Закон оптимальної компонентної додатковості проголошує — ніяка екосистема не може самостійно існувати при штучно створеному значному надлишку або нестачі будь-якого екологічного компонента (як біотичного, так і абіотичного). Відразу підкреслимо, що цей закон не поширюється на випадки «стовідсоткового насичення» (звичайно, водна екосистема може розвиватися тільки у водному середовищі). Цей закон може розглядатися як розвиток принципу лімітуючих факторів Лібіха-Шелфорда. При цьому «нормою» екологічного компонента М. Ф. Реймерс[1] рекомендує вважати ту, яка забезпечує екологічну рівновагу саме даній екосистемі в сформованому балансі всієї ієрархії природних систем.
