Зарубинецька культура
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Зарубине́цька культу́ра — одна з головних археологічних культур України періоду Залізного віку.
Територія розповсюдження зарубинецька культури — басейни Прип'яті, середнього і частково горішнього Дніпра. Час — приблизно 200 рік до РХ до 200 року після РХ. Була визначена у 1899 і засвідчена понад 500 місцями, які охоплюють простір від Прип'яті й Подесення до Середнього Подніпров'я.
Зміст |
[ред.] Загальний опис
Зарубинецьку культуру відкрив у 1899 р. Вікентій Хвойка, який виявив могильник з тілоспаленням поблизу с. Зарубинці Переяслав-Хмельницького району Київської області. Крім Зарубинецького могильника, В. В. Хвойка виявив ще кілька подібних могильників у Придніпров'ї: м. Ржищеві, селах Віта, Питальники, Пухівка, Погреби, Бортничі, Вишеньки.
Тут було досліджено залишки без курганного могильника, серед супровідного інвентарю були виявлені були виявлені бронзові фібули і специфічна кераміка, ці пам'ятки відносять до ІІІ ст. до.н. е. Ця культура поширилась на Прип'ятському Поліссі, верхнього і Середнього Подніпров'я у кінці I тис до.н. е.- початку I тис.н. е. Зарубинецька культура відома великими неукріпленими поселеннями. Вони розташовувались на мисах річок, ярів або на «надзаплавних терасах». Їх площа займала в середньому близько 2га. Цій культурі притаманні житла площею 18-20 метрів квадратних, які були заглиблені в землю. Технікою спорудження було дерев'яно каркасне будівництво. Дахи були двосхилими, для покрівлі використовували солому, очерет або жердини. Джерелом тепла в житлах були відкриті вогнища.
Населення вело осілий спосіб життя. У вжитку в зарубинців було залізо, серед знарядь з цього матеріалу були серпи і коси, це свідчить про землеробський спосіб господарства. Мешканці цих поселень вирощували просо, пшеницю-двозернянку, ячмінь. Щодо скотарства розводились корови, свині, коні, дрібна рогата худоба. Існувало також у них поняття про полювання і риболовлю. Добували залізо.
На поселеннях зарубиньців виготовляли кераміку, існував гончарний круг ручного типу, готову посуду випалювали. Були і ювелірні вироби, їх виготовляли з привізної вронзи. З льону і коноплей, виготовляли ктанини. Про існування ткацтва свідчать знайдені піднімальні грузила для ткацького станка.
Обряд поховання, могильники характерні для Зарубинецької культури були ґрунтові і без курганні поховання, тіло спалення в урнах чи у ямах, існував поховальний інвентар. Також відомі трупопокладення, хоча вони зустрічаються рідко.
[ред.] Дослідження зарубинецької культури
Важливе значення для вивчення зарубинецької культури мали розкопки великого могильника, розташованого на околиці Києва, у с. Корчуватому, проведені в 1940—1941 рр. У післявоєнні роки у Середньому Придніпров'ї досліджувалися поселення в Києві, поблизу сіл Пирогів, Великі Дмитровичі, Зарубинці, в околицях м. Канева, поблизу сіл Сахнівка, Межиріч, Лютіж та інших, могильники неподалік від сіл Суботів, Пирогів, Хотянівка.
На території Верхнього Придніпров'я, між гирлами Березини та Сожу, на початку 50-х років були виявлені численні зарубинецькі пам'ятки. На поселеннях і могильниках на берегах Прип'яті було виявлено близько 40 пам'яток. Розкопками було повністю досліджено могильники Велемічі І та II, значні роботи проведено на могильниках Вороніне, Черськ, Отвержичі, Ремель.
Зарубинецькі пам'ятки в басейні Південного Бугу, а також Дністра (поселення Мар'янівка, могильник Рахни, поселення Ремезівці) належать до пізніх проявів зарубинецької культури.
[ред.] Етнічна приналежність зарубинецької культури
Перший дослідник зарубинецьких пам'яток В. В. Хвойка вважав їх слов'янськими, місцевими за своїм походженням. На його думку, вони являли собою проміжну ланку між пам'ятками ранішої скіфської доби і пізнішої черняхівської культури.
До думки В. В. Хвойки про слов'янську приналежність зарубинецької культури та про її автохтонне походження приєдналися А. О. Спіцин, М. Ф.Біляшевський та ін. Проти неї виступили західноєвропейські дослідники. Німецькі археологи П.Рейнеке і К.Такенберг оголосили зарубинецькі пам'ятки приналежними германським племенам, що з'явилися на Подніпров'ї внаслідок переселення. Французький вчений Дешеле вважав Зарубинці кельтською пам'яткою. Ці припущення лишились не доведеними.
Більшість вчених поділяє точку зору В. В. Хвойки про належність зарубинецької культури місцевим давньослов'янським (праукраїнським) племенам. Вважається, що зарубинецька культура має не одне, а три джерела: місцеву культуру скіфського часу лісостепової правобережної смуги України та елементи прип'ятсько-поліської і латенської культур. Зарубинецька культура має чітко виражені локальні особливовсті. Так, середньодніпровський локальний варіант відрізняється виразними рисами культури місцевих племен пізньоскіфського часу. На думку Бориса Рибакова зарубинецька культура є продовженням праслов'янської пізньоскіфської (підзньосколотської) культури, носії якої під впливом несприятливих обставин, що склались після сарматського вторгнення в степи Північного Причорномор'я, були вимушені мігрувати з лісостепів у лісову зону у верхів'ях Дніпра.
| « | Сучасні дослідники не мають єдиної думки щодо етнічного складу зарубинецьких племен. Їх пов’язують з слов’янами, германцями, балтами. Проте, дані мовознавства, типологічна близькість зарубинецьких памяток з київською культурою III-V ст. н.е. та культурами ранньосередньовічних слов’ян V-VIIст н.е. – пеньківською і колочинською – дають підстави вважати зарубинецьку культуру ранньослов’янською ». (Цитата з книги «Археологія України» І.С. Винокура, Д.Я. Телегіна) | » |
[ред.] Спорідненість з іншими культурами
У західній половині слов'янського світу синхронною зарубинецькій була Пшеворська культура. Сарматського ярма там не було, і ця культура була більш повнокровною, ніж зарубинецька. Ці культури разом формують один археологічний комплекс. Ця спорідненність вказує на близкість пращурів українців (Зарубинецька культура) і поляків (Пшеворська культура).
Зарубинецька культура, як і її наступниця Черняхівська культура, має впливи інших культур: кельтської Латенської культури, степових скитів і сарматів. Згодом мала вплив цивілізації Римської імперії на Дунаї. Вплив Скитсько-сарматської цивілізації був значний у гончарстві, зброї, домашньому господарстві і орнаментації.
Носії культури займалися сільским господарством, скотарством і мисливством. Відома торгівля шкірами диких звірів з містами Причорномор'я. Небіжчиків спалювали і вкладали попіл в урни і ями.
Етнічна належність переважно була слов'янська, а саме українська. Про це свідчать стародавні, що не змінювалися з часом, слов'янські назви річок (гідроніми). Також можливі іноземні елементи. Так бастарни, народ який був згаданий у класичній літературі, відповідає територіально і у часі Зарубинецькій культурі. Не має впевненості, якою мовою цей народ розмовляв, але скоріш — балтійською, аніж німецькою.
З 200 року культура населення зазнала змін. Це було пов'язано, на думку деяких дослідників, з приходом германського народу готів з території сучасної Польщі. Територія Зарубинецької культури стала частиною Готської держави, яка археологічно характеризується Черняхівською культурою. Проте більшість вітчизняних дослідників вважають хибним таке припущення і вважають Черняхівську культуру прямим продовженням Зарубинецької. Цю думку обґрунтував Борис Рибаков у монографії «Язичество давньої Русі».
[ред.] Див.також
- Дяківська культура
- Черняхівська культура
- Винокур І., Телегін Д. Археологія України. Київ 1994.
- Баран В. Ранні слов'яни між Дніпром і Прип'яттю. Київ 1972.
- Проблемы этногенеза славян. Академія Наук Української РСР/ Інститут археології Київ 1978
[ред.] Джерела
- J.P.Mallory. Zarubintsy Culture. Encyclopedia of Indo-European Culture. — Fitzroy Dearborn, 1997.
- Б.А.Рыбаков "Язычество Древней Руси"
- Баран В.Д. Деякі тенденції розвитку матеріальної культури слов’ян-венедів на території України в першій половині І тис. н.е. Старожитності І тисячоліття нашої ери на території України. — Київ, 2003. — С. 14-20.
- Баран В.Д., Баран Я.В. Зарубинецька культура. Історичні витоки українського народу. — Київ, 2005. − 208 с.
