Запорожець Сак Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сак Запорожець
Запорожець Сак.tiff
Народився 1886
Чернігівщина
Помер 1937
с.Запоріжжя (Бобровицький район)
Alma mater Київське двохкласне залізничне училище
Звання козак
Батько Яків Запорожець
Дружина Василина Гордіївна
Діти Уляна

Запорожець Сак Якович (1886-1937) с. Петрівка Ново-Басаньського повіту Чернігівської області — управитель економією, замордований НКВС.

Біографія[ред.ред. код]

Закінчив Київське зразкове залізничне двухкласне училище в 1907 році.

З 1924 управитель запоріжського відділку Петрівської економії.

В 1924 році його іменем названо село Запоріжжя

В 1937 (замордований), пішов у вічність від мук і катувань.

Життєпис[ред.ред. код]

Історія села Запоріжжя (Бобровицький район) на Чернігівщині загадкова і розпочинається після заснування Української Народної Республіки та створення Петрівської Економії. В ті часи родини сусідньої козацької Петрівки мали великі земельні угіддя навколо стану Загорож, що виник у X ст. як пункт зупинки княжих гінців «повозу» Київської Русі між столицею і містами Чернігово-Сіверщини. Віддаленість угідь від Петрівки на відстані десяти кілометрів створювала незручності. Молоді петрівчане в 1918-1923 роках часто лишались на довго в стані Загорож для обробітку ланів, охорони і збору урожаю. То ж об’єктивні обставини підштовхнули їх тут укорінитись. Останні толоки відбулися у 1924 році. Хутір протягся на кілометр налічуючи 5 планок , 73 будинками і чотиристами мешканцями. Хутірське відділення Петрівської економії очолив Запорожець Сак Якович, потомок січового козака Якова Запорожця. Він створює зразкове господарство. В хуторі багато родин мали козацьке коріння. Адже деякі населені пункти від Басані до Прилук були заселені переселенцями із Запорожської Січі після горезвісного єкатерининського наказу про скасування низового козацтва. Тодішні навколишні населені пункти: Старий і Новий Биков, Петрівка, Козацьке, Красне, Середівка, Згурівка, як і всі лівобережні населені пункти між Десною і Супоєм уже мали свою історію і під час визвольних змагань під проводом Богдана Хмельницького належали спочатку до Биківської, а потім до Басанської сотні Переяславського полку. Січовики, які заснували село Петрівку в 1775-76 роках будували його рівними планками (вулицями), якы сельчани досі їх називають співзвучно – плам. Петрівка відносились до Басанської сотні. В кінці 1781 року малоросійський генерал-губернатор скасував козацьке самоврядування. Територіальні козацькі полки були замінені кавалерійськими та гусарськими. Козаків в них набирали на шестирічну службу. Своїх підданих царська влада щедро обдаровувала землею. Петрівські господарства розрослись до угідь Середівки і Миколаївки. Поруч них на місці стану Загорож і виріс новий хутір. Перед Басаньською повітовою владою постало питання його назви. Пропозицій було дві – Горофіївка і Запоріжжя. Вони були пов’язані із прізвищами найбільш вагомих хутірських господарів Тиміша Горошки і Сака Запорожця. Громада схвалила назву Запоріжжя. Пізніше, доля Сака Запорожця склалась трагічно. Він в 1937 році був замордований представниками НКВС за відмову створення колгоспу. Загинули ще два керівники Петрівської економії. У господі Сака Яковича було реквізовано двоє коней, четверо волів, три корови, два плуги, дві борони, грабарка, косарка, два комплекти упряжі та націоналізовані дві комори і сім гектарів землі. Колгосп «Зоря» привласненим майном збагативсь, але проіснував тільки півстоліття. За той час хутір Запоріжжя отримав статус села. Після ліквідації колгоспу в дев’яностих роках минулого століття привласнене майно і землю спадкоємцям Запорожця не перевернули. Син потомственного козака і перший управитель Запоріжського відділення Петрівської економії Сак Якович Запорожець похований на сільському цвинтарі. Надпис на надмогильному козацькому хресті окрім імені і прізвища, співзвучного назві села, ні про що більше не нагадує. Серед односельчан тільки інколи згадується староукраїнське ім’я Сак, що прилипло як прізвисько до потомків управителя. Воно тягнеться з гілки козацького роду і традиційно передається від прадіда до внука. Історичні джерела подають походження цього слова. Найстаріший письмовий спомин імені Госак викарбовано на плитах Тмутараканського царства і належить до 220 року нашої ери. На іншій плиті, знайденій на Таманському півострові в 1870 році, викарбовано ім’я Сакдей, що мало поширення в кіммерійців. Засаківці згадуються у „Руському літописі”, що прийшли разом з юрівцями до Києва і поруч заснували місто Святополчград. У кіммерійських іменах Сак (Shak) – сильний, могутній поєднувалось із словом дей, дев – Бог. У багатьох сучасних індійських іменах існує компонент шак. Так ім’я Шакра означає могутній Бог Ра. Саме з древньої Сіндики-Кіммерії походять імена Сакта, Далсак, Райсак і, навіть, назва кримського міста Саки. Із роду саків походить Сідогарта, наречений Буддою. Його ще називали „мудрець Саків”. У кіммерійському імені Госак Го – означає бик, а сак – дужий, тобто богатир і уособлює чоловічу мужність і силу. Сіверщина – праматір богатирів. Ряд її сіл мають співзвучну назву. Відомий перекладач „Махабгарати” Борис Смирнов (1861-1967 рр.) уродженець с. Козляничі на Чернігівщині, зазначив, що назва міста Чернігів означає „Чорний Тур”, а кіммерійський Тмутаракань – двійник назви Чернігова на мові Синдики. В I тисячолітті до Р.Х. в часи Трипільської культури Сіверщина і Кіммерія мала тісні зв’язки, тотожність в назвах і етнічну спорідненість. Саме Чернігово-Сіверські князі володіли престолом Тмутаракані – землі пращурів і прадідівських святинь. Навіть імення сіверійці, кіммерійці і сумерійці збудовані із двох слів, що характерно українській писемності. Друга частина слова – ерійці, це арійці, відносить до належності нашого етносу, а перша означає соціальну приналежність родоводу: кімм – кінь, тобто кінні воїни; сів – сіяти, не що інше, як сіячі; су – вода, звичайно, що корабельники. А ось прізвище Запорожець говорить саме за себе. Воно пов’язане з героїчним минулим нашого народу і гарно звучить у назві села.


Література[ред.ред. код]