Запорожці пишуть листа турецькому султану
 |
| Ілля Рєпін |
| Запорожці, 1880—1891 |
| Полотно, олія. 100 × 160 |
| Державний Російський музей, Санкт-Петербург |
«Запоро́жці пи́шуть листа́ туре́цькому султа́ну» (рос. Запорожцы пишут письмо турецкому султану) — знаменита картина російського та українського художника Іллі Рєпіна. Величезне панно (3,58×2,03 м) було почато в 1880 і закінчено тільки в 1891 році.
Етюди до картини художник писав в кубанській станиці Пашківській, Катеринославі та у маєтку Качанівка Чернігівської губернії.
Сюжетом цієї картини став відомий Лист запорожців турецькому султану, написаний у 1676 році як відповідь запорозьких козаків на вимогу турецького султана Мехмеда IV.
Зміст |
[ред.] Сюжет
За легендою, лист було написано в 1676 кошовим отаманом Іваном Сірком «з усім кошем Запорозьким» у відповідь на ультиматум султана Османської імперії Мехмеда (Мухаммеда) IV. Оригінал листа не зберігся, однак у 1870-х роках катеринославським етнографом-любителем Я. П. Новицьким була знайдена копія, зроблена у XVIII столітті. Він передав її відомому історику Д. І. Яворницькому, який одного разу зачитав її, як курйоз, своїм гостям, серед яких був, зокрема, І. Ю. Рєпін. Художник зацікавився сюжетом і в 1880 році почав першу серію етюдів.
[ред.] Історія створення
.jpg)
Після 1880 року Рєпін займався неквапливою та тривалою серією ескізів і підбором моделей. Позувало Рєпіну для картини багато відомих особистостей. Зокрема, для центральних персонажів художник вибрав Д. І. Яворницького — писар, а за отамана Сірка — самого київського генерал-губернатора М. І. Драгомирова. Усміхненого козака у білій шапці позував журналіст і письменник В. О. Гіляровський. Перший закінчений ескіз олією з'явився в 1887 році. Рєпін подарував його Яворницькому. Пізніше Яворницький продав його П. М. Третьякову, і зараз він висить у Третьяковській галереї.
Основний (можна сказати, класичний) варіант картини був завершений в 1891 році. Після першого публічного огляду художника критикували, бо на думку багатьох картина була «історично недостовірною». Тим не менш доля полотна склалася вдало. Після шумного успіху на декількох виставках в Росії та за кордоном (Чикаґо, Будапешт, Мюнхен, Стокгольм) картину в 1892 році купив за 35 тисяч рублів імператор Олександр III. Картина залишалася у царських зібраннях до 1917 року, а після революції опинилася у зібраннях Державного Російського музею.
Ще не завершивши основний варіант, Рєпін у 1889 почав працювати над другим, роботу над яким він так і не закінчив. Це полотно трохи поступається за розмірами початковому варіанту і є, так би мовити, кулуарним примірником. Другий варіант «Запорожців» художник спробував зробити більш «історично достовірним», але явно виявився незадоволений результатом і кинув на півдорозі. Зберігається він зараз у Харківському художньому музеї.
[ред.] Приклади попередніх експериментів
-
Ескіз деревним вугіллям (1878). Третяковська Галерея
-
Ескіз деревним вугіллям (1878). Третяковська Галерея
-
Ескіз деревним вугіллям (1878). Третяковська Галерея
-
Ескіз деревним вугіллям (1878). Приватна колекція
-
Запорожський полковник (1880). 56 × 31 см. Художній музей, м. Суми,
-
Запорожець (1884). Олія. 49 × 41,5 см. Музей образотворчих мистецтв, Нижній Тагіл, Росія.
-
Отаман Іван Сірко (1889). Олія. 68,5 × 82 см. Приватна колекція.
[ред.] Прототипи персонажів
|
Персонаж
|
Відомості
|
 |
Один з вельми колоритних персонажів змальований з художника Івана Францевича Ционглінського, викладача малювальної школи Імператорського Товариства заохочення художеств, активного учасника пітерського творчого об'єднання «Світ мистецтва». За національністю він був поляком, проте, все-таки склав компанію запорожцям. |
 |
Красень з благородними рисами обличчя і цілком інтелігентною усмішкою — онучатий племінник відомого російського композитора М. І. Глінки. Знайшов Рєпин молоду людину в Петербурзі — в ті часи той був камерпажем. |
 |
Високий казарлюга з пов'язкою на голові — це одеський художник Микола Дмитрович Кузнєцов. Жартівник, силач, академік Академії мистетств, професор, керівник класу батального живопису в Академії. За національністю він був греком. |
 |
Беззубий зморщений дідусь з люлькою був замальований Рєпіним з випадкового подорожнього на пристані міста Олександрівська (нині Запоріжжя). |
 |
Типовий бурсак, підстрижений під макітру, і що не встиг ще відростити вуса — художник Порфирій Демьянович Мартинович. Навчався в Академії художеств, володів філігранною графікою, але із-за хвороби в 25 років був вимушений залишити живопис. Рєпин його в очі ніколи в житті не бачив. А персонажа «Запорожців» він писав не з живого Мартиновича, а з гіпсової маски, знятої з лиця молодого художника. Коли з нього знімали маску, той усміхнувся, і усмішка так і залишилася на масці. Так її Рєпін і змалював. |
 |
Для похмурого козака із смерковим поглядом позував Василь Васильович Тарновський, український коллекціонер і меценат, власник відомого маєтку Качанівка. У Качановці Рєпін змальовував козачу амуніцію (а заразом — і самого Василя Васильовича), якої у Тарновського було дуже багато. Його колекція старовин козацької епохи стала основою колекції Чернігівського історичного музею. |
 |
Образ козака Голоти змальований з кучера Василя Тарновського Никішки. Рєпін, будучи захоплений Никішкиними щербатістю, одноокістю, нетверезістю і смішливістю, встиг його замалювати, коли вони разом з Тарновським переправлялися через Дніпро на поромі. |
 |
Отаман тодішньої кошовий Січі Іван Дмитрович Сірко — одна з центральних фігур картини. Художник довго шукав для нього образ, що був схожим, зупинившись, врешті-решт, на генералові Михайлі Івановичі Драгомірові, тодішньому командувачі військами Київського військового округу, згодом — київському генерал-губернаторі. |
 |
Персонаж, що зображає татарина, малювався, дійсно, із студента-татарина. Але не всі риси обличчя у нього татарські. Прекрасні білі зуби були змальовані художником з черепа козака-запорожця, знайденого на розкопках біля Січі. |
 |
Для товстуна, який повинен був зображати ще одного хрестоматійного персонажа — Тараса Бульбу, — прототипом став професор Петербурзької консерваторії Олександр Іванович Рубець. Не зважаючи на те, що Олександр Іванович жив і працював в Пітері, родом він був із Стародуба, був нащадком польського шляхетського роду. |
 |
Із-за Бульби понуро виглядає худий, високий довговусий козак. Це ще один музикант, соліст Маріїнського театру, Федір Гнатович Стравінський, батько відомого композитора Ігоря Стравінського. |
 |
Власник цієї обширної лисини і триповерхової потилиці — Георгій Петрович Алексєєв. Предводитель дворянства Екатерінославськой губернії, Обер-гофмейстер двору його Величності, кавалер майже всіх російських орденів, почесний громадянин міста Катеринослава, пристрасний нумізмат, автор наукових праць по російській нумізматиці. Побачивши його унікальну потилицю і лисину Рєпін зажеврів бажанням відобразити їх на картині. Проте Алексєєв з обуренням відкинув пропозицію художника позувати йому в такій непривабливій позі. Тут на допомогу Рєпіну прийшов Яворницький. Запросивши Алексєєва подивитися свою колекцію монет, він нишком посадив художника ззаду, і поки довірливий нумізмат милувався колекцією, моторна рука майстра зобразила його в потрібному ракурсі. Георгій Петрович упізнав себе вже в Третьяковці і був дуже ображений на обох, але робити було нічого. |
 |
Напівголий запорізький вояка (заразом і картяр) — це приятель Рєпіна і Яворницького, педагог народної школи, Костянтин Дмитрович Белоновський. Картярем він був лише за сюжетом картини, а зовсім не в житті. Саме тому, що цей персонаж повинен являти собою образ не тільки воїна, але і любителя азартних ігор, він зображений з голим торсом — при серйозній грі козаки знімали сорочки, щоб не ховали карти за пазуху і в рукави. |
 |
Писар — Дмитро Іванович Яворницький. Саме він був головним натхненником і консультантом художника. Саме з експонатів зборів Яворницького Рєпін змалював велику частину амуніції, зброї і іншої козацької атрибутики. Перший закінчений ескіз картини Ілля Юхимович подарував саме Дмитру Івановичу. Усмішку, яка відображена на картині, Рєпіну вдалося видавити з Яворницького не відразу. Коли Яворницький приїхав в майстерню художника позувати, він був вельми похмурий. Але у Рєпіна знайшовся журнал з карикатурами, який він підсунув Яворницькому. Той, проглянувши декілька сторінок, заусміхався, і у такому вигляді потрапив в остаточний варіант картини. |
[ред.] Цікавий факт
Зверніть увагу як в тлі над головами козаків художник приховав на списах жовто-блакитні прапори. Сама картина вважається правдивим історичним документом адже Рєпін завжди ставився до своїх картин на історичну тематику, як до документів, що відображають конкретний, реальний історичний момент.
