Заньковецька Марія Костянтинівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Марія Костянтинівна Заньковецька
Maria Zankovetska (before 1917).jpg
Ім’я при народженні Марія Костянтинівна Адасовська
Народження 23 липня (4 серпня) 1854(1854-08-04)
Російська імперія с. Заньки, Ніжинський повіт, Чернігівська губ.
Дата смерті 4 жовтня 1934(1934-10-04) (80 років)
УРСР Київ
Національність Українка
Роки діяльності 18821934
Нагороди

Народний артист Української РСР (1922)

Марі́я Костянти́нівна Занькове́цька (справжнє прізвище — Адасовська, * 23 липня (4 серпня) 1854(18540804), с. Заньки, Ніжинський повіт, Чернігівська губ. — 4 жовтня 1934, Київ) — українська актриса.

Біографія[ред.ред. код]

Народилася у багатодітній родині дворянина Костянтина Костянтиновича Адасовського та міщанки з Чернігова Марії Василівни Нефедової.

1876 — вийшла на сцену ніжинського театру. До кінця свого життя не поривала зв'язків з театральним колом Ніжина, де вона мешкала постійно протягом 19021924 рр. та з перервами, повертаючись після гастролей, — до 1932 р. У Ніжині вона мала свій будинок, який зберігся до нашого часу.

Заньковецька в ролі «Івги Цвіркунки» в опереті Миколи Лисенка «Чорноморці», 1892 р.

27 жовтня 1882 р. — у міському театрі Єлизаветграда (нині Кіровоград) під орудою Марка Кропивницького розпочався творчий шлях видатної української актриси. Вперше на професійній сцені вона зіграла роль Наталки («Наталка Полтавка») Івана Котляревського.

Пізніше Марія Заньковецька (вона взяла цей псевдонім на згадку про щасливе дитинство в рідному селі Заньки) працювала в найпопулярніших і найпрофесійніших українських трупах Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Івана Карпенка-Карого.

З року в рік зростала майстерність Марії Костянтинівни як драматичної актриси. В її репертуарі більше 30 ролей на сцені. Це переважно драматично-героїчні персонажі. Вона «пережила» жіноче безталання Харитини («Наймичка» Івана Карпенка-Карого, 1887), Олени («Глитай, або ж Павук» Марка Кропивницького, 1883), Ази («Циганка Аза» Михайла Старицького, 1892), Катрі і Цвіркунки («Не судилось», 1889, «Чорноморці», 1882 Михайла Старицького), Галі («Назар Стодоля», 1882 Тараса Шевченка) та Квітчиної Уляни («Сватання на Гончарівці»). А ще: Аксюші з «Лісу» Олександра Островського (1891) та Йо із «Загибелі Надії» Гейєрманса.

Актриса створювала образи, проникнуті справжнім драматизмом і запальною комедійністю. Вона уславляла своєю грою звичайних простих людей, розкриваючи безмежність їхніх душ. Маючи чудовий голос — драматичне сопрано, незрівнянно виконувала у спектаклях українські народні пісні. Домагалася відкриття в Ніжині стаціонарного державного театру. У 1918 році вона організувала народний театр «Українська трупа під орудою М.К Заньковецької». У театрі грали Борис Романицький, Т. Садовський, Андрій Ратмиров, В. Сосницький. Були поставлені спектаклі «Наталка Полтавка», «Гетьман Дорошенко», «Циганка Аза». Визнаючи її сценічні заслуги, в червні 1918 гетьман Скоропадський затвердив ухвалену Радою міністрів постанову про призначення їй довічної державної пенсії.

1922 — Україна урочисто відсвяткувала 40-річчя діяльності М. К. Заньковецької. Їй першій в Україні уряд присвоїв високе звання Народної артистки республіки. До Києва прибула і делегація з Ніжина у складі Ф. Д. Проценка, Т. А. Агре та двох дівчат з села Заньки. Побачивши земляків, Марія Костянтинівна схвилювалася до сліз. Ніжинці вручили їй подарунки та привітання, в якому говорилося:

Надгробок Марії Заньковецької на Байковому цвинтарі в Києві
« У плеяді корифеїв української сцени Ваш талант сяяв таким яскравим сяйвом і так із сцени освітлював глядачам правду і кривду життя, що захоплював їх до найвищого екстазу, а ті утиски і пригнічення українського театру, культури і письменництва, які чинились царським режимом, блякли в промінні Вашого генія.

Нелегко було Вам добувати дозвіл царської влади показати дійсне українське театральне мистецтво в такому центрі, як Петербург. І тоді передова критика і корифеї критики і літератури схилили голови перед Вашим генієм і визнали в пресі, що Ваш талант сяє яскравіше, ніж талант всесвітньої Сари Бернар…

 »

Померла 4 жовтня 1934 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі (надгробок — мармур, граніт; скульптор Ю. І. Білостоцький)[1].

Дружила з сім'єю Богомольців — президентом Академії Наук УРСР Олександром Олександровичем Богомольцем (1881–1946), його батьками, а також з двоюрідною сестрою академіка — Наталею Михайлівною Богомолець-Лазурською (1880–1959), з якою грала на одній сцені.

Фільмографія[ред.ред. код]

Грала Наталку в кінофільмі «Наталка Полтавка» (1909), матір в «Остапі Бандурі» (1923).

Пам'ять[ред.ред. код]

Марія Заньковецька на поштовій марці 2004 року

Відкрито меморіальні музеї актриси в Києві (1960) і с. Заньки (1964). їй споруджено пам'ятники у Києві (1974, скульптор Г.Кальченко), у с. Заньки (1984, скульптор Ю.Станецький) й Ніжині (1993, скульптор О.Скобліков).

П'єса «Марія Заньковецька» Іван Рябокляч

Театральні роботи:

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Митці України. К., 1992. — С.259;
  • Мистецтво України: Біографічний довідник. К., 1997. — С.354—355;
  • Всемирньїй биографический знциклопедический словарь. М., 1998 — С.282-283;
  • Шаров І. 100 видатних імен. К., 1999. — С. 147–151;
  • УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999. — С.516;
  • Жінки України. К., 2001. — С.156;
  • Видатні діячі України минулих століть. К., 2001. — С.204—205.
  • Дитинство Марії описане в книзі оповідань для дітей «Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько»[2].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Київ: Енциклопедичний довідник / За редакцією Кудрицкого А. В.К.: Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
  2. Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько : оповідання для дітей молодшого та середнього шкільного віку / Анна Багряна. — Київ : Грані-Т, 2010. . — 96 сторінок. — Серія: «Життя видатних дітей». — Наклад 2000 штук. Тверда обкладинка. ISBN 978-966-465-266-4.

Посилання[ред.ред. код]