Замок Хоеншванґау

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Замок Хоеншванґау
Schloss Hohenschwangau
DE Bavaria Hohenschwangau castle Nov.jpg
Статус: музей
Країна: Німеччина
Місце розташування: Шванґау, Баварія
Географічні координати: 47°33′20″ пн. ш. 10°44′10″ сх. д. / 47.55556° пн. ш. 10.73611° сх. д. / 47.55556; 10.73611
Перша згадка: ХІІ ст.
Початок будівництва: 1833
Завершення будівництва: 1855
Веб-сторінка Офіційний сайт

За́мок Хо́еншванґау (нім. Schloss Hohenschwangau) — замок, розташований поруч з Нойшванштайном у комуні Шванґау біля міста Ф'юсен, що у Швабії (Німеччина). Колишня резиденція баварського короля Людвіґа ІІ, який увійшов в історію як «казковий король».

Історичний огляд[ред.ред. код]

Фредерик Гансен Седрінг. Замок Хоеншванґау, 1843
Вид на замок з Нойшванштайна
Замок уночі
Замок між озерами Альпзеє (ліворуч) і Шванзеє

Уперше замок згадується у ХІІ столітті як фортеця Шванштайн (Schwanstein), що належала лицарям Шванґау. Один з представників цього роду, Хітпольд фон Шванґау, відомий мінезингер, який оспівувався у «Гейдельберзькому пісеннику».

У замку жив також принц Конрадин (12521268), останній з роду Гогенштауфенів, страчений у віці 16 років в Неаполі.[1] У XVI столітті рід лицарів Шванґау припинився і фортеця стала поступово руйнуватися.

Під час наполеонівських воєн, у 1800 і 1809 роках, фортеця була сильно пошкоджена.

У квітні 1829 року кронпринц Баварії, майбутній король Максиміліан II (18111864) відкрив для себе ці місця під час пішохідної прогулянки і, зачарований навколишньою природою, у 1832 році придбав руїни замку.

Замок відновлювався у 18331836 роках, а деякі роботи тривали до 1855 року. Архітектор Доменіко Кваліо підготував проект замка у неоготичному стилі. Після його смерті роботу продовжив Георг Фрідріх Цібланд і Йозеф Даніель Ольмюллер.[2] Над оформленням 14 залів працювали відомі тоді майстри романтичного періоду Моріц фон Швінд, Людвіґ Лінденшміт та інші. Королева Марія розпланувала альпійський сад з квітами, які були привезені з усіх куточків Альп.

Хоеншванґау був офіційною літньою і мисливською резиденцією Максиміліана, його дружини Марії Прусської (18251889) та їх синів Людвіґа (майбутнього короля Людвіґа ІІ) та Отто (майбутнього короля Оттона І Баварського).

У 1864 році після смерті короля Максиміліана господарем замку став його син Людвіґ ІІ (18451886). Йому подобалося жити в Хоеншванґау, особливо після 1869 року, коли неподалік розпочалось будівництво замку Нойшванштайн. У замку король приймав композитора Рихарда Вагнера, який проте ніколи не бував у замках Нойшванштайн і Херренкімзе.[1]

Королева Марія пережила свого сина на три роки і померла у замку у 1889 році.

У 1905 році дядя Людвіґа ІІ, принц-регент Луїтпольд Баварський (18211912) електрифікував замок і встановив електричний ліфт. Після його смерті палац був відкритий як музей протягом наступного року.

Під час Першої і Другої світових воєн замок не постраждав. У 1923 році баварський ландтаг визнав право колишньої королівської родини проживати в замку. З 1933 до 1939 наслідний принц Рупрехт Баварський (18691955) і його родина використовували замок як свою літню резиденцію. У травні 1941 року і до кінця війни у фамільному замку Хоеншванґау мешкав князь Адальберт Баварський (18861970), якому, як і решті представників королівських родин, згідно з наказом Гітлера (Prinzenerlass) заборонили служити в армії.

Внутрішнє оздоблення[ред.ред. код]

Зал лебединого лицаря. У колишній їдальні представлений настінний живопис, який відтворює сагу про лебединого лицаря Лоенгріні, які однак не були ілюстраціями до опери Вагнера, написаної пізніше. Сюжет був придуманий Крістіаном Рюбеном і намальований в 1835 році Михаїлом Неєром і Лоренцо Кваліо.

Спальня королеви. На вибір стилю спальні вплинула поїздка Максиміліана до Туреччини у 1833 році. Тут присутні турецькі мотиви, що переплітаються з романтичним стилем. Турецьке канапе було подаровано баварському кронпринцу турецьким султаном Мухамедом II.

Вітальня королеви Марії. Настінні картини в цій кімнаті присвячені історичним сценам і долі старої фортеці. Тут зображені Хітпольд фон Шванґау, мінезингер, принц Конрадин, останній представник роду Гогенштауфенів, Мартін Лютер, реформатор церкви, а також прості люди, що жили раніше в цій фортеці та пов'язані з її історією.

Зал героїв. Картини урочистого залу відображають сагу про Велькина, яка є частиною епопеї про Дітріха фон Берне. Сказання було втрачено в Німеччині, але пізніше, завдяки Норвезькому переказу, стало знову відомо в XIII столітті. Картини розроблені за проектами Моріца фон Швіндта та виконані художниками Глінком, Гіссманном, Неєром та Адамом.

Кімната Гогенштауфена. Розпис приміщення присвячений роду Гогенштауфенів. Між династіями Віттельсбахів і Гогенштауфенів існував тісний зв'язок. Так, у XII столітті Отто фон Віттельсбах врятував життя Фрідріху I Барбароссі, за що йому було присвоєно у 1180 році звання першого герцога Віттельсбаського. У цій кімнаті знаходиться фортепіано, так званий «рояль Вагнера». На ньому грав не тільки король Людвіґ II, але і Ріхард Вагнер.

Сучасність[ред.ред. код]

Нинішнім власником замку є «Балансовий фонд Віттельсбахів».

Щороку палац відвідують понад 300 тисяч туристів. Замок відкритий цілий рік (за винятком Різдва).

У ніч проти 6 листопада 2005 року в замку сталась крадіжка зі зломом. З трьох вітрин зникло близько 100 експонатів на суму 10 000 €. Хоча відразу спрацювала сигналізація, злочинців не вдалось зупинити.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Юлиус Десинг. Королевский замок Нойшванштейн. — Лехбрук-ам-Зее, Wilhelm Kienberger GmbH. — С. 82
  2. Hans F. Nöhbauer. Auf den Spuren König Ludwigs II. (München, Prestel Verlag, 3. Aufl. 2007) S. 81ff.

Джерела[ред.ред. код]