Заморські території Норвегії
|
Заморські території | |||
|
|||
 | |||
| Столиця (та найбільше місто) |
|||
| Офіційні мови | Норвезька | ||
|---|---|---|---|
| Форма правління | Заморські території Норвегії | ||
| - Монарх | Гаральд V | ||
| - Адміністрація | Міністерство юстиції та громадської безпеки | ||
| Площа | |||
| - Загалом | 2 700 203 км² | ||
| Населення | |||
| - оцінка 2015 | 40 (0) | ||
| - Густота | 0/км² | ||
| Валюта | Норвезька крона (Класифікація валют (ISO 4217))
| ||
| Часовий пояс | 0 | ||
| Домен | .no | ||
| |||
Заморські території Норвегії — сукупність п'яти різних земель які належать цій країні згідно її законодавству, а саме трьох залежних (норв. Biland) і двох інтегрованих територій (норв. Andre deler av landet)[1].
Залежні території Норвегії у вузькому, юридичному сенсі — незаселені володіння цієї країни в Південній півкулі. Це вулканічний острів Буве площею 49 км² в Південній Атлантиці і дві антарктичні території — які омиваються водами тієї ж Південної Атлантики Земля королеви Мод, сектор материкової Антарктиди між 20° з. д. і 44° 38' с. д., що займає близько однієї шостої частини материка, а також невеликий вулканічний острів Петра I в морі Беллінсгаузена що знаходиться приблизно за 450 км від тихоокеанського берега Антарктиди.
До заморських володіннь Норвегії (але не до залежних територій в строгому сенсі[2]) також відносяться і дві інтегровані території в Північній півкулі — що знаходиться в Норвезькому морі безлюдний острів Ян-Маєн площею 377 км² і розташований в Північному Льодовитому океані архіпелаг Шпіцберген (включаючи острів Ведмежий).
Перелік[ред. | ред. код]
| Прапор | Назва території | Регіон | Рік набуття |
e-домен | Столиця | Населення, чел. |
Площа,[3] км² |
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Залежні території | |||||||
 |
Земля Королеви Мод¹ | Атлантика | 1939¹ | .aq, .no | (Тролль) | біля 40 | |
|
Острів Буве | Атлантика | 1928 | .bv | 0 | 49 | |
|
Острів Петра I¹ | Тихий океан | 1931¹ | .aq | 0 | 156 | |
| Інтегровані території | |||||||
|
Шпіцберген² | Арктика | 1920² | .sj, .no | Лонг'їр | 2698 | 61 022 |
|
Ян-Маєн | Атлантика | 1929 | .sj | 18 | 377 | |
| ¹ Не визнається міжнародним співтовариством згідно Договору про Антарктику. ² З обмеженнями за Шпіцбергенським трактатом. | |||||||
Управління[ред. | ред. код]
Жодне з норвезьких заморських володінь не включене в адміністративну систему континентальної Норвегії ні на рівні губерній (фюльке), ні на рівні комун; вони являють собою особливі сутності.
Залежні території не є частиною Королівства Норвегії, але перебувають під його суверенітетом. Це, зокрема, означає, що така земля може бути відступлена без порушення першої статті конституції Норвегії про територіальну цілісність країни. Адмініструються ці території з Осло департаментом полярних справ Міністерства юстиції та громадської безпеки Норвегії[4]. На них поширюється дія цивільного і кримінального норвезького законодавства, включаючи екологічні норми, також там заборонено зберігання та інше використання ядерних матеріалів.
Оскільки о. Петра I і Земля королеви Мод знаходяться південніше 60 ° п. ш., вони підпадають під дію міжнародного Договору про Антарктику, підписаного в тому числі і Норвегією[5]. Згідно з його статтями, міжнародне співтовариство не визнає норвезьких територіальних претензій у цій частині світу. Субантарктичний о. Буве під ці обмеження не підпадає.
В інтересах міжнародної стандартизації інтегровані території[6] Норвегії об'єднані під загальною назвою «Свальбард і Ян-Маєн»[2]. Так, воно використовується Міжнародною організацією зі стандартизації і Статистичним відділом ООН, зареєстрований (але не використовується) загальний національний інтернет — домен верхнього рівня .sj. Однак адміністративно ці землі не пов'язані: Ян-Маєн входить у фюльке Нурланн[7], а Шпіцберген управляється власним губернатором, який підпорядковується Міністерству юстиції (норв. Sysselmannen på Svalbard)[8], але має при цьому спеціальний статус, регульований на національному рівні «Законом про статус Шпіцбергена» 1925 року, а на міжнародному — Шпіцбергенським трактатом 1920 року.
Цей міжнародний договір встановив над архіпелагом суверенітет Норвегії, однак оголосив його демілітаризованою зоною і надав державам-учасницям рівне право на експлуатацію природних ресурсів Шпіцбергена, включаючи територіальні води[9]. Цим правом у даний час, крім самої Норвегії, користуються Росія[8] (до 1995 року чисельність росіян на архіпелазі навіть перевищувала число норвежців) і, в значно меншій мірі, Польща і КНР. На відміну від решти Норвегії (включаючи Ян-Маєн), Шпіцберген не входить ні в Шенгенську зону, ні в Європейську економічну зону, так як є безвізовою вільною економічною зоною[10].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Osmanczyk, E.; Mango, A. Encyclopedia of the United Nations and International Agreements [Архівовано 6 листопада 2014 у Wayback Machine.] // Vol. 1, A—F. 3rd edition. — Routledge, 2003. — P. 762 — ISBN 0415939216
- ↑ а б Arlov, Thor B. (1994). A short history of Svalbard. Oslo: Norwegian Polar Institute. с. 68. ISBN 82-90307-55-1. Архів оригіналу за 1 червня 2020. Процитовано 22 листопада 2014. (англ.)
- ↑ Statistical Yearbook of Norway 2012, Table 19: Total area, distribution of area and length of coastline, by county. 2011 (англ.). Архів оригіналу за 30 вересня 2013.
- ↑ Polar AffairsDepartment. Norwegian Ministry of the Environment. Архів оригіналу за 8 серпня 2011. Процитовано 22 листопада 2014. (англ.)
- ↑ Forutsetninger for Antarktistraktaten: Antarktistraktaten. Norsk Polarhistorie. 2009. (норв.)
- ↑ 2. Objectives and instruments of Norwegian policy towards Svalbard. Report No. 9 to the Storting (1999-2000): Svalbard. Norwegian Ministry of Justice and the Police. 29 жовтня 1999. Архів оригіналу за 2 грудня 2014. Процитовано 22 листопада 2014. (англ.)
- ↑ Jan Mayen. Всесвітня книга фактів. ЦРУ. Архів оригіналу за 16 червня 2020. (англ.)
- ↑ а б /sp_ru.html Про Шпіцбергені. Історія. — Сайт посольства Росії в Осло.
- ↑ Текст Шпіцбергенского трактату [Архівовано 13 січня 2016 у Wayback Machine.] на сайті lovdata.no (англ.) (фр.)
- ↑ Lov om gjennomføring i norsk rett av hoveddelen i avtale om Det europeiske økonomiske samarbeidsområde (EØS) mv (EØS-loven). Lovdata. 10 серпня 2007. Архів оригіналу за 21 січня 2015. Процитовано 22 березня 2022. (норв.)
| ||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
