Замок Гоеншванґау

Замок Гоеншванґау
47°33′20″ пн. ш. 10°44′10″ сх. д.
Статус	музей
Статус спадщини	Пам'ятка архітектури Баваріїd
Країна	Німеччина : ISO3166-1 alpha-3:DEU; ISO3166-1 цифровий:276;
Розташування	Шванґау, Баварія
Архітектурний стиль	неоготика
Архітектор	Domenico Quaglio the Youngerd
Висота н.р.м.	844 м
Засновано	1837
Перша згадка	ХІІ ст.
Будівництво	1833 — 1855
Власник	Максиміліан II
Сайт	Офіційний сайт
Замок Гоеншванґау (Німеччина)
Замок Гоеншванґау у Вікісховищі

За́мок Го́еншванґау (нім. Schloss Hohenschwangau) — замок, розташований поруч з Нойшванштайном у комуні Шванґау біля міста Ф'юсен, що у Швабії (Німеччина). Колишня резиденція баварського короля Людвіґа ІІ, який увійшов в історію як «казковий король».

Історичний огляд

Фредерик Гансен Седрінг. Замок Гоеншванґау, 1843

Вид на замок з Нойшванштайна

Замок уночі

Замок між озерами Альпзее (ліворуч) і Шванзее

Уперше замок згадується у ХІІ столітті як фортеця Шванштайн (Schwanstein), що належала лицарям Шванґау. Один з представників цього роду, Гітпольд фон Шванґау, відомий мінезингер, який оспівувався у «Гейдельберзькому пісеннику».

У замку жив також принц Конрадин (1252–1268), останній з роду Гогенштауфенів, страчений у віці 16 років у Неаполі. У XVI столітті рід лицарів Шванґау припинився і фортеця стала поступово руйнуватися.

Під час наполеонівських воєн, у 1800 і 1809 роках, фортеця була сильно пошкоджена.

У квітні 1829 року кронпринц Баварії, майбутній король Максиміліан II (1811–1864), відкрив для себе ці місця під час пішохідної прогулянки і, зачарований навколишньою природою, у 1832 році придбав руїни замку.

Замок відновлювався у 1833–1836 роках, а деякі роботи тривали до 1855 року. Архітектор Доменіко Кваліо підготував проєкт замку в неоготичному стилі. Після його смерті роботу продовжили Георг Фрідріх Цібланд і Йозеф Даніель Ольмюллер. Над оформленням 14 залів працювали відомі тоді майстри романтичного періоду Моріц фон Швінд, Людвіґ Лінденшміт та інші. Королева Марія розпланувала альпійський сад з квітами, які були привезені з усіх куточків Альп.

Гоеншванґау був офіційною літньою і мисливською резиденцією Максиміліана, його дружини Марії Прусської (1825–1889) та їхніх синів Людвіґа (майбутнього короля Людвіґа ІІ) й Отто (майбутнього короля Оттона І Баварського).

У 1864 році після смерті короля Максиміліана господарем замку став його син Людвіґ ІІ (1845–1886). Йому подобалося жити в Гоеншванґау, особливо після 1869 року, коли неподалік розпочалось будівництво замку Нойшванштайн. У замку король приймав композитора Рихарда Вагнера, який проте ніколи не бував у замках Нойшванштайн і Герренкімзее.

Королева Марія пережила свого сина на три роки і померла в замку 1889 року.

У 1905 році дядя Людвіґа ІІ, принц-регент Луїтпольд Баварський (1821–1912), електрифікував замок і встановив електричний ліфт. Після його смерті палац був відкритий як музей протягом наступного року.

Під час Першої і Другої світових воєн замок не постраждав. У 1923 році баварський ландтаг визнав право колишньої королівської родини проживати в замку. З 1933 до 1939 наслідний принц Рупрехт Баварський (1869–1955) і його родина використовували замок як свою літню резиденцію. У травні 1941 року і до кінця війни у фамільному замку Гоеншванґау мешкав князь Адальберт Баварський (1886–1970), якому, як і решті представників королівських родин, згідно з наказом Гітлера (Prinzenerlass) заборонили служити в армії.

Внутрішнє оздоблення

Зала лебединого лицаря. У колишній їдальні представлений настінний живопис, який відтворює сагу про лебединого лицаря Лоенґріні, які однак не були ілюстраціями до опери Вагнера, написаної пізніше. Сюжет був придуманий Крістіаном Рюбеном і намальований в 1835 році Михаїлом Неєром і Лоренцо Кваліо.

Спальня королеви. На вибір стилю спальні вплинула поїздка Максиміліана до Туреччини у 1833 році. Тут присутні турецькі мотиви, що переплітаються з романтичним стилем. Турецька канапка була подарована баварському кронпринцу турецьким султаном Мухамедом II.

Вітальня королеви Марії. Настінні картини в цій кімнаті присвячені історичним сценам і долі старої фортеці. Тут зображені Хітпольд фон Шванґау, мінезингер, принц Конрадин, останній представник роду Гогенштауфенів, Мартін Лютер, реформатор церкви, а також прості люди, що жили раніше в цій фортеці та пов'язані з її історією.

Зала героїв. Картини урочистого залу відображають сагу про Велькина, яка є частиною епопеї про Дітріха фон Берне. Сказання було втрачено в Німеччині, але пізніше, завдяки Норвезькому переказу, стало знову відомо в XIII столітті. Картини розроблені за проектами Моріца фон Швіндта та виконані художниками Глінком, Гіссманном, Неєром та Адамом.

Кімната Гогенштауфена. Розпис приміщення присвячений роду Гогенштауфенів. Між династіями Віттельсбахів і Гогенштауфенів існував тісний зв'язок. Так, у XII столітті Отто фон Віттельсбах врятував життя Фрідріху I Барбароссі, за що йому було присвоєно у 1180 році звання першого герцога Віттельсбаського. У цій кімнаті знаходиться фортепіано, так званий «рояль Вагнера». На ньому грав не тільки король Людвіґ II, але і Ріхард Вагнер.

Сучасність

Нинішнім власником замку є «Балансовий фонд Віттельсбахів».

Щороку палац відвідують понад 300 тисяч туристів. Замок відкритий цілий рік (за винятком Різдва).

У ніч проти 6 листопада 2005 року в замку сталася крадіжка зі зломом. З трьох вітрин зникло близько 100 експонатів на суму 10 000 €. Хоча відразу спрацювала сигналізація, злочинців не вдалося зупинити.

Див. також

• Замки Баварії
• Нойшванштайн
• Палац Герренкімзее
• Ліндергоф
• Королівський будинок на Шахені

Джерела

• 3-D панорама замка
• Казковий замок Гоеншванґау з неоготичною архітектурою, Німеччина (фото) [Архівовано 27 листопада 2013 у Wayback Machine.]
• Georg Baumgartner. Schloß Hohenschwangau. Eine Untersuchung zum Schloßbau der Romantik. (Beiträge zur Kunstwissenschaft 15); Scaneg, München 1987 (zgl. Dissertation, München 1977); ISBN 3-89235-015-9.
• Klaus G. Förg, Michael Rüffer. Neuschwanstein und Hohenschwangau. Rosenheimer Verlagshaus, Rosenheim 2003; hier: S. 66-96; ISBN 3-475-53418-5.
• Heinrich Kreisel. Schloß Hohenschwangau. 14. Auflage. Hirmer, München 1992.
• Max Oppel (Hrsg.), Giesela Haasen: Schloß Hohenschwangau, Hirmer Verlag München 1999, 51 Seiten, ISBN 3-7774-8270-6
• Jean Louis Schlim. Ludwig II. — Traum und Technik. MünchenVerlag, München 2010, ISBN 978-3-937090-43-6. Die Dampfmaschine im Schlosshof von Hohenschwangau in virtueller Darstellung.
• Alice Laura Arnold, Poetische Momente der Weltgeschichte. Die Wandbilder in Schloß Hohenschwangau, Stuttgart 2006.
• Alice Arnold-Becker, Schloss Hohenschwangau. Die Wandbilder eines Gebirgspalasts, Stuttgart 2011, ISBN 978-3-00-033991-2. (Von der Entdeckung des Schloss durch Kronprinz Maximilian von Bayern bis hin zur umfangreichen Ausstattung mit über einhundert Wandbildern; reich bebildert.)