Залізняк Максим

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Максим Залізняк
Максим Залізняк

Полковник Коліївщини
Час на посаді:
травень 1768 — 1 липня 1768
Попередник Йосип Шелест
Наступник Микита Швачка

Народився бл. 1740
Івківці
Помер після 1768
Нерчинськ
Національність українець
Релігія православний

Макси́м Ієвлевич Залізня́к (народився близько 1740 — помер 1768) — керівник гайдамацького повстання (17681769 років), відомого під назвою Коліївщина, козацький отаман.

Походження прізвища[ред.ред. код]

Його прозвали «Залiзняк» за залiзний характер.

Рання біографія[ред.ред. код]

Народився у селі Івківці.

Жив у найближчих селах : Мельниках, Медведівці, Олексіївці Бобринецького району Кіровоградської області, Піківці Уманського району.

Після смерті батька Максим жив близько року у своєї старшої сестри, котра була заміжня за мешканцем містечка Медведівки. У віці 13-ти років, Залізняк пішов на Запорозьку Січ, де був приписаний до Тимошівського куреня. З 1762 року працював на рибних промислах на Дніпрі. Наймитував в Очакові. В 1767 році став послушником Мотронинського монастиря, що на Черкащині. [Див. рапорт отамана Тимошівського куреня Василя Коржа від 2 липня 1768 р.]

Відомий краєзнавець П.Соса, у статті «Народний гнів з Холодного Яру» цитує з мемуарів про Коліївщину: «Це був середній на зріст, широкоплечий, сіроокий чоловік з темно-русявим оселедцем чуба, закинутим за праве вухо».

Боротьба[ред.ред. код]

Максим Залізняк у образі козака Мамая. 1858. Новомиргород, Херсонщина. Полотно, олія, 52х42. Російський етнографічний музей.

На початку 1768 року перейшов до Мотронинського монастиря, поблизу Чигирина. В 20-х числах березня до Залізняка прибув козацький отаман Йосип Шелест, що нібито показав лист від запорізького кошового отамана, в якому той закликав до повстання проти Польщі. Незабаром Шелеста було вбито, а лист зник. До кінця квітня Залізняк зібрав в Холодному Яру, поблизу Мотронинського монастиря, загін запорожців, козаків надвірної міліції та селян чисельністю до тисячі чоловік. Повстанці проголосили Залізняка отаманом, хоча сам він називав себе полковником Низового Війська Запорозького. Основною причиною повстання був жорсткий релігійний та соціально-економічний гніт українського селянства Речі Посполитої, що особливо посилився в середині XVIII століття, ворожі дії щодо православних українців з боку шляхетської барської конфедерації тощо. Значну роль зіграли також провокаційні дії російського уряду, що поширювали серед українців чутки про так звану «золоту грамоту», якою російська імператриця нібито давала право Залізняку та його прибічникам винищувати поляків та євреїв. У своїх проповідях до повстання проти релігійного гноблення закликав також отець Мельхиседек Значко-Яворський, ігумен Мотронинського монастиря в якому Залізняк був послушником.

В другій половні травня загін Максима Залізняка, чисельність якого постійно зростала, вирушив з Холодного Яру. Протягом трьох тижнів повсталі, користуючись повною підтримкою православних українських селян, захопили Жаботин, Смілу, Богуслав, Канів, Черкаси, Корсунь, Лебедин, Лисянку, Звенигородку. Гайдамаки жорстоко розправлялися з місцевим польським та єврейським населенням, що було санкціоновано відповідним універсалом Залізняка, виданим на початку червня 1768 року.

20-21 червня (за новим стилем) повсталі оточили Умань і протягом кількох годин зайняли добре укріплене місто, чому значно сприяв перехід на бік гайдамаків Івана Гонти, сотника надвірної міліції Потоцьких, що мав відповідати за оборону міста. В Умані гайдамаками було винищено за різними даними від 2 до 20 тисяч поляків, євреїв та українців-уніатів.

Повстанська Рада проголосила Максима Залізняка гетьманом і князем смілянським, а сам він заявив про відновлення Гетьманщини. Чисельність гайдамацьких військ весь час збільшувалася, повстання поширилося на Київщину, Брацлавщину, Волинь, Полісся, Галичину. На початку липня діяло близько 30 гайдамацьких загонів. На землях охоплених повстанням почали запроваджуватися елементи козацького адміністративного устрою.

Арешт. Заслання[ред.ред. код]

На той час барська конфедерація вже була розгромлена, і розмах повстання почав турбувати російський уряд, якому гайдамаки, як військова сила, вже стали непотрібні. Російські війська надали допомогу польській армії у придушенні повстання. Для арешту Залізняка та Івана Гонти генералом М. Кречетніковим до Умані був посланий полковник Гур'єв з військом. 27 червня росіяни оточили табір гайдамаків, в якому перебувало на той час близько тисячі вояків. Останні, вважаючи російське військо своїм союзником, не чинили опору при арешті. Більшість гайдамаків разом із І. Гонтою, як піддані Речі Посполитої, були передані полякам і страчені. 8 липня 1768 року Залізняка разом з 73 гайдамаками, що вважалися царськими підданими, було ув'язнено в Києво-Печерській фортеці. Наприкінці липня їх було засуджено на побиття батогами, таврування, виривання ніздрів і довічне заслання до шахт Нерчинська. 1 листопада 1768 року дорогою до Білгороду, в слободі Котельні (нині Котелевського району Полтавської області) Залізняк разом з близько півсотнею ув'язнених роззброїли конвой і втекли, однак невдовзі були спіймані і відправлені на каторгу, де, ймовірно, і помер видатний ватажок. За деякими даними Залізняк утік з каторги і взяв участь у селянській війні під проводом О. Пугачова.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

У 1918 році на честь нього був названий 1-й Лубенський полк імені Максима Залізняка.

На його честь названий 55 курінь УПЮ імені Максима Залізняка.

Щорічно наприкінці жовтня у селах Івківці, Медведівка, Мельники відбуваються урочистості до річниці Коліївщини. Відбуваються спортивні змагання, виступи народної самодіяльності, мітинги.

З 2009 року відбувається щорічна наукова краєзнавча конференція «Залізнякові читання». [1]

Пам'ятник Максиму Залізняку у селі Івківці. Автор — Іван Гончар

Максим Залізняк в літературі[ред.ред. код]

Максим Залізняк є одним з головних героїв творів

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]