Зарічненський район

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Зарічненський район
Coat of Arms of Zarichne raion.png Flag of Zarichne raion.png
Герб Прапор
Розташування району
Район на карті області
Основні дані
Країна: Україна Україна
Область/АРК: Рівненська область
Код КОАТУУ: 5622200000
Утворений: 1939
Населення: 35 292 (на 1.08.2013)
Площа: 1442 км²
Густота: 24.2 осіб/км²
Тел. код: +380-3632
Поштові індекси: 34000—34072
Населені пункти та ради
Районний центр: Зарічне
Селищні ради: 1
Сільські ради: 16
Смт: 1
Села: 50
Мапа району
Мапа району
Районна влада
Адреса: 34000, Рівненська обл., Заріченський р-н, смт. Зарічне, вул. Центральна, 11, 3-05-23
Веб-сторінка: Зарічненська РДА
Голова РДА: Надія Петрівна Федюшко
Голова ради: Олександр Васильович Доронін

Зарі́чненський райо́н — район, розташований у північно-західній частині Рівненської області України. Районний центр — смт Зарічне. Населення — понад 36 тисяч чоловік.

Загальна характеристика[ред.ред. код]

На сході район межує з Дубровицьким, на півдні з Володимирецьким районами Рівненської області, на півночі — з республікою Білорусь.

Територія Зарічненського району становить 144 203 га, з них площа лісів — 59 958 га, боліт — 18 048,2 га, площа водного дзеркала — 5 373,2 га.

Район лежить у межах Поліської низовини. Поверхня — плоска низовина, основним елементом рельєфу якої є долина верхньої течії Прип'яті з широкою заплавою та двома надзаплавними терасами, для яких характерна значна заболоченість, розвиток еолових форм рельєфу (горби та пасма заввишки 5—15 м.). Ґрунти переважно дерново-підзолисті піщані (29,3 % площі району) та дерново-глейові, торфоболотні різновиди. Понад 40 % території району вкрито лісом (бори, субори, діброви, на знижених ділянках — вільшаники). Основні породи: сосна (35-40 % площі лісів), вільха, осика, береза, дуб, граб. Майже 15 % площі району припадає на болота з осокою і осоково-гіпновими угрупуваннями. У межах району розташовані Дібрівський і Острівський гідрологічні, Вичівський та Сварицевицький ботанічні заказники державного значення, створено Національний природний парк «Прип'ять-Стохід».

У районі протікає 7 досить повноводних річок, зокрема Стир, Прип'ять, Стохід, Веселуха, Стубла; є 17 озер, серед яких Нобельське, Острівське озеро, Сосне озеро.

Історія[ред.ред. код]

Перші поселенці[ред.ред. код]

Основні риси рельєфу і річкової сітки району сформувались майже 250 тис. років тому, коли зійшов Дніпровський льодовик. Вигляд місцевості потім змінювався під дією Сожського (Московського) льодовика. Озера і річки наповнились водою знову, коли на північ відступив останній, Поозерський (Валдайський) льодовик (18—14 тисяч років назад), однак рельєф суттєво не змінився. Клімат пом'якшав і став близьким до сучасного.

Перші поселенці на території сучасного Зарічненського району з'явились 150—35 тисяч років тому. Просторі ліси і луки, численні озера й річки створювали сприятливі умови для заселення племен первісних мисливців. Мезолітичні стоянки у Зарічненському районі розташовані поблизу озер і річок на піщаних дюнах. Найбільш ранніми пам'ятками є багатошарові стоянки Нобель I, II, III, i IV, які розташовані поблизу села Нобель в урочищах Заборок та Піддяче, на піщаних дюнах правого берега ріки Прип'ять. Загалом мезолітичні стоянки поблизу села Нобель належать до Свідерської культури, яка поширена, крім північних районів України, у Польщі та Білорусі. У Зарічненському районі мезолітичні стоянки Свідерської культури також відомі поблизу сіл Дідівка, Котира, Кухітська Воля, Сенчиці. Яніславіцька культура пізнього мезоліту представлена у районі стоянками поблизу сіл Коник, Омит, Сенчиці. У добу мезоліту населення переважно займалось мисливством і рибальством. У добу неоліту територія району була заселена племенами, які залишили пам'ятки дніпро-донецької культури. У середньому періоді бронзового віку XVXII ст. до н. е. на території району відомі носії тщинецько-комарівської з поселенням поблизу села Іванчиці. У цей період активно розвивається скотарство і землеробство. З кінця III ст. до н. е. до початку II ст. н. е. слов'янські племена залишили пам'ятки зарубинецької культури.

Київська Русь[ред.ред. код]

У період існування Київської Русі на березі озера Нобель стояло літописне місто Небель. Воно згадується в літописі під 1262 роком. Укріплення часів Київської Русі займало підвищення в урочищі «Церковна Гора» на південно-східному кінці села. Майданчик підвищення має округлу форму, розміри 75х75 м, її висота над рівнем озера 3—6,5 м. Городище в селі Нобель є залишком поселення — міста, політико-адміністративного і торгово-економічного центру, пов'язаного, ймовірно, з існуванням Погоринської Волості, яку вперше літописи згадують під 1097 р. Її головним центром у кінці XI ст. було місто Дорогобуж (нині однойменне село в Гощанському районі Рівненської області). У добу Великого князівства Литовського м. Небель перебувало у володінні пинських князів. Монастир міста як центр культури і освіти того часу відомий і в XVI столітті. У 1519 році королева Бона отримала від чоловіка Пинське і Кобринське староства, виявилась енергійною господинею і адміністратором придбаних володінь. У 1524 році вона видала документ, з підтвердженням, що надає Небельському монастирю привілеї: право монахам ловити рибу в озері та річці Прип'яті. Крім того, йому даровано ділянку орної землі.

16—19 століття[ред.ред. код]

Не обминули жителів походи татар, які взимку могли по льоду переходити і річку Прип'ять. Так, у 1527 році кримчаки вдерлися на Полісся і дійшли до Пінська, захопивши в селах і містах Поприп'яття тисячі людей.

У 1596 році жителі району брали участь у повстанні під проводом Северина Наливайка. Зачепила Зарічненщину й визвольна війна українського народу в середині XVII століття. У ряді місць району повстанці громили маєтки шляхтичів, зокрема в 1648 р. в селі Річиця, Погості Зарічному та ін.

У умовах кріпосного права поліщуки знаходили засоби будувати культові споруди, декотрі виявилися справжнім витвором мистецтва. Так, у селі Морочне біля дерев'яного храму, побудованого без жодного цвяха, споруджено у XVIII столітті дзвіницю. У 1790 році зведено православний храм у с. Старі Коні. Його справедливо вважають «справжньою перлиною монументального дерев'яного будівництва на Поліссі». У XVIII столітті побудовано храм і в Погості Зарічному.

Після третього поділу Польщі (1795 р.) місцевість нинішнього району ввійшла до Пінського повіту Мінської губернії. На межі з Волинською губернією простягалася волость з центром у Кухоцькій Волі. У складі Пінського повіту с. Погост Зарічний став державним володінням. У 1802 році імператор Олександр І подарував Погост Зарічний фельдмаршалу Рєпніну-Волконському, той згодом продав його разом із фільварком Губином поміщикові Церпітському. Більшість орних земель зосереджувалася в руках великих землевласників. Так у Муравині (тепер ця територія — складова смт Зарічне) в 1806 році селяни обробляли 402 морги орної землі, поміщик 930. Власник маєтку, крім землі, мав ще 400 голів великої рогатої худоби, 119 вуликів.

За участь поляків в антиросійському повстанні 1831 року їхні маєтки конфісковувалися російською владою. До 1831 року маєтком містечка Нобель володів місцевий шляхтич, після повстання його передано царському генералові Бєлоградову. Потім Нобелем володів російський поміщик Нєнаруков. Наприкінці XIX століття в Нобелі нараховувалося 120 дворів і 1030 жителів.

Перша світова війна[ред.ред. код]

У роки Першої світової війни в 19151917 роках села нинішнього Зарічненського району дуже постраждали. В 1915 р. австро-угорські війська дійшли до річки Стир, де фронт тимчасово стабілізувався. Влітку наступного року під час наступу російських військ у межириччі Стиру і Стоходу відбувалися кровопролитні бої. Згоріли майже повністю села Кухітська Воля та Кухче. Фронтова лінія з літа 1916 року аж до підписання Берестейського (в лютому 1918 року) миру проходила по річці Стохід. За роки війни населення не могло довозити хліб і голодувало. Різко зменшилося поголів'я худоби, до того ж у 19161918 роках у Поприп'ятті лютували тиф та інші хвороби, а на весь округ був лише один фельдшер.

Згідно з умовами Берестейського мирного договору територія району в складі Пінського повіту перейшла до України. Після закінчення польсько-радянської війни 1920 року територію включено до Поліського воєводства Польщі.

17 вересня 1939 року, після укладання пакту Молотова-Ріббентропа, західна Україна, а разом з нею і Зарічне відійшли до складу Радянського Союзу.

Німецько-радянська війна[ред.ред. код]

У роки німецько-радянської війни на території району діяв обласний штаб партизанського руху, видавалась підпільна обласна газета «Червоний прапор». За період окупації з числа мирних жителів району було розстріляно 949 чоловік, 26 повішено і 66 жорстоко закатовано, на фронтах і в партизанських загонах загинуло 1684 чоловік. За ратний подвиг 840 воїнів-зарічненців було відзначено бойовими орденами та медалями, а уроженець с. Серники А. І. Боричевський та с. Кухче А. П. Харковець удостоєні звання Героя Радянського Союзу. 3 березня 1944 року Ірпінською дивізією визволено Погост Зарічний, а в липні 1944 року було остаточно визволено територію району. Після німецько-радянської війни погост Зарічний перейменований на селище Зарічне, а Морочнівський район — у Зарічненський, райцентр із Морочного перенесений в Зарічне.

Економіка[ред.ред. код]

Промисловість району представлена такими підприємствами: Зарічненський держлісгосп, ВАТ Зарічненський молокозавод, ДП «Пролісок», понад 60 малих підприємств.

У районі зареєстровано 6 фермерських господарств, за якими закріплено більше 60 га землі.

Будівництво в районі здійснюють 2 організації: ШБД-6, філія Зарічненський райавтодор.

Корисні копалини: кварцові піски, цегельні глини, значні запаси торфу. За науковими передбаченнями і оцінками район відноситься до найперспективніших регіонів України на предмет виявлення корінних джерел алмазів, що на практиці підтверджено знахідками уламків алмазоносних кімберлітів, аналогічних таким, що відомі у родовищах Якутії і Південної Африки. Проте практично призупинене бюджетне фінансування геологорозвідувальних робіт у цьому напрямку віддаляє на невизначений термін перспективу виявлення корінних родовищ алмазів Рівненщини.

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Надання медичної допомоги населенню забезпечується центральною районною лікарнею смт Зарічне та дільничними лікарнями сіл Кухітська Воля, Борове.

У 40 загальноосвітніх закладах району навчається більше 5 тисяч учнів. У районі створено 2 загальноосвітні ліцеї, Серницька ЗОШ І-ІІІ ст. з поглибленим вивченням трудового навчання, Будинок учнівської молоді, комплексна Дитячо-спортивна школа.

Мережу культурно-освітніх установ району становлять 44 клубні заклади, 30 публічно-шкільних бібліотек, краєзнавчий музей, Дитяча школа мистецтв.

У районі діє 41 релігійна громада. Із них 26 громад УПЦ (Московського патріархату), один жіночий монастир в честь Волинської Ікони Божої Матері, 13 громад Християн Віри Євангельської, 2 громади церкви повного Євангелія.

Пам'ятки[ред.ред. код]

У Зарічненському районі Рівненської області нараховується 29 пам'яток історії.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]