Зарваниця (Теребовлянський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Зарваниця
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область Тернопільська область
Район/міськрада size Теребовлянський район
Рада Зарваницька сільська рада
Код КОАТУУ 6125083101
Картка на сайті ВР Зарваниця 
Locator Dot2.gif
Розташування села Зарваниця
Зарваниця на мапі Теребовлянського району
Основні дані
Засноване 1458
Населення 342
Площа 2,266 км²
Густота населення 150,93 осіб/км²
Поштовий індекс 48142
Телефонний код +380 3551
Географічні дані
Географічні координати 49°13′08″ пн. ш. 25°22′09″ сх. д. / 49.21889° пн. ш. 25.36917° сх. д. / 49.21889; 25.36917Координати: 49°13′08″ пн. ш. 25°22′09″ сх. д. / 49.21889° пн. ш. 25.36917° сх. д. / 49.21889; 25.36917
Середня висота
над рівнем моря
328 м
Водойми Стрипа
Відстань до районного центру 40 км
Місцева влада
Адреса ради 48143, с. Зарваниця
Карта
Зарваниця (Україна)
Зарваниця
Зарваниця
Зарваниця (Тернопільська область)
Зарваниця
Зарваниця
Дзвони Троїцької церкви. 2007 рік

Зарвани́ця — село Теребовлянського району Тернопільської області. Розташоване на заході району, на лівому березі річки Стрипа.

Центр сільради, якій також підпорядковане село Сапова. До Зарваниці приєднано хутір Раків Кут. Поштове відділення — Вишнівчицьке.

Населення — 305 осіб (2003 р.).

Для християн усього світу Зарваниця добре відома чудотворною іконою і цілющим джерелом, біля якого з'являлася Божа Матір. Зараз на цьому місці споруджено Зарваницький духовний центр — комплекс церковних споруд з Собором Зарваницької Матері Божої, що належать Українській греко-католицькій церкві.

Географія[ред.ред. код]

На північний схід від Зарваниці розміщене с. Вишнівчик, на північний захід — Котузів, на південний захід — Гниловоди, на південь — Сапова з присілком Полісюки.

Історія[ред.ред. код]

Археологічні знахідки[ред.ред. код]

По­близу Зарваниці виявлено археологічні пам'ятки культури кулястих амфор.

У книзі Андрія Мельника про археологічні знахідки написано:

«

«властитель села, п. Роман Охоцький робив розкопки за двором в стороні цвинтаря, де сьогодні дерев'яний хрест, та там викопав кам'яну домовину, а в ній людський кістяк та камінний топірець. Ці археологічні здобутки подарував до музею графів Дідушицьких у Львові».

 »

Легенди про заснування[ред.ред. код]

Є кілька версій щодо назви села.

  • За народними переказами, початки зародження Зарваниці пов'язуються з появою чудотворної ікони Богоматері. Місцина над Стрипою стала надійним прихистком християнства під час наступу монголів на терени Русі-України. Коли у 1240 році був дощенту зруйнований Київ, уцілілі монахи почали втікати на захід.

Легенда розповідає:

«

Один із київських ченців чудом врятувався від ворожих наїзників і опинився на галицькому Поділлі в лісах над рікою Стрипою. Довге скитальство та нестерпний голод так знесилили його, що, умиротворений надією на допомогу Богоматері, чернець заснув. У сні відкрилась перед ним райська місцина: оповита чарівним серпанком долина, погаптована різнобарвними квітами і освітлена дивним сяйвом. В його блиску з'явилася Мати Божа з двома ангелами, які мали в руках білі лілії. Чернець упав перед Пречистою Дівою Марією на коліна. Вона із усміхом подала йому в руки край свого омофора. Пробудившись, побачив чудову долину, оточену віночком густого лісу. Раптом у росяній траві засвітилося джерело чистої води, а над ним спалахнула небесним промінням ікона Пресвятої Діви Марії з малим Ісусом на руках.

Чернець пригадав сон і склав поклін Пречистій. Це місце, де зарвав його сон, назвав Зарваницею. Згодом він збудував біля кринички каплицю і примостив у ній ікону Богоматері.

Сюди, почувши про чудо, почали приходити люди і поселятися. З роками у затишному видолинку виросли церква і монастир, селянські обійстя. Так почалася Зарваниця.

 »
  • Після битви із турками-османами на Косовому полі у 1389 р. чимало сербських ченців, які взяли із собою релігійні книги, чудотворні ікони, назвали своє поселення Сербаниця (пізніше перейменоване на Зарваниця).[1]
« з трьох боків оточена водою Стрипи. З гори оглядаючи цю місцину, здається, що це ріка зарвала шмат землі, на якому розложилось село.  »

[1]

Польський період[ред.ред. код]

30 липня 1436 р. — в «Актах ґродських і земських» (найдавніші записки галицьких судів 1435–1475 років) згаданий Ianussio de Zerwanycza (лат., тобто Януш із Зе(а)рваниці).[2] Ще одна письмова згадка — 1458 р. Архівні документи XVIII ст. підтверджують, що Зарваниця обіймала нинішній Вишнівчик і Полісюки.

Владислав Опольчик наприкінці XIV ст. передав Зарваницю та навколишні територю у спадкове володіння. Власниками села у XV ст. були шляхтичі Зарваницькі, пізніше — Ходоровські, Уміньські, Тимборські, Маковецькі, Вистемпи, Куровські, Овадовські. Від останніх Зарваниця перейшла до Пйотра-Міхала Мьончиньського, після його смерті — внук Іґнацій, правнук Мацей. У 1836-1864 рр. дідичем був Томаш Охоцкі, до 1910 р. — Зеферин Охоцкі та його спадкоємці. Кілька років дідичем був жид Фелікс Вайсгляс, від якого маєток викупив у 1913 р. Андрей Шептицький. У власності митрополії УГКЦ маєток був до 1939 р.[3]

У XVI ст. поселення стало містечком, було третім за кількістю мешканців у Теребовлянському повіті (після Теребовлі, Підгайців). У 1564 р. була церква в містечку (напевне, дерев'яна).[4]

Населений пункт розвивався і став містечком. Для його захисту від турецьких нападників було викопано із висипаним високим валом рів, який з'єднував Стрипу, і споруджено в'їзну браму. Збереглися письмові свідчення про існування в середні віки мурованого замку, який був на присілку Полісюки. Його руїни ще досі можна побачити.

У 16621704[4] рр. Зарваницю кілька разів стустошували турки і кримські татари. Вони спалили селянські оселі, церкву (в 1732 р. знаходилась у хаті[4]) і монастир. Багатьох людей було вбито, захоплено в полон. Однак ікону Божої Матері вдалося врятувати. Її було перенесено до нової дерев'яної церкви, побудованої в центрі Зарваниці (Церква святого Івана Хрестителя, 1738 р.[4]). У ній примостили також чудотворний образ Розп'ятого Спасителя, який було короновано, за дозволом Папи Римського, в 1742 році у присутності львівського греко-католицького митрополита Атаназія Шептицького.

У 1747 р. церковна громада почала будівництво мурованого храму з каменю в стилі бароко.[5] В 1754 р. дерев'яна церква згоріла. На місці, де вона стояла, отець Петро Білинський поставив кам'яний хрест. Того ж року за фінансової допомоги тодішнього власника села графа Пйотра-Міхала Мьончиньського завершено спорудження храму Пресвятої Трійці. Її будували із каміння, взятого зі зруйнового кримськими татарами замку в Полісюках. Це був 4-й храм з часу заснування Зарваниці, його освятив отець Ілія Білинський.

Австрійський, австро-угорський періоди[ред.ред. код]

Троїцька церква на поштівці 1902 року

До нової церкви урочисто перенесено обидві чудотворні ікони. В 1784 р. храм розмалював митець Андрій Солецький, у 1859 р. інтер'єр відновив живописець Антоній Корчмарський.[5] У 1867 р. заходами пароха о. Порфирія Мандичевського було урочисто короновано ікону Зарваницької Матері Божої, старанням кардинала Івана Сімеоді папа Пій IX надав Зарваниці статус відпустового місця. Відтоді починаються відпустові дні, коли тисячі прочан відвідують це святе місце. В 1894 р. біля джерела вимурувано каплицю. У 1902 р. перебував під час першої канонічної візитації подільських деканатів перебував митрополит А.Шептицький, мав проповідь; у 1906 р. відновив Зарваницький деканат УГКЦ.[6]

Часто відвідував Зарваницю майбутній Патріарх Української греко-католицької церкви Йосиф Сліпий. Монастир мав також свій водяний млин і пекарню, опікувався бідними людьми.

Перша світова війна[ред.ред. код]

Більшість хат, монастирські будівлі згоріли (в т. ч. помешкання пароха, сотрудника); снаряди пошкодили дах, притвор, стіни в Церкві Пресвятої Трійці. Дзвін російські солдати вивезли до Підгаєць, там піж час відступу залишили (після війни повернули назад). До закінчення ремонту храму відправи були в Золотниках. Ікона Божої Матері Зарваницької була пошкоджена, зберігалась у сховку церкви в Підгайцях.

Період ЗУНР[ред.ред. код]

Період ІІ-ї Речі Посполитої[ред.ред. код]

У 1936 р. при вході до церкви Пресвятої Трійці на фасаді живописець Володимир Іванюк (вихованець Олекси Новаківського) відтворив у мініатюрі святі культи і духовні споруди Зарваниці, людей, що йдуть до них, ангелів, сцену Вознесіння Христа.[7]

Радянський період[ред.ред. код]

1944 р. було спалено дерев'яну монастирську церкву, 1946 р. знищено монастир, у 1961 р.  — каплицю. Джерело обгородили колючим дротом. Ставили міліційні заслони у відпустові дні. Однак у лісі та в хатах проводилися підпільні богослужіння. В 1975 р. завідателем поруйнованої більшовиками церкви у Зарваниці був призначений отець-митрат Василь Семенюк. Він із благословення митрополита Володимира Стернюка, працюючи душпастирем у катакомбних церквах, водночас став керівником підпільної духовної семінарії. Так тривало до кінця 80-их років ХХ століття.

Період Незалежності[ред.ред. код]

З благословення архієрея Михаїла Сабриги отець-митрат Василь Семенюк, за активної участі парафіян і семінаристів, сприяв відбудові у 1991 р. каплички біля джерела, ремонту знищеної церкви, спорудженню біля неї великої каплиці, в якій відправляються під час відпустів богослужіння, а також Хресну дорогу. Зведено реколекційний будинок, де проводять реколекції священики багатьох єпархій, семінаристи, родини, молодь, діти.

Відбудовуються Святотроїцький монастир Студійського Уставу та монастирська церква.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Є церкви Пресвятої Трійці (1754 р.; кам'яна), Благові­щення, Собор 3арваницької Матері Божої (2000 р., мурована; архітектор Михайло Нетриб'як, конст. Т. Григель), дзві­ниця, Святотроїцький монастир Студійського уставу (2001 р.) та монастирська церква Різдва Пресвятої Бо­городиці (2002 р.; дерев'яна), капличка (1991 р.), скульптурна композиція 3арваницької Матері Божої (2000 р.; скульптори Олександр Маляр, Дмитро Пилип'як; архітектор Данило Чепіль), Хресна дорога. Спорудження й облаштування Зарваницького духовного центру триває.

Головні пам'ятники та пам'ятні знаки:

  • символічна могила вояків Легіону УСС з пам'ятним знаком архангелові Михаїлу
  • символічна могила воякам УПА (1993 р.; архітектор Роман Вільгушинський)
  • пам'ятний хрест на честь скасування панщини в 1848 р.
  • кам'яний хрест на місці спаленої в 1948 р. дерев'яної церкви
  • меморіальна таблиця єпископу Никиті Будці (2000 р.).

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Діють філія Тернопільської духовної семінарії, клуб, бібліотека, відділення зв'язку, торгівельний заклад, будинок для гостей.

Персоналії[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

  • поет і художник Володимир Гаврилюк[8]
  • релігійний і громадський діяч Іван Гаврилюк[9]
  • релігійний діяч Михайло Гаврилюк[10]
  • фольклорист та етнограф Гнат (Ігнатій) Галька[11]
  • літераторка Анна Головінська-Максимович (донька пароха Василя Головінського[12])
  • професор, доктор психології Іван Головінський (син пароха Василя Головінського[13])
  • публіцист, літератор Омелян Макогін[14]
  • письменник Евген Мандичевський.

Працювали[ред.ред. код]

Відвідували[ред.ред. код]

Парохи[ред.ред. код]

  • Ієронім Климкович
  • Теодор Білинський (знайдено, проголошено чудотворним образ Розп'ятого Спасителя)
  • Ілля (Ілія) Білинський (син о. Теодора; завершено будівництво Церкви Пресвятої Трійці)
  • Андрій Липницький — зарваницький декан, бережанський намісник (добився відкриття Зарваницького деканату УГКЦ; у 1728 р. придбав село Цвітову біля Заліщиків, прибутки від господарської діяльності в селі йшли на утримування священиків та співпрацівників у Зарваниці до 1928 р.)
  • Євстахій Липницький — з 1792 р.; львівський канонік
  • Йосиф Завальський — з 1799 р.; бережанський декан
  • Костянтин Липницький — з 1811 р.; луцький канонік
  • Михайло Лотоцький — до 1830 р.
  • Теодор Ленкавський — 1830-1836 ., останній зарваницький декан (без ліквідації деканату)
  • Михайло Лотоцький — майже 10 років
  • Іван Мандичевський — 1849-1862 р.
  • Корнелій Мандичевський — 2 роки після попереднього
  • Порфирій Мандичевський — до 1881 р. (помер); завдяки йому Зарваниця стала відпустовим центром
  • Андрій Білецький — 1882-1883 р.
  • Михайло Борисікевич — 1893-1895 р.; чортківський декан; побудовано муровану надджерельну каплицю
  • Білинський Петро
  • Василь Головінський — 1927-1944 р. (з 1939 р. — заборона відправ «совітами»)[15]

Бібліографія[ред.ред. код]

Про населений пункт видано книги:

  • Андрій Мельник. «3арваниця» (Рогатин, 1926 р.)
  • Богдан Лепкий. «До 3арваниці» (Львів, 1938 р.; перевид.)
  • М. Кузьмович-Головінська. «3арваниця» (Торонто, 1971 р.; Тернопіль, 2000 р.)
  • єпископа Тернопільського, преосвященного Михаїла Сабриги «Ведуть в 3арваницю дороги» (1995 р.)
  • Б. Андрушків. «3ар­ваниця, святиня землі української» (2000 р.)
  • П. Бубній. «3арваниця» (2002 р.; усі — Т.) та інші.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б о. Фірман В. Зарваниця… с. 9
  2. Акти ґродські та земські.-Львів,1887.Т.12.-564с.,(пол., лат.) с.8
  3. о. Фірман В. Зарваниця… с. 9-10
  4. а б в г о. Фірман В. Зарваниця… с. 10
  5. а б о. Фірман В. Зарваниця… с. 11
  6. о. Фірман В. Зарваниця… с. 15
  7. о. Фірман В. Зарваниця… с. 18-19
  8. І. Дуда. Гаврилюк Володимир // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-197-6. — Т. 1: А-Й. — 2004. — 696 c., с. 316–317
  9. І.Гаврильцьо. Гаврилюк Іван // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-197-6. — Т. 1: А-Й. — 2004. — 696 c., с. 317
  10. Б.Волинський. Гаврилюк Михайло // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-197-6. — Т. 1: А-Й. — 2004. — 696 c., с. 317
  11. П. Медведик. Галька Гнат Михайлович // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-197-6. — Т. 1: А-Й. — 2004. — 696 c., с. 335
  12. Б. Волинський. Головінська-Максимович Анна // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-197-6. — Т. 1: А-Й. — 2004. — 696 c., с. 382
  13. Б. Мельничук. Головінський Іван // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-197-6. — Т. 1: А-Й. — 2004. — 696 c., с. 382
  14. О. Сулима, Б. Хаварівський. Макогін Омелян // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-199-2. — Т. 2: К-О. — 2005. — 706 c., с. 432
  15. о. Фірман В. Зарваниця… с. 13-20

Література[ред.ред. код]

  • Отець Глубіш О., Уніят В., Фірман Г. Зарваниця / Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4. — ISBN 966-528-197-6. — Т. 1: А-Й. — 2004. — 696 c.
  • Зарваниця  — Тернопіль : Збруч, 2006. — 48 с.
  • Бубній П.,  Балюх В. (автори тексту). Зарваниця: фотонарис. — Тернопіль, 2004. — 26 с. — Короткий виклад англ., нім.
  • Бубній П.  (автор тексту). Зарваниця: фотонарис. — Тернопіль: Горлиця, 2001. — 19 с. — Короткий виклад англ., нім.
  • Бубній П.,  Балюх В.  (автори тексту). Зарваниця. — Тернопіль, 2008. — 23 с.
  • Кузьмович-Головінська М.  Зарваниця : листки споминів. — Тернопіль: Джура, 2000. — 224 с.
  • Сагайдак М., Бубній П.  (укладачі). Зарваниця у духовному і художньому слові, спогадах і переказах. [б. в.], 1993. — 112 с. — (Б-ка журналу «Тернопіль»).
  • Гринчишин П.  Від Зарваниці до Гарабандалу. — Торонто: [б. в.]; Т.: [б. в.], 2001. — 352 с.
  • Михайлюк Д.  (упорядник). Ведуть в Зарваницю дороги. — Тернопіль: Збруч, 1995. — 24 с.
  • о. Фірман В. Зарваниця. — Тернопіль, 2008. 60 с. ББК 86.29 (4 Укр) — 6. Ф — 62.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]