Журів
| село Журів | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Івано-Франківська область |
| Район | Івано-Франківський район |
| Громада | Рогатинська міська громада |
| Основні дані | |
| Засноване | 1394 |
| Населення | 472 |
| Площа | 9,814 км² |
| Густота населення | 48,09 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 77051 |
| Телефонний код | +380 03435 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°18′12″ пн. ш. 24°26′40″ сх. д. / 49.30333° пн. ш. 24.44444° сх. д.Координати: 49°18′12″ пн. ш. 24°26′40″ сх. д. / 49.30333° пн. ш. 24.44444° сх. д. |
| Водойми | Свірж |
| Відстань до обласного центру |
61 км. км |
| Відстань до районного центру |
61 км. км |
| Найближча залізнична станція | Букачівці |
| Відстань до залізничної станції |
7 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 77001, Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н, м. Рогатин, вул. Галицька, 65 |
| Карта | |
  Журів | |
 Журів | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Жу́рів - Żurów(пол.) — село в Україні у Рогатинській міській територіальній громаді, Івано-Франківського району, Івано-Франківської області,на межі з Ходорівською МТГ,Стрийського району, Львівської області.
Село знаходиться на Ходорівському Опіллі, що є частиною великого Рогатинського Опілля,на заході Подільської височини. Тут переважають лісостепові ландшафти.
Історія[ред. | ред. код]
.jpg)
Перша згадка про Журів у грамоті 29 червня 1394 р[1].
У податковому реєстрі 1515 року Журів, документується як спалене містечко, де був млин[2]. Збереглася згадка про спалення Журова татарами в 1599 р. До 1539 р.Відомий правник, геральдик та генеалог,Адам Бонецький вказував, що - Журів інколи в документах згадувався, як « Джурів.[3]». В історичних джерелах є також згадка про Журівський замок, який в 1648 р. був зруйнований.
У 1987 р. біля села виявлено сліди давнього поселення голіградської культури фракійського гальштату. Дану пам'ятку взято під державну охорону.
За часів Речі Посполитої, Журів, як містечко перебував у власності шляхетського роду Даниловичів. Зокрема, «з Журова» підписувались Данилович Микола, його син Іван ,[4] донька Петра Даниловичівна Олена (Гелена) Урсула.[5]. дружина Софія-Теофі́ля Даниловичі́вна (Собєська), пол. Zofia Teofila Daniłowiczówna - мати Короля,Яна-ІІІ Собєського- 1607, Журів — 27 листопада 1661, Жовква) — шляхтянка Королівства Польського русинського походження, донька руського воєводи Івана Даниловича і Зоф'ї (Софії) з Жолкевських, внучка Станіслава Жолкевського.Містечко Журів до поділу Речі Посполитої у 1772 р., знаходилось на межі з Галицьким повітом,та належало до Жидачівського повіту,Львівської землі,Руського воєводства.(Ру́ське воєво́дство (лат. Palatinatus Russiae, пол. Województwo ruskie) — адміністративно-територіальна одиниця Королівства Польського та Корони Польської в Речі Посполитій. Існувало в 1434–1772 роках).
У XIX ст. Журів — як містечко Бережанського, а потім Рогатинського повітів, Королівства Галичини та Володимирії. У 1870-х — 1880-х рр. містечко мало власну печатку з зображенням сухого дерева (типовий для галицької сфрагістики австрійської доби «природничий» символ) і латинським написом: «Sigillum Communitatis Żurow».
1 січня 1934 р. Радою Міністрів РП з розпарцельованого (розділеного) Журівського фільварку ,що знаходився в 10 км. на захід від Журова, було утворено нову самостійну адміністративну гміну - Луковець- Журівський[6].
У 1939 році в містечку проживало 1410 мешканців (470 русинів, 480 поляків, 360 латинників, 30 євреїв)[7].
Населення села станом на 09.12.1931 р. становило 1297 осіб, на 01.01.1993 р. — 467, на 01.01.2009 р. — 432.
Місцеву школу в 2018 - ліквідовано[8]
У селі знаходиться селянське фермерське господарство «Промінь».
12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 714-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Івано-Франківської області», увійшло до складу Рогатинської міської громади.[9]
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Рогатинського району, село увійшло до складу новоутвореного Івано-Франківського району[10].
Пам'ятки[ред. | ред. код]
- костел святого Станіслава єпископа-мученика(знищений за часів СРСР у 50 рр. ХХ ст.). Перед 1568 роком у Журові була заснована латинська парафія, та закладено латинський костел святого Станіслава єпископа-мученика, Львівської архідієцезії РКЦ. У 1598 році дерев'яний костел у Журові став відомим через євхаристійне чудо, що трапилося під час Богослужіння. Відтоді люди з навколишніх сіл стали часто сюди навідуватися. Після пожежі у 1621 році костел відновлено за кошти Миколи Даниловича, а саме був збудований мурований храм, який посвятили Найсвятішій Богородиці — Журівській. Протягом XVII — XVIII ст. споруда кілька разів страждала від пожеж, тому перебудовувалася в різних стилях (готика, ренесанс). 1885 року костел учергове згорів, але чудотворна ікона, яку винесли з вогню, була чудом врятована. Відбудований костел до 1935 року виконував роль локального санктуарію Богородиці-Журівської — це було відпустове місце, яке відвідували вірні як римо-католики, так греко-католики (католики візантійського обряду). Магнат Микола Данилович прикрасив чудотворний образ Пречистої Діви Марії срібними ризами та коронами. Ікона славилася численними чудами і ласками, була прикрашена 213-ма вотами — дарами за зцілення. Під час монголо-татарської навали люди винесли образ на мур. Стріли ворогів перестали долітати, обложені врятувалися. У польському віснику за 1925 рік збереглася стаття про чуда за посередництвом образу Пресвятої Богородиці-Журівської. Зокрема, багато ласк зазнав на собі місцевий римо-католицький священник Вінцент Бонковський. У статті описано випадок, коли жінка на ім'я Мар'яна Дашкевичова прибігла до костелу з помираючою дитиною. Вона благала священника про допомогу. Отець побачивши безнадійність ситуації, адже дитина не подавала ознак життя, порадив матері вклякнути під головним вівтарем і віддати себе з дитиною в опіку Пресвятої Богородиці. Згорьована матір так і зробила. Враз дитина почала дихати і заплакала. Напередодні Першої світової війни при костелі було засноване згромадження сестер домініканок. У 1938 році у згромадження було три черниці. Головний вівтарний образ цього костелу - образ святого Станіслава єпископа-мученика зараз знаходиться в римсько-католицькому костелі св. Станіслава єпископа-мученика,у с.Липівка (кол.Фірлеюв),що на півшляху між Рогатином і Перемишлянами ,що на межі з Львівською областю. У костелі було два вівтарі, один з яких відведено для богослужінь греко-католиків (католиків візантійського обряду) з причини нищення місцевої церкви пожежею. Даний факт свідчить про мирне співжиття мешканців містечка, адже воно було багатоетнічним та поліконфесійним (у ньому проживали поляки, українці(русини), євреї). Доля костелу — трагічна: з приходом радянської влади- влади тотального нищення пам'яток і традицій, Журівський костел було зруйновано, майно пограбовано, а поховання місцевих магнатів-фундаторів костелу Констанції Данилович (в народі білої пані) та ін., які були поховані у крипті храму- сплюндровано.ЦЕГЛУ ЗІ ЗРУЙНОВАНОЇ СВЯТИНІ ВИКОРИСТАНО ДЛЯ РЕМОНТУ МІСЦЕВИХ ДОРІГ.
- церква Св. Димитрія Солунського де тепер зберігається Чудотворний образ матері Божої Журівської, який раніше знаходився в місцевому римсько-католицькому костелі св. Станіслава єпископа-мученика.
Відомі люди[ред. | ред. код]
- Зеновій Карась, священик УГКЦ, просвітянин, педагог, багаторічний політв'язень, почесний громадянин міста Коломия,свого часу редактор газети Коломийської-Чернівецької Єпархії УГКЦ «Християнський вісник». Народився 9 березня 1929 року у Журові. Закінчив Рогатинське педучилище у 1948 році. Працював учителем на Городенківщині та Рогатинщині. Пізніше, у 1954 році виїхав із сім'єю до Казахстану до вуйка своєї дружини Юліана Борисікевича, якого свого часу було з родиною депортовано з України. За звинуваченням в антирадянській агітації З. Карась був засуджений обласним судом м. Кустанай (Казахська РСР) на 10 років совєтських концтаборів. відбував покарання в системі ГУЛАГ в Іркутській області та Мордовській АССР (Росія) з вересня 1957 по вересень 1967 року. Помер 4 березня 2014 року у місті Коломия[11].
Дідичі[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ 64. Владислав, польський король, дарує Данилові Задеревецькому села під Галичем i Зудечовом. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 10 січня 2016.
- ↑ Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 166 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
- ↑ Boniecki Adam. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Cz. 1. — t. 4, 1904. — S. 86. (пол.)
- ↑ W. Hejnosz. Daniłowicz Jan Mikołaj z Żurowa h. Sas (†1649) / Polski Słownik Biograficzny.— Kraków, 1937.— t. IV/1, zeszyt 16.— S. 415. (пол.)
- ↑ Niesiecki Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … [Архівовано 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.] — T. 4. — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743.— 820 s.— S. 333. (пол.)
- ↑ Dz.U. 1922 nr 101 poz. 926. Архів оригіналу за 12 жовтня 2016. Процитовано 22 вересня 2016.
- ↑ Володимир Кубійович. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939, стор. 69 — Вісбаден, 1983. — 205 с.
- ↑ Журівська філія Рогатинського ліцею №1. Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 8 грудня 2020.
- ↑ Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Івано-Франківської області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 12 листопада 2021. Процитовано 12 листопада 2021.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ На Прикарпатті відновили знищені іменні таблички на унікальному різьбленому іконостасі. ВІДЕО. Архів оригіналу за 19 червня 2017. Процитовано 20 червня 2017.
Джерела[ред. | ред. код]
- Żurów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 867. (пол.) — S. 867—868. (пол.)
- Ярослав Марків. Село Журів — колишнє містечко Рогатинщини. Історико-епічний нарис/Марків Я., Карась З., Короташ В. — Журів-Коломия: Коломийська друкарня ім. Р. Шухевича, 2001. — 216 с. http://chtyvo.org.ua/authors/Markiv_Yaroslav/Selo_Zhuriv_-_kolyshnie_mistechko_Rohatynschyny_/ [Архівовано 21 березня 2018 у Wayback Machine.]
- Журів: літературно-документальне видання / упоряд. З. Карась. — Львів, НФВ «Українські технології», 2007 — 84с., іл.. ISBN 978-966-345-130-5
| |||||||||||
| ||||||||||||||
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
