Залізняк Максим
Максим Залізняк (близько 1740 — після 1768) — керівник гайдамацького повстання (1768-1769 рр.), відомого під назвою Коліївщина, козацький отаман, гетьман України.
Зміст |
[ред.] Походження прізвища
Виявляється, у давнину, а подекуди й тепер, в Україні залізняком називали занадто перепалену, що аж плавився верхній шар глини, звичайну цеглу темно-жовтого чи темно-червоного відтінку і взагалі всі міцні, потріскані, жорсткі цеглини. Залізняком називається в нас і певний сорт граніту — червонуватого й іскристого та власне саме слово залізо. Видно, міцність, а може, колір цих матеріалів і дали поштовх людській антропонічній фантазії для утворення прізвища Залізняк.
[ред.] Рання біографія
Народився у селі Івківці. [Див. рапорт отамана Тимошівського куреня Василя Коржа від 2 липня 1768 р.]
Мельниках, Медведівці, Олексіївці Бобринецького району Кіровоградської області, Піківцях Уманського району.
Після смерті батька Максим жив близько року у своєї старшої сестри, котра була заміжня за мешканцем містечка Медведівки. У віці 13-ти років, Залізняк пішов на Запорозьку Січ, де був приписаний до Тимошівського куреня. З 1762 року працював на рибних промислах на Дніпрі. Наймитував в Очакові. В 1767 році став послушником Мотронинського монастиря, що на Черкащині. [Див. рапорт отамана Тимошівського куреня Василя Коржа від 2 липня 1768 р.]
Відомий краєзнавець П.Соса, у статті «Народний гнів з Холодного Яру» говорить (не говорить, а цитує спогади Вероніки Кребс - Н.П., якщо редагуєте, то фахово вказуйте джерело) : «Це був середній на зріст, широкоплечий, сіроокий чоловік з темно-русявим оселедцем чуба, закинутим за праве вухо.
[ред.] Боротьба
На початку 1768 року перейшов до Мотронинського монастиря, поблизу Чигирина. В 20-х числах березня до Залізняка прибув козацький отаман Йосип Шелест, що нібито показав лист від запорізького кошового отамана, в якому той закликав до повстання проти Польщі. Незабаром Шелеста було вбито, а лист зник. До кінця квітня Залізняк зібрав в Холодному Яру, поблизу Мотронинського монастиря, загін запорожців, козаків надвірної міліції та селян чисельністю до тисячі чоловік. Повстанці проголосили Залізняка отаманом, хоча сам він називав себе полковником Низового Війська Запорозького. Основною причиною повстання був жорсткий релігійний та соціально-економічний гніт українського селянства Речі Посполитої, що особливо посилився в середині XVIII століття, ворожі дії щодо православних українців з боку шляхетської барської конфедерації тощо. Значну роль зіграли також провокаційні дії російського уряду, що поширювали серед українців чутки про так звану «золоту грамоту», якою російська імператриця нібито давала право Залізняку та його прибічникам винищувати поляків та євреїв. В своїх проповідях до повстання проти релігійного гноблення закликав також отець Мельхиседек Значко-Яворський, ігумен Мотронинського монастиря в якому Залізняк був послушником.
В другій половні травня загін Максима Залізняка, чисельність якого постійно зростала, вирушив з Холодного Яру. Протягом трьох тижнів повсталі, користуючись повною підтримкою православних українських селян, захопили Жаботин, Смілу, Богуслав, Канів, Черкаси, Корсунь, Лебедин, Лисянку, Звенигородку. Гайдамаки жорстоко розправлялися з місцевим польським та єврейським населенням, що було санкціоновано відповідним універсалом Залізняка, виданим на початку червня 1768 року.
20-21 червня (за новим стилем) повсталі оточили Умань і протягом кількох годин зайняли добре укріплене місто, чому значно сприяв перехід на бік гайдамаків Івана Гонти, сотника надвірної міліції Потоцьких, що мав відповідати за оборону міста. В Умані гайдамаками було винищено за різними даними від 2 до 20 тисяч поляків, євреїв та українців-уніатів.
Повстанська Рада проголосила Максима Залізняка гетьманом і князем смілянським, а сам він заявив про відновлення Гетьманщини. Чисельність гайдамацьких військ весь час збільшувалася, повстання поширилося на Київщину, Брацлавщину, Волинь, Полісся, Галичину. На початку липня діяло близько 30 гайдамацьких загонів. На землях охоплених повстанням почали запроваджуватися елементи козацького адміністративного устрою.
[ред.] Арешт. Заслання
На той час барська конфедерація вже була розгромлена і розмах повстання почав турбувати російський уряд, якому гайдамаки, як військова сила, вже стали непотрібні. Російські війська надали допомогу польській армії у придушенні повстання. Для арешту Залізняка та Івана Гонти генералом М. Кречетніковим до Умані був посланий полковник Гур’єв з військом. 27 червня росіяни оточили табір гайдамаків, в якому перебувало на той час близько тисячі вояків. Останні, вважаючи російське військо своїм союзником, не чинили опору при арешті. Більшість гайдамаків разом із І. Гонтою, як піддані Речі Посполитої, були передані полякам і страчені. 8 липня 1768 року Залізняк разом з 73 гайдамаками, що вважалися царськими підданими, було ув’язнено в Києво-Печерській фортеці. Наприкінці липня їх було засуджено на побиття батогами, таврування, виривання ніздрів і довічне заслання до копалин Нерчинську. 1 листопада 1768 року дорогою до Білгороду, в слободі Котельні (нині Котелевського району Полтавської області) Залізняк разом з близько півсотнею ув’язнених роззброїли конвой і втекли, однак невдовзі були спіймані і відправлені на каторгу, де ймовірно помер видатний ватажок. За деякими даними Залізняк втік з каторги і взяв участь в селянській війні під приводом О. Пугачова.
[ред.] Вшанування пам`яті
Щорічно наприкінці жовтня у селах Івківці, Медведівка, Мельники відбуваються урочистості до річниці Коліївщини. Відбуваються спортивні змагання, виступи народної самодіяльності, мітинги.
З 2009 року відбувається щорічна наукова краєзнавча конференція "Залізнякові читання".
[ред.] Максим Залізняк в літературі
Максим Залізняк є одним з головних героїв творів
- Тарас Шевченко "Гайдамаки".
- М. Старицький "Останні орли"
[ред.] Джерела
- В. А. Несколько данных о судьбе Железняка после его ареста в Умани. — «Киевская Старина», 1882, № 12.
- Н. Яковенко. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. К.: Генеза, 1997. — С. 270-276.
- Залізняк Максим / Довідник з історії України. К.: Генеза, 2002. – С. 249-250.
- Провідники духовності в Україні: Довідник /За ред. І. Ф. Кураса. – К.: Вища школа, 2003. – С. 42.
- Глинський І.В. Твоє імя — твій друг. — К.: Веселка, 1985. — С. 66.
- Лавріненко Н. Під покровом таємниці:Що нам відомо про Максима Залізняка? // День. - №10,15.-2006.
- Історія України в особах: IX-XVIII ст. К.:Видавництво «Україна», 1993, 396 с.
