Закон природної зональності
Перейти до навігації
Перейти до пошуку
Зако́н приро́дної зона́льності — закон, відкритий А. Гумбольдтом (1808), О. П. Декандолем (1874), X. Мерріемом (1890), зазначив закономірний розподіл рослин і тварин на земній поверхні в залежності від температури. Остаточне формулювання Закону природної зональності належить В. В. Докучаєву (1899), який в роботі «Вчення про зони природи»[1] узагальнив вплив широтної і вертикальної зональності на весь природний комплекс, що включає кліматичні фактори, ґрунт, рослини і тварини.
Див. також[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Дедю И.И. Экологический энциклопедический словарь. — Кишинев: Гл. ред. Молдавской советской энциклопедии. — 1989. — 406 с. Архів оригіналу за 9 листопада 2014.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Докучаев В. В. Учение о зонах природы. — М.: Географгиз, 1948. Архів оригіналу за 2 серпня 2012. Процитовано 25 вересня 2012.
 | Ця стаття не має інтервікі-посилань. |
|
Це незавершена стаття з екології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |