Замок (пристрій)
Замо́к (рос. замок; англ. lock, joint; нім. Schloß n, Verschluß m) — механічний запірний пристрій. Застосовується для замикання дверей, шухляд та ін., а також забезпечують блокування предметів з метою їх викрадення. В залежності від дії розрізняють замки механічні та електричні. В залежності від кріплення розрізняють замки навісні, накладні, вбудовані (врізні).
Зміст |
Етимологія [ред.]
Слово замок запозичене з польского zamek, яке через чеш. zámek походть від старонімецької slōʒ «замок, запор», а воно, в свою чергу, від латинського clūsa «запір, форт, укріплення».
Історія [ред.]
Замки були винайдені в часи переходу людства до осілості, будівництва стаціонарних жител з міцними дверима та майновим розмежуванням. В місцях, де щільність населення була малою, жили родові громади чи релігійні об’єднання З. так і не стали потрібні. Перші З. були винайдені в Китаї, Египті чи Межиріччі. Там виникли великі поселення з багато чисельним населенням та інституції особистої влади. З. стали нагальною потребою для правителів, бо довірити запаси їжі, багатства та своє життя пригніченим одноплемінникам, найманій варті та навіть близьким родичам стало небезпечно. Історики називають такі часи «бронзовою добою», та перші З. виготовили з деревини столяри чи теслі. Самий старий зразок такого З. знайшла експедиція Еміля Боти у палаці ассирійського царя Саргона III. Вертикально розташований дерев’яний корпус, в якому пересувався горизонтальний засув, був закріплений на зовнішній поверхні однієї з дверей палацу. В середині корпусу в вертикальних прорізях вільно пересувались штифти. Конструкція отримала назву «Єгипетський» або «штифтові». Перші металеві З. відомі в Європі з часів стародавнього Риму, хоча конструкції з засувами з дерева та бронзовими ключами були винайдені раніш. В Стародавній Греції був розповсюджений З., який замикали тягнучи за мотузку, а відмикали довгим бронзовим ключем. В римській замковій справі злились досягнення народів Середземномор’я, Азії та Європи. Особливий внесок зробили кельти. Тоді з’явились перші повністю металеві конструкції, як постійні (накладні), так і відокремлювані (навісні). Останні, можливо, запозичені з Азії (Китаю, Індії).
Найбільш багато чисельними з постійних були модифіковані «штифтові» З. з характерними литими бронзовими ключами, що отримали назву «римські». Серед революційних новацій треба наголосити на механізмах, де ключ обертався та перші системи з використанням пружин. З руйнацією «Pax Romania» замкова справа, як і вся культура, занурились в «темні сторіччя». Згодом настала «залізна доба» і на перше місце вийшли великі залізні З. накладного типу з ключем, що обертається. Ключ до такого З. легко відрізнити по досить складним, а в кращих зразках витіюватими прорізями в борідці. Якщо малюнок прорізів відповідав системі непорушних пластин (бар’єрів) в середині З., то ключ можна повернути і пересунути засув. Існувало два основних типу. «Старонімецький», в якому засув закінчувавсь косим зрізом. Такий З. самостійно замикався, коли двері зачиняли, але потребував металеву приймальну планку на відкосі. Для відмикання, ключ встромляли в ключову шпарину З., повертали на 100 - 120° і пересували засув в середину корпусу. При цьому стискувалась пружина, що була з заду засува. Після відкривання дверей, пружина висувала косий зріз засува з корпусу. В «старофранцузській» системі засув мав прямий передній зріз, ключ встромляли і обертали (180°). Часто над засувом робили пружину, яка натискала на засув і тим гальмувала йому мимовільне пересуватись. У східній Європі такі системи, за особливу форму пластини-бази, отримали назву «секирні». З часом, система «з гальмівною пружиною» була дороблена до «томпольної». В ній між засувом і пружиною ставили важіль (шомпол), що блокував пересування засува, чіпляючи його виступом (зубом). Ключ, при обертанні, спочатку частиною борідки піднімає шомпол (розблокує засув), а по тому пересуває засув. Більшість середньовічних навісних З. (колодок) від Китаю до Європи виготовляли з пружинними стрілоподібним замикачами на одному з кінців дужки. Ключ вштовхували до корпусу З., отвори в борідці стискали пружини, після чого дужку виймали. Найпоширеніші були такі З. з циліндричними корпусами. Їх також використовували і слов’яни, називаючи «пиляльними»(від слова пирнути). В Східній Європі також відомі З. з корпусами «звірячого» стилю – «барсили» Волжської Булгарії, З. «вікінгів» у вигляді обрізаної пірамідки, «коники» Золотої Орди… Ні яких особливих «руських З.» не існувало. Це імперська вигадка. Суттєвих новацій за часів середньовіччя майже не було. Змінювався зовнішній вигляд З., так що деякі зразки мають ,,, форму, прикрашені гравіруванням, просіченими пластинами з підкладками, малюнками то що. В часи пізнього середньовіччя від ковальської справи, жде обробляли розпечений метал, відділились майстри, що спеціалізувались на холодній обробці металу - слюсарі. Назва походить від німецького слова Schlosser (Schloß – замок, Schlüssel ключ). Назва фаху, а згодом слюсарна термінологія перейшли до багатьох народів Центральної та Східної Європи. Наприклад засув почали називати ригелем. Часи «технічної революції» кінця XVIII - XIX ст. дали могутній поштовх і замковій справі. В 1778р. Англієць Роберт Баррон (R. Barron) запатентував З. «з важелями, що розхитуються в два боки», прототипом якого був «томпольний» З. В 1784р. англієць Джозеф Брейма (Joseph Bramax), запатентував принципово нову конструкцію З., що отримав назву «помповий». Ключ в такому З. не мав звичної борідки – це був циліндр, починаючи з кінця якого вздовж були прорізані пази різної довжини. В 1886р. брати Веремій та Чарлз Чабб (Chabb) отримали патент на «детекторний» З., який вважають базовим для сучасних «сувальдних» систем. Прологом справжньої революції в замковій справі став 1847р., коли коваль Лінус Йейл Старший (Linus Yale Sr.), США, запатентував конструкцію, в якій використовув принцип давнього «Египетського» З. З часом, його син, Лінус Йейл Молодший ((Linus Yale Jr.), творчо доробив набуток батька і запатентував штифтовий замок з маленьким пласким ключем, який став найбільш розповсюдженим З. ХХ ст. Окремим класом З, стали сейфові системи. В 1831р. Уільям Резерфорд (William Rutherford), запатентував перший З. з часовим механізмом. Винахідник встановив за внутрішнім кінцем ригеля круглу пластину, яка не давала ригелю бути пересунутому ключем назад, поки пластина (що оберталась часовим механізмом) не ставала на вісь ригеля отвором. в 1857р. в США Джеймс Саргент отримав патентом на перший ключовий З що міг бути переналагоджений. Серед інших знаменитих З., відзначимо «Protector», патент на який в 1874 (1?)р. отримав Теодор Кромер (Theodor Kromer) з Фрайбурга (Німеччина). Його особливістю стало повна відсутність пружин, що важливо для захисту від пожеж. Багато цікавого було винайдено в ХХ сторіччі. В 1919г. Еміль Хенріксов запатентував дисковий (балансний) циліндровий механізм, ідею якого підказали машина для рахування грошей. В СРСР такий замок називали «фінським». З розвитком будівництва величезних будівель (офісних чи готелів) виникла необхідність в швидко переналагоджуваних З. систем. Рішення знайшли в електронно-механічних системах. В середині 70-х. Тор Сернес запропонував «легко перепрограмований замок», що отримав назву «Ving Card». В 1994р. в Києві група розробників на чолі з В.Ф.Бардаченко був отриманий патент на переналагоджуваний ключ. В пристрої на центральному стрижні нанизані пластини, на кінцях яких нанесені кодові символи. Обертанням пластин швидко змінюється код ключа. Розроблені також системи, в яких ключем слугує малюнок папілярних ліній пальця, сітківка ока, спектр голосу і т.п.
Електричний замок [ред.]
Замки кохання (Love padlocks) [ред.]
Починаючи з 1980-х, у центрі Печа (Pécs), міста на півдні (Угорщини), закохані почали прикріплювати навісні замки на металеву огорожу (до 2 метрів довжини), що знаходиться на вуличці Janus Pannonius utca в історичному середмісті. Ці замки стали символом відданості, самовручення закоханих одне одному. Також легенда каже, що той, хто почепив на цьому місці свій замок, обов’язково сюди ще повернеться.
Однак після того, як огорожа була повністю покрита і не буле вже місця для нових замків, пари, як місцеві, так і туристи, почали розвішувати їх по всьому центру міста – на огорожі й пам’ятники, що призвело до погляду на це явище як на вандалізм. Місцева влада заборонила такі дії, по всьому місту висіли відповідні написи. Пізніше вихід з ситуації було знайдено. Біля старої огорожі встановили нову. У 2007 році вони обидві вже були переповнені любовними атрибутами і стали схожі на великі волохаті металеві кулі.
Схожі традиції існують і в інших містах світу. У м. Мішкольц (Miskolc) (Угорщина), очевидно, за зразком м. Печ, закохані чіпляють замки до огорожі над мостом Szinva Terrace. У Ризі (Латвія) одружені пари замикають їх на поруччях мосту і кидають ключ вниз в озеро. Японські молоді пари розвішують свої замки по всьому Токіо, а мешканці та гості Флоренції(Флоренція) (Італія) чіпляють їх на поруччях огорожі пам’ятника Бенвенуто Челліні, італійського митця епохи Відродження.
Посилання [ред.]
Див. також [ред.]
 |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Замок |
