарти стали однаковими для всіх журналістів незалежно від того у яких медіях вони працюють і яку політику ведуть їхні редакції. Співробітники Бі-Бі-Сі мають враховувати таке:

  • викриття або виявлення злочинів;
  • викриття антигромадської поведінки;
  • викриття корупції і несправедливості;
  • розкриття істотної некомпетентності або недбалості;
  • захист здоров'я і безпека людей;
  • захист людей від уведення в оману будь-якою заявою чи дією окремої особи або організації;
  • розкриття інформації, що дає змогу людям прийняти значно інформованіше рішення з суспільно важливих питань;
  • свобода самовираження.

Кожна тема має подаватися неупереджено. Програма, що пов'язана з викладенням фактів на суперечливі громадсько-політичні теми або із суперечливих питань політики чи виробництва, відповідатиме принципу належної неупередженості в тому разі, якщо вона викладає їх чесно, точно та правдиво. Окремо зауважується, що Бі-Бі-Сі прагне до збалансування громадського інтересу щодо свободи вираження із законним очікуванням недоторканності приватного життя окремих осіб.

Отже, редакційні цінності Бі-Бі-Сі формулюються таким чином:

  • правдивість і точність;
  • безсторонність і багатоманітність точок зору;
  • редакційна чесність і незалежність;
  • служіння суспільним інтересам;
  • справедливість;
  • недоторканність приватного життя;
  • запобігання завдавання шкоди та образ (врівноваження права на передачу і публікацію нової та суперечливої інформації з відповідальністю стосовно захисту вразливих людей);
  • діти (специфічна аудиторія, яка вимагає власного комплексного підходу);
  • підзвітність (перед аудиторією).

Принципи подачі новин:

  • Ми розповідаємо про все першими.
  • Ми розповідаємо про все точно.
  • Ми завжди знаємо походження наших новин.
  • Ми надаємо слово всім зацікавленим і не стаємо ні на чий бік.
  • Ми розповідаємо про факти, а не про наше ставлення до них. Ми не даємо оцінок подіям, учасникам подій чи явищам.
  • Ми залучаємо найкращих, різних, незалежних експертів для адекватної оцінки складних для розуміння подій та явищ.
  • Ми не залишаємо «білих плям».
  • Ми говоримо з людьми однією мовою.

Журналістська етика[ред.ред. код]

Журналістські матеріали можуть подаватися з погляду окремої особи, та і з погляду людства. Журналіст повинен віддавати перевагу загальнозначущим гуманістичним цінностям як вищим. Журналіст постійно робить вибір між добром і злом, як і кожна людина.

Головні етичні принципи роботи ЗМК:

  • Ми дбаємо про моральність наших повідомлень.
  • Ми не втручаємося в чуже приватне життя.
  • Лише вирок суду дає нам право назвати людину винною.
  • Ми не завдаємо додаткових страждань жертвам злочину.
  • Ми до кінця захищаємо наші джерела інформації.
  • Ми збираємо інформацію лише в законний спосіб.
  • Ми збираємо відкриту і доступну інформацію.
  • Ми не крадемо чужих думок.
  • Ми не сортуємо людей за будь-якою ознакою.
  • Ми не беремо хабарів.
  • Ми особливо обережні з правами дітей.
  • Ми поважаємо чужу довіру.

Журналістика та наука[ред.ред. код]

Попри те, що немає науки журналістика, багато вищих навчальних закладів (ВНЗ) різних країн готують журналістів і вивчають журналістику як соціальне явище. Разом з тим, дуже багато професійних журналістів ніколи спеціально журналістиці не навчалися.

У ВНЗ навчальний процес для журналістів багато в чому схожий з підготовкою філологів, але викладаються і специфічні дисципліни. В Україні широко відомий Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Факультети журналістики є у Львівському, Харківському, Полтавському, Запорізькому університетах.

Медіаекономіка та економіка ЗМІ[ред.ред. код]

Основним джерелом доходу більшості ЗМІ є розміщення рекламних та інших комерційних матеріалів. Поширюючи тексти і рекламу, мас-медіа стають одночасно і інструментом, що стимулює споживання, і важливим каналом інформації про нові товари і послуги. Інформація, яка поширюється через різні комунікаційні канали, такі як друкована преса, телебачення і радіомовлення, просування медіа у комунікаційних мережах, таких як мобільний зв'язок та інтернет, стають джерелом отримання доходів, і можуть бути розглянуті як особливий сектор економіки.

У сучасному суспільстві, однак, сама інформація найчастіше виявляється товаром. Цим обумовлено існування великої кількості ЗМІ, які не містять рекламних матеріалів, а повністю фінансуються різними організаціями, урядами, громадськими об'єднаннями та рухами.

Жанри журналістики[ред.ред. код]

Існує жанрове різноманіття:

  • Інформаційні хроніка, інформація, розширена інформація, замітка, інтерв'ю, звіт, репортаж, спеціальний репортаж, прес-опитування та ін.
  • Аналітичні кореспонденція, коментар, стаття, лист, рецензія, бесіда, експеримент, рейтинг, огляд, мемуари та ін.
  • Художньо-публіцистичні замальовка, есе, нарис, пасквіль, фейлетон, памфлет, історія, некролог і ін.
  • Шоу-жанр гри, конкурси, реаліті-шоу і ін.

Журналістика як професія передбачає спеціалізацію.

Див. також[ред.ред. код]

Наука про журналістику називається Журналістикознавство і досліджує проблеми журналістської діяльності, творчості, ЗМІ і т. д.

Література[ред.ред. код]

  • Жадько В. О. Основи журналістики та редакційно-видавничої справи. Навчальний посібник. -К.,2005.-346 с.
  • Жадько В.О.Журналістика та основи редакторської майстерності. Навчальний посібник.-К,,2012.-270 с.
  • Михайлин І. Л. Основи журналістики: підручник.  К.: Центр навчальної літератури. — 2011.
  • Квіт С. М. Масові комунікації. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія». — 2006.
  • Приступенко Т. О. Теорія журналістики, етичні та правові засади діяльності засобів масово¿ інформації. — К., 2004
  • Вайшенберг З. Новинна журналістика. — К.:Академія Української преси. — 2004.
  • Ла Рош Вальтер фон. Вступ до практичної журналістики. — К.:Академія Української преси. — 2004.
  • Вартанова Е. Л. Медиаэкономика зарубежных стран. — М.:Аспект Пресс. — 2003.
  • Ворошилов В. В. Журналистика. — Спб.:Издательство Михайлова.. — 2000.
  • Михайлов С.А Журналистика Соединенных Штатов Америки. — Спб.:Издательство Михайлова. — 2004.
  • Stephan Ruß-Mohl: Journalismus. Das Hand- und Lehrbuch. Frankfurt a.M. 2003, ISBN 3-934191-62-2.
  • Wolf Schneider, Paul-Josef Raue: Das neue Handbuch des Journalismus. 2. überarb. Auflage. Reinbek 2006.
  • Mark Briggs: Journalism 2.0: How to Survive and Thrive, PDF (PDF 2.0MB, 132 S.), J-Lab: The Institute for Interactive Journalism, University of Maryland Philip Merrill College of Journalism, 2007
  • Florence Aubenas et Miguel Benasayag, La Fabrication de l'information. Les journalistes et l'idéologie de la communication, éd. La Découverte.
  • Pierre Bourdieu, Sur la télévision, Liber-Raisons d'agir, 1996.
  • Jacques Le Bohec, Les Rapports presse-politique, L'Harmattan, 1997.
  • Jacques Le Bohec, Élections et télévision, Presses universitaires de Grenoble, 2007.
  • Jacques Le Bohec, Dictionnaire du journalisme et des médias, Presses universitaires de Rennes, 2010.
  • Hélène de Maleissye, Le Filtre médiatique, Paroles de journalistes, éd. Indiciel, 2006.
  • Jean-Luc Martin-Lagardette, Le Guide de l'écriture journalistique, éd. La Découverte 2009 (7e édition)

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]