Загальнобіологічні принципи Бауера

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Загальнобіологічні принципи Бауера, два загальнобіологічних принципи, сформульовані Е. Бауером (1935):

  1. розвиток біологічних систем є результатом збільшення ефекта зовнішньої роботи біосистеми (впливу організму на середовище) у відповідь на отриману із зовнішнього середовища одиницю енергії (стимул); для цього біосистеми, на відміну від систем неживої природи, повинні мати властивість постійно підтримувати свою структуру незалежно від зовнішнього середовища,
  2. оскільки живі системи постійно здійснюють роботу і руйнуються, то вони повинні одночасно і самовідновлюватися, черпаючи з навколишнього середовища необхідні матеріали, енергію та інформацію; завдяки процесу самовідновлення біосистеми зберігають по відношенню до середовища проживання антиентропійний стан.

Загальнобіологічні принципи Бауера багато в чому схожі з біогеохімічними принципами В. І. Вернадського.

Інколи зазначені принципи формулюють у формі Закону історичного розвитку біологічних систем — згідно з яким розвиток біологічних систем є результатом збільшення ефекта зовнішньої роботи біосистеми (впливу організму на середовище) у відповідь на отриману із зовнішнього середовища одиницю енергії.

Цей закон відомий також як Принцип максимуму ефекта зовнішньої роботи.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]