Закон Снеліуса

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Закон Снеліуса або закон Снела визначає напрям розповсюдження променя світла, який падає на плоску границю розділу двох середовищ. ^[1]

Закон Снеліуса записується

,

де θ₁ - кут падіння, θ₂ - кут заломлення, n₁ та n₂ - показники заломлення двох середовищ.

Якщо показник заломлення другого середовища більший за показник заломлення того середовища, звідки світло падає, то кут заломлення менший за кут падіння. Якщо показник заломлення другого середовища менший за показник заломлення того середовища, звідки світло падає, то кут заломлення більший за кут падіння.

Заломлення світла пов'язане із зміною швидкості розповсюдження при переході від одного середовища до іншого.

Іншими законами Снеліуса є наступні твердження:

• При заломленні світла промінь, який падає на границю поділу, відбитий промінь і промінь, який пройшов у інше середовище, лежать у одній площині.
• Кут відбиття дорівнює куту падіння.

Закон Снеліуса справедливий у випадку плоскої границі, на якій не відбувається дифузне розсіяння світла.

При падінні світла із оптично густішого середовища може виникнути ситуація, коли

.

В такому випадку не існує такого кута θ₂, для якого закон Снеліуса виконувався б, тож світло не проникає в середовище з меншою оптичною густиною. Це явище має назву повного внутрішнього відбиття.

Для деяких кристалів спостерігається явище подвійного промонезаломлення й закони заломлення світла складніші.

[ред.] Історична довідка

Снел відкрив закон заломлення хвиль у 1621 р., проте помер, не опублікувавши його. Вперше закон з'явився у "Діоптриці" Декарта без посилання на Снела. Вважається, що Декарт користувався рукописом на цю тему.

[ред.] Джерела

• Борн М., Вольф Э.. Основы оптики. (1973), Москва: Наука..

Це незавершена стаття з фізики. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

[ред.] Примітки

1. ↑ Снеліус - латинізоване ім'я голандського математика Снела (нід. Willebrord Snel van Royen).