Жуль Мішле

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Портрет Тома Кутюра

Жуль Мішле (фр. Jules Michelet; 21 серпня 1798, Париж — 9 лютого 1874, Єр, департамент Вар, Франція) — французький історик та публицист, представник романтичної історіографії, автор глибоко суб'єктивних трактатів про історію, суспільство, природу, які написані яскравою, стилістично витонченою мовою. Винахідник терміну «Ренесанс» (Відродження). Похований на цвинтарі Пер-Лашез.

Ім'я Жуля Мішле маловідоме в Україні й знайоме, хіба що невеликому колу істориків та дослідників французької літератури, хоча він прихильно ставився до нашої країни, поважав її героїчне минуле, висловлював симпатії до населення — «нації козаків».

У Франції історик є досить відомою особистістю завдяки своїй науковій діяльності, активній участі в житті французького суспільства. Його внесок в розвиток історичної науки є досить вагомим. Мішле — видатний історик і письменник. Думки, висловлені ним півтора століття тому залишаються актуальними й сьогодні. Жуля Мішле можна з впевненістю назвати тією людиною, яка своєю діяльністю формувала французьку націю у сучасному її сенсі.

Дитячі та юнацькі роки[ред.ред. код]

Жуль Мішле з'явився на світ 21 серпня 1789 року в Парижі, в родині друкаря Жана-Фюрсі Мішле та його дружини Анжеліки-Констанції. Батьки Мішле не були корінними парижанами. Вони були родом з невеликих містечок Лан і Ранвез, що в Арденах. Ця історична область у Франції носить традиційну назву Пікардії. Революційна ситуація, що вирувала тоді у Франції дозволила їм стати столичними мешканцями. Свою родину Жуль Мішле називає селянською, але вона була за провінційними мірками досить заможною. Дід по батьковій лінії працював учителем в Лані, а в розпал революції разом з сином подався до Парижа.

За допомогою свого батька, який покладав на нього великі надії, Жан-Фюрсі Мішле зміг облаштуватися в столиці. У Парижі він потрапив під вплив бабувістів, прибічників ідей комунізму Гракха Бабьофа (Бабефа). Після страти Бабьофа розпочалися переслідування його прихільників, існувала загроза арешту, а може й страти за антиурядову діяльнісь. Але на щастя родину Мішле репресії не зачепили.

В 1800 р., коли Жулю було два роки його родина переїхала на Монмартр, де вони тримали невеличку книжкову крамничку поряд із типографією. В подальші два роки сім'я ще декілька разів переїжджала, аж поки не поселилася на вулиці Франзес, поблизу все того ж Манмартру. У 1808 р. Жан-Фюрсі Мішле взяв в оренду стареньку крамничку скляного посуду на вулиці Сен-Пер, через що погруз в борги й не зміг розрахуватися з кредиторами. Його було ув'язнено у в'язниці святої Палагеї.

Після виходу з в'язниці батька, сім'я Мішле переїхала до дешевшого помешкання на бульварі Сен-Мартен. Тут вони відкрили невелику читальню та крамницю з продажу друкованих виробів. Саме тоді маленький Жуль Мішле почав засвоювати особливості друкарської справи. Справа книготоргівця й друкаря Мішле ледь жевріла, його родина ледве зводила кінці з кінцями. Бідність породила у Жуля Мішле впевненість, що всі багатії мерзотники. Ніколи Жуль Мішле не шукав щастя в грошах.

В 1810 роц в Ренвезі по материнській лінії померла бабуся юного Мішле, залишивши родині дочки досить пристойний спадок. Добробут сім'ї помітно покращився. Восени того ж року 12-річний Жуль почав здобувати освіту, відвідуючи приватний пенсіон мсьє Мело. У пенсіоні у хлопця зароджуються дружні знайомства, багато з яких триватимуть роками. Найближчим другом Мішле став поль Пуансо. Під час навчання юний Мішле починає захоплюватися історією. Він із задоволенням слухав розповіді Мело про якобінців, Марата, Робезп'єра, Наполеона І. Також Жуль дуже любив читати, серед його улюблених книг можна назвати: «Робінзона Крузо», Даніеля Дефо та «Історію Франції у віршах» Ніколя Буало.

Незважаючи на економічну скруту, в якій знову опинилася його сім'я, 14- річний Жуль перейшов до коледжу Карла Великого, де почав навчатися у метра Андріе д'Альба. Юнак досить добре вчився, незважаючи на постійні кепкування з боку однокласників через його бідний одяг, необізнаність в моді та високих манерах. Під час навчання хлопець цікавиться латинською поезією, багато гуляє, особливо Жуль чомусь любив прогулюватись по кладовищу Пер-Лашез, яке стало місцем спокою багатьох відомих французів. Після своєї смерті Мішле отримає вічний спокій саме в цьому місці.

Під час навчання в коледжі Жуль уважно слідкував за політичною ситуацією та обстановкою на фронті. Зазнавши поразки восени 1812 року в Росії, армія Наполеона під ударами військ союзників по антифранцузькій коаліції швидко втрачала багаторічні завоювання, відкочуючись до кордонів Франції. На початку 1814 року Жуль відчув на собі весь тягар життя в обложеному Парижі. Саме цим юнацьким страхом за себе та свою батьківщину зумовлена певна антиросійська позиція Мішле, що інколи проявляється в його працях.

6 квітня 1814 р. Наполеон зрікся престолу і був засланий на Ельбу, влада перейшла до Людовіка XVIII, почалося відновлення монархії. Політичні зміни в Франції проходили на фоні особистого горя Жуля Мішле. 9 лютого 1815 року померла його мати. 16-річний Жуль дуже любив свою матір, яка мала значний вплив на формування його характеру та виховання. Згодом він з гордістю заявив : «Я — син жінки!». На фоні особистої трагедії для Мішле швидко проминуло повернення до влади Наполеона, його нове зречення, відновлення династії Бурбонів.

У жовтні 1815 року Жуль перейшов до класу риторики, де відразу гарно зарекомендував себе. Наступного року хлопець, якому вже майже виповнилося 18 років, прийняв рішення охреститися. Обряд хрещення відбувся 23 червня 1816 року в церкві Сен-Медар. Хрещена мати Мішле, мадам Фурсі, допомогаючи йому пережити біль утрати матері, стала немов би другою матір'ю для хлопця. Вона мала великий вплив на Мішле. У серпні 1816 року на випускних іспитах у коледжі, Жуль серед свої однокурсників виграв перші призи з французької словесності та перекладів на латину, та другий приз із латинської словесності. Це дало йому можливість без вступних випробувань вступити до інституту. Вже у травні 1817 року Мішле отримує ступінь бакалавра літератури. Через деякий час йому надходить пропозиція стати викладачем гуманітарних наук і риторики у навчальному закладі Тріана, яку він охоче прийняв. Пізніше він перейшов працювати до коледжу святої Варвари. В цей час він зустрів 25-річну Поліну Руссо, якій судилося відіграти важливу роль у житті історика.

Початок наукової діяльності[ред.ред. код]

Романтичні захоплення Мішле не завадили йому успішно скласти на першу ступінь бакалаврата права. В липні 1819 року Жуль захистив у Сорбонні дві докторські дисертації з літератури. Одна з них була написана французькою — «Витримки з життєписів видатних людей Плутарха», інша латиною — «De percipienda infinitate secundum Lockium» («Про сприйняття безкінечності згідно Локку»). В цей період у історика виникає задум написати працю, робоча назва якої «Характери народів, виражені у їхній словесності». З 1820 р. Жуль Мішле активно публікує свої статті в газетах «Журналь» і «Меморіаль». Публікації Мішле захоплюють увагу читацької аудиторії, у нього з'являються знатні шанувальники, яким подобалася творчість молодого історика.

14 лютого 1821 р. Жуль переживає тяжку втрату. Від туберкульозу помер його найкращий друг — Поль Пуансо. Ледве оговтавшись від утрати, Мішле повертається до культурно-наукової роботи. Разом з Анрі Поре він бере участь у літературному конкурсі, де здобуває третє місто, його друг Анрі-перше. Але література менше цікавить Мішле, ніж історія. У 1822 р. Мішле починає викладати історію у коледжі святої Варвари. Він з головою поринає у викладацьку та наукову діяльність. Грудень 1823 р. приносить нову втрату. Померла хрещена мати Мішле мадам фурсі, яка була йому за другу матір. Єдиною жінкою, яка підтримує його залишається Поліна. В травні 1824 р. 26-річний Жуль та його 32-річна наречена Поліна, яка була на шостому місяці вагітності, обвінчалися. 28 серня 1824 р. у подружжя народилася дівчинка, яку назвали Адель.

Починаючи з 1920 р., Мішле видає історичні праці, присвячені європейському середньовіччю. Восени 1826 р. Мішле, якому на той час виповнилося 28 років, очолив кафедру історії та філософії в Еколь Нормаль. Але активній роботі тут завадила хвороба. Історик захворів на запалення легенів, що на той час була досить серйозною, часто смертельною роботою. Однак завдяки природному міцному здоров'ю та догляду Поліни, Мішле одужав і незабаром повернувся до наукової діяльності. Протягом 1827 р. виходять праці Мішле, присвячені античній та середньовічній історії, а також переклади і статті про Віко. Свої погляди на історію Мішле викладає в Еколь Нормаль. Його лекції відрізняються оригінальністю цікавістю викладу. Ім'я історика стає відомим у Франції. «Творити душі!» — стало основним педагогічним кредо діяльності Мішле. У цей час у нього зародилася філософська концепція, що історія драма боротьби між волею й фаталізмом. Поєднання історії та філософії буде супроводжувати майже всі його праці. Згодом з'являються дві роботи Мішле: філософська — «Вступ до загальної історії» і перший великий історичний твір — «Римська історія. Республіка». У 1828-му році науковець вирушив у поїздку по Німеччині, коли він повернувся, його запросили у якості вчителя історії для 9-річної Луїзи-Марії-Терезії принцеси де Беррі, онучки тогочасного французького короля Карла Х. Історик прийняв цю пропозицію, через що йому довелося перервати свою практику в Еколь Нормаль, проте наукову діяльність він не припинив. 17 листопада у Жуля та Поліни народився син, якого науковець назвав Шарлем.

27 липня 1830 р. у Парижі спалахнула нова революція. Карл Х зі своєю родиною був змушений тікати до Англії, а на престол був запрошений представник Орлеанської династії Бурбонів герцог Луї-Філіпп. Незважаючи на небезпеку для свого життя, як для прислужника старого режиму, Мішле не залишив Париж. Неочікувано він отримав пропозицію від нового короля стати викладачем історії для його 13-річної доньки — принцеси Климентини. Одночасно з цим Мішле призначався завідувачем історичної секції королівського архіву. Також час від часу він читав лекції з історії в Еколь Нормаль. Новий режим визнав заслуги науковця.

Мішле працює наж двотомником з історії Давнього Риму. Після поїздки до Нормандії та Бретані, а потім до Арден і Бельгії, він розпочинає роботу над історією Франції та її провінцій. З 1833 р. Жуль Мішле стає професором кафедри сучасної історії в Сорбонні. З цього моменту починає виходити в світ його багатотомна фундаментальна «Історія Франції». Згодом молодий історик очолив історичну секцію державного архіву. Після подорожі до Англії у 1834 р., Мішле пише кілька робіт з історії Реформації, Лютера, а також здійснює подорож до Аквітанії, де вивчає стан місцевої архівної справи. В 1836–1837 рр. з'являються нові праці Мішле — ІІІ том «Історії Франції», нарис про тамплієрів. У цей час він відвідує Німеччину, Бельгію та Голландію. Після повернення до Франції, Жуль Мішле був обраний на кафедру історії в Колеж де Франц. А в березні 1838 р. він став членам французької академії наук. Улітку 1839 р. викладачем слов'янських мов і літератури в Колед де Франс став видатний польський поет і громадський діяч Адам Міцкевич. між ним і Мішле зав'язалася тісна дружба і співпраця, яка тривала аж до самої смерті Міцкевича в 1855 р.

Наприкінці 1830-х років Мішле отримав загальну відомість та популярність у Франції. Він став дуже впливовою особою в наукових і навіть політичних колах. Але в цей момент доля завдала сильного удару історику. 24 липня 1839 р. після важкої хвороби померла його дружина. Тіло Поліни було поховане на цвинтарі Пер-Лашез у Парижі.

Розквіт творчості[ред.ред. код]

Після смерті дружини Жуль Мішле повністю поринає в наукову діяльність. Він продовжує читати лекції в Колеж де Франц, видає IV том «Історії Франції». Також Мішле пише праці про тамплієрів та Столітню війну. В цей час найближчим другом історика стає його учень та помічник Альфред Дюмніль. У травні 1840 р. відбулося знайомства Мішле з матір'ю Альфреда, мадам Дюмніль, з того часу між ними зав'язуються романтичні відносини. У серпні 1841 р. виходить V том «Історії ЙФранції». Проте автор назвав цей том іменем улюбленої героїні, яка наважилася кинути виклик чоловічому й почати боротьбу за визволення батьківщини — Жанна д'Арк".

31 травня 1842 р. помирає мадам Дюмніль. Трагізм романтичних почуттів змушує чоловіка прийти до висновку: «Любов — сестра смерті!». У 1843 р. разом зі своїм товаришем Едгаром Кіне працює над дослідженням «Єзуїти», чим викликає невдоволення з боку громадькості й католицької церкви. Мішле був звинувачений в невір'ї, в тому, що в Колеж де Франсі він проповідує безбожництво. Через це його викладацька діяльність на деякий час була призупинена. Але історик не впадає у відчай. Він пише дослідження про Людовіка ХІ Святого, випускає VІ том «Історії Франції» та низку праць з історії Давнього Риму. На фоні активної наукової діяльності Мішле відзначився також численними амурними походеньками. Пізніше він навіть напише кілька філософських трактатів, присвячених жінкам. Найвідоміші серед них «Відьма», «Кохання», «Жінка». Однак жінки, які з'явилися у його житті були не тими, з якими б він хотів назавжди пов'язати своє життя. Справжнє кохання виявилося попереду.

В 1845 р. Мішле видав філософський трактат «Священник, жінка й родина», яка згодом була заборонена палатою перів, самого ж історика попередили, що його діяльністю незадоволені у вищих колах. Але, не дивлячиць на це, Мішле починає читати лекції про велику Французьку революцію у Колеж де Франс. Протягом 1945 року Мішле працює над новим філософським твором «Народ». Його «Народ» став певним первісником прийдешньої революції й «весни народів» у 1848 р. У своїх публічних лекціях Мішле починає трактувати історію як історію народних мас. Він вважав, що народ — головний герой історичного процесу.

Мішле подорожуючи Францією розповідає про ідеали Великої Французької революці, пам'ять про які намагалися знищити тогочасна Липнева монархія. Виступи Мішле проходять не тільки у Франції, але й Голландії, Бельгії, Німеччині. У 1847 р. Мішле видає фундаментальну роботу «Історія революції». Він читає лекції про Мірабо, Лафайєта й інших діячів революції 1789 р. У Колеж де Франс Мішле починає читати новий курс лекцій «Суспільне відновлення й революція». Але уже через два тижні адміністрація Колеж де Франс знову заборонила лекції Мішле.

24 лютого 1848 р. у Парижі спалахнула революція. Луї-Філіпп Орлеанський втік до Англії. Була проголошена республіка. 6 березня Мішле в урочистій обстановці відновив читання своїх курсів. У квітні 1848 р. виходить у світ його твір «Народна біблія». Незабаром з'являється його черговий том «Історії революції».

У особистому житті Мішле також було все гаразд. 12 березня 1849 р. 50-річний Жуль Мішле одружився на 23-річній Афіні Міаларе, яка захоплювалася його талантом. Кохання до цієї жінки запалило серце й душу 50-річного чоловіка, надало йому нових життєвих сил.

У 1850 р. з'явлються IV й V томи «історії революції».

А 2 липня 1850 р. Мішле знову став татом. У вченого народився син, якого назвали Ів-Жан- Лазар. Мішле відчував, що народження сина відновило його сили до активної праці. але слідом за великою радістю прийшло велике горе. Через півтора місяця після народження хлопчик помер.

Після того, як в березні 1851 р. лекції Мішле були заборонені, він видав книгу «Золота легенда про демократію», у якій охарактеризував антинародний режим Луї-Наполеона. У червні 1851 р. відбувається знайомство Мішле з відомим російським демократом Олександром Івановичем Герценим. Під його впливом з'явилася книга «Польща і Росія. Легенда про Костюшко», а також книга «Солдати революції», що побачила світ уже після смерті автора, в 1878 р.

Мішле негативно ставиться до реанімування імперії й відмовляється присягати на вірність Луї- Наполеону Бонепарта, який здійснив 2 грудня 1851 р. державний переворот. 11 квітня 1852 року історик був усунений від викладання своїх курсів у Колеж де Франс. Його праці були виключені з університетських списків, заборонені в ліцеях.

У червні 1852 р. Мішле залишає Париж і переїжджає в Нант. Тут він пише твір «Культ полеглих або могили революції», у якому стверджує, що всі завоювання революції були знищені в імперії Наполеона ІІІ. Ця книга була опублікована вже після смерті історика.

Протягом 1855-го року Мішле працює над VII й VIII томами "Історії Франції". У цей час у нього з'являэться задум написати фылософський трактат "Птах". У 1857 р. Мішле видає філософський роман "Кохання", а у 1859 р. роман "Жінка". Обидва ці твори здобули великоу популярность. Наприкінці 1862 р. Мішле пише публіцистичний твір "Відьма", в якому критикував існуючий у Франції режим і католицьку церкву. У 1865 р. історик завершив свою фундаментальну працю "Історія Франції".

В умовах загострення кризи ІІ імперії в 1869 р. Мішле створює два твори "Тиран" і "Терор", в яких передбачає швидку катастрофу імперії. Одночасно з цим він готує видання "Історії ХІХ століття". У жовтні 1870 р. Мішле пише брошуру "Франція зігнута перед Європою", в якій описує принижене становище Франції".

9 лютого 1874 р. Мішле помер у наслідок серцевого нападу у Гієрі.

Праці[ред.ред. код]

  • Principes de la philosophie de l'histoire de Vico (1827)
  • Précis de l'histoire de France jusqu'à la Révolution (1833)
  • Histoire de France (Tomes I et II [jusqu'à la date de 1270], 1833; tome III [jusqu'à la mort de Charles V], 1837; Tome IV [le règne de Charles VI], 1840; Tome V [Charles VII], 1841 (nouvelle préface en 1869); tome VI ["Louis XI et le Téméraire"], 1844) :
    • Hetzel : 5 томів
    • A. Lacroix (1876) : 19 томів
    • E. Flammarion (1893), dite «Édition définitive, revue et corrigée» : 16 volumes
    • Éditions Saint-Clair (années 60) : 18 томів
    • Équateurs (2008) : 17 томів : de la Gaule à Louis XVI, том 2: TABLEAU DE LA FRANCE
  • Introduction à l'Histoire universelle (1831)
  • Histoire de la Révolution française (tome I, 1847; tome II [1789-1791], 1847; tome III [1790-1791], 1849; tome IV [1792], 1850 ; tome V [1792-1793], 1851 ; tomes VI et VII [1793-1794], 1853)
  • L'insecte (1857)
  • La Sorcière (1862)
  • La Mer (1861)
  • La Femme (1859)
  • L'Amour (1858)
  • Le Peuple (1846)
  • Des jésuites en collaboration avec Edgar Quinet (1843)
  • Histoire de France au XVI. La Renaissance (1855)
  • Histoire de France au XVIe siècle. Réforme (1855)
  • L'Oiseau (1856), Les Bibliophiles de France ont publié en 1952 une édition illustrée, avec des eaux-fortes d'André Jacquemin.
  • Histoire de France au XVII. Guerres de religion (1856)
  • Histoire de France au XVII. La Ligue (1856)
  • Histoire de France au XVII. Henri IV et Richelieu (1857)
  • Histoire de France au XVII. Richelieu et la Fronde (1858)
  • Histoire de France au XVII. Louis XIV et la révocation de l'édit de Nantes (1860)
  • Histoire de France au XVIII. Louis XIV et le duc de Bourgogne (1862)
  • Histoire de France au XVIII. La Régence (1863)
  • Bible de l'Humanité (1864)
  • Histoire de France au XVIII. Louis XV (1866)
  • Histoire de France au XVIII. Louis XV et Louis XVI (1867)
  • La Montagne (1868)
  • Nos Fils (1869)
  • La France devant l'Europe (1871)
  • Le Banquet (1879 [незакінчений, посмертна публ.])
  • Les Soldats de la révolution (1878 [посмертно])
  • Légendes démocratiques du Nord (1854; réédité comme La Pologne martyre en 1863)
  • Du prêtre, de la femme et de l'humanité (1845)
  • Pologne et Russie (1851)
  • Le Peuple russe et le socialisme (1851)
  • Les Femmes de la Révolution (1854)
  • Le Procès des Templiers
  • Histoire romaine : république
  • Histoire du XIX
  • Origine du droit français (1837)
  • Mémoires de Luther écrit par lui-même (1835)
  • Œuvres choisies de Vico (1835)
  • Précis d'histoire moderne (1827)
  • Tableau synchronique d'histoire moderne de 1453 à 1648 (1826)
  • Tableau chronologique de l'histoire moderne de 1453 à 1739 (1825)
  • Voyage en Angleterre (2005, Éditions Sulliver)

Література[ред.ред. код]

Луняк Є. М. З плеяди творців нації: Мішле, Костомаров, Грушевський. Видатні історики в романтичних життєписах.- Ніжин : Видавництво НДУ ім. М. Гоголя, 2010.- 165 с.

Посилання[ред.ред. код]