Жінки-художниці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Автопортрет художниці Лабіль-Жияр з двома ученицями.1785 рік

Жінки художниці — неповний перелік жінок художниць за країною і вказівкою років життя.

Трохи історії[ред.ред. код]

Геррада Ландсбергська, мініатюра «Сім вільних мистецтв»

Жінки залучались до різновидів мистецтва у різних народів і в різні епохи. Ставлення до цьго завжди було різним — від обурення і заборони до схвалення і визнання. Образ жінки завжди був присутнім в творах митців чоловіків — у чорнофігурному вазопису, в скульптурі, в живопису, в графічних творах. Але самим жінкам цього було мало. І вони теж бралися за глину, за пензлі, за знаряддя скульптора. Природня необхідність народжування дітей і їх виховання спонукала проводити більше часу в оселях — від печер до хижок чи палаців. Вільний час і став часом, відведеним для мистецтва — гончарства, ткацтва, створення одягу, живопису, графікі тощо.

Римський письменник Пліній Старший (23 або 24 Комо, Північна Італія—†79) створив, можливо, перший перелік жінок художниць в европейській історії, нагадавши про художниць Стародавньої Греції — Олімпію, Тімарете, Ейрену, Каліпсо, Арістарете тощо.

В Західній Європі Середньовіччя взагалі вважають кращим часом для творів жінок майстринь, серед яких художниці- мініатюристки, майстри килимарства, ткацтва, вишивки, навіть майстрині тинькування храмових стін.

Умовність розподілу[ред.ред. код]

Умовність розподілу на суто чоловічі і суто жіночі заняття легко перетиналась як жінками, так і чоловіками. Це було майже у всіх галузях дійсності і мистецтва. Тому в історії знайшлося місце для чоловіків і жінок вояків, чоловіків і жінок піратів, чоловіків і жінок художників і скульпторів. Є дані, що в'язання як мистецтво-винахід чоловіків. В'язанням і зараз залюбки займаються чоловіки в Британії чи Естонії, ніяк не втрачаючи чоловічих ознак. Те ж саме з килимарством, ткацтвом. Ще в 19 столітті чоловік ткач був буденністю і став героєм полотен Ван Гога. А чоловік, зайнятий вишиванням, в Росії викличе обурення, бо натовп відніс цю галузь до суто жіночих занять. У В'єтнамі створення картин вишиванням — часто ремісло чоловіків, і це не викликає обурень. Там інша умовність розподілу, ніж в Росії.

Панівні ідеї епохи[ред.ред. код]

Художниця Катерина ван Хемессен. Базель, музей мистецтв.

Панівні ідеї епохи часто рекрутують в лави своїх прихильників як жінок, так і чоловіків. В добу відродження В Італії і Нідерландах 16 століття фах художника став занадто престижним. Саме в цих країнах ми бачимо велику кількість майстрів пензля, чоловіків більше, але й жінок. Дочка нідерландського художника Герхарда Хоренбоута — Сусанна- самотужки опанувала малювання так добре, що викликала захоплення у гостя — Альбрехта Дюрера. І Дюрер купує декілька робіт — не батька, а Сусанни, жінки художниці.

Бароко, караваджизм, класицизм…[ред.ред. код]

Підозріле ставлення до жінки художниці з боку чоловіків закрило шлях до мистецтва багатьом жінкам. Відкинути обмеження і умовності вдавалося одиницям, бо для жінок закривали шляхи в новостворені академії мистецтв чи художні школи. Але жінки — (могутні особистості) перетинали і заборони, і забобони. В добу бароко привабливість караваджизму була такою великою, що серед караваджистів почесне місце посіла Артемісія Джентілєскі. Непоганими портретистками цієї доби були Софонісба Ангішола, Луїза Голландіна тощо.

У Франції 18 століття працює ціла низка цікавих майстринь — від Розальби Кар'єри до Віже-Лебрен, Лабіль-Гійяр і майстринь ампіру.

Майстрині доби ампіру[ред.ред. код]

Художниця Марі-Віктуар Лемуан, « Майстерня художниці », можливо майстерня Віже Лебрен. 1796 р.
Художниця Констанция Майєр, автопортрет, 1801 р.

Французька революція 1789-1793 рр. сприяла розкуванню художньої ініціативи низових митців та жінок з дрібних дворянських родин. Гучна слава художника Жака-Луї Давіда навіть спричинила своєрідну моду, більшість намагалась будь що потрапити в його учні. За пізніми підрахунками кількість офіційно зарахованих учнів майстерні Давіда дасягла 430 осіб[1]. Більшості бракувало таланту, котрий намагались компенсувати ентузіазмом і наполегливістю. Але природну обдарованість не напрацюєш ентузіазмом. Художня критика помітила немотивоване збільшення учасників виставок в Салоні, що було справжнім перевиробництвом. З років Революції постійно збільшувалась і кількість жінок-художниць, більшість бралась за створення портретів чи жанрових картин. 1791 року зафіксовано 19 жінок-художниць в Салоні, 1802 року вже сорок, 1810 року їх виставлялось сімдесят[2]. Аби врегулювати ажиотаж аматорів і жінок, мистецтво поєднали в виробництвом і обклали податком (!)[3] Критика глузувала з майстринь та аматорів, що ледь навчились водити олівцями по паперу, а вже позіціонували себе портретистами, вважавших, що портрет - легкий жанр. Більшість погано володіла анатомічними знаннями та навичками перспективи. В картинах на історичну тематику безкінечно варіювали композиції майстрів минулого чи вдалі знахідки сучасних митців. Типовий комплект сюжетів - «Пані за вишиванням», «Ескіз голівки», «Портрет пані з книгою», «Пані з лірою (гітарою)», «Молода художниця за малюванням». Останній сюжет мав значну популярність, бо художниці охоче позували одна одній. Продукція жіночих майстерень була зі значним відбитком невибагливих смаків, розповсюджених сюжетів і мод, тодішнього етикету і уяв про буржуазну порядність, на всьому - відбиток вторинності. Лише обдаровані одиниці виробились в помітні мистецькі авторитети ( Елізабет Віже-Лебрен, Аделаіда Лабіль-Гійяр, Маргарита Жерар ).

Вдруге вибуховий прихід жінок в мистецтво відбувся в 20 столітті.

Паула Модерзон-Беккер, Німеччина, 19 ст.[ред.ред. код]

Паула Модерзон-Беккер, «Натюрморт з акваріумними рибками», 1906 р., Вупперталь, Німеччина.

Народилась в Дрездені у 1876 р. Художнє навчання почала отримувати в приватній художній школі міста Берлін.Могутня особистість, Паула сама покинула школу, бо навчання в ній визнала поганим. Сама їде до колонії художників на північ Німеччини у Ворпсвед. Одруження з художником Модерзоном зробило її прізвище подвійним. Модерзон дістав визнання при житті, Паула — ні. Мистецтвознавці переоцінили твори Паули в 20 столітті, які вважають більш довершеними, ніж твори її чоловіка — Модерзона.

А мистецтво Німеччини без творів Кете Кольвіц (1867—1945)взагалі неможливо уявити, бо за мистецькими якостями вона випередила багатьох німецьких художників чоловіків.

Фландрія[ред.ред. код]

Голландія[ред.ред. код]

  • Юдит Лейстер ( 1609—1660 )
  • Марія ван Остервійк ( 1630—1693 )
  • Рахел Рюйш ( 1664—1750)
  • Анна Марія Схюрман ( 1607—1678 )
  • Алеіда Волфсен ( 1648—1690 )

Італія[ред.ред. код]

Лавінія Фонтана, «Автопортрет», тондо. Уффіці, Флоренція.

Мексика[ред.ред. код]

Фріда Кало

Німеччина[ред.ред. код]

Польща[ред.ред. код]

Швеція[ред.ред. код]

  • Анна Гардел-Еріксон (Anna Gardell-Ericson 1853-1939)

Норвегія[ред.ред. код]

  • Гарріет Баккер ( Harriet Backer 1845—1932)

Швейцарія[ред.ред. код]

Велика Британія[ред.ред. код]

Росія[ред.ред. код]

Єлизавета Кругликова

Сполучені Штати Америки[ред.ред. код]

Україна[ред.ред. код]


Франція[ред.ред. код]

Жінки скульптори[ред.ред. код]

Худ. Фрідріх Каульбах. « Скульпторша Елізабет Ней », 1860 рік

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Бенуа Ф. «Искусство франции эпохи Революции и первой Империи», М.-Л., 1940, с. 360.
  2. Бенуа Ф. «Искусство франции эпохи Революции и первой Империи», М.-Л., 1940, с. 176-177.
  3. Бенуа Ф. «Искусство франции эпохи Революции и первой Империи», М.-Л., 1940, с. 146.


Джерела[ред.ред. код]