Західна Вірменія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Zvartnots img 6965.jpg

Історія Вірменії

Держави та утворення
Айраратське царствоВелика ВірменіяМала Вірменія
ЦопкМарзпанська ВірменіяВірменський емірат
Анійське царствоСюнікВаспураканТашир—Дзорагет
АрцахХаченКарсЦарство Варажнуні
КесунЕдесаМелітенаПірКілікія
Шах-АрменідиХамсАрранЧухур-СаадКарабах
Вірменська областьЕріванська губернія
Єлизаветпольська губерніяПерша Республіка
Вірменська РСРРеспубліка ВірменіяНКР
Війни та битви
Війни: ПарфіяТуреччинаГрузіяАзербайджанКарабах
Битви: ТигранакертАрташатРандеяАварайр
ВарнакертСеванМанцикертГарніБітліс
СардарапатАпаранКаракіліс
Релігії
ПоганствоМітраїзм
Вірменська апостольська церква
ПавлікианиТондракійціКатолицизм
Географія
Вірменія (ЗахіднаСхідна)
Вірменське нагір'яКілікія
Династії
ГайкідиЄрвандідиАрташесіди
АршакідиАрцрунідиБагратіди
РубенідиХетумідиЛузіньяни
Національно-визвольний рух
АрменаканГнчакДашнакцутюнФідаї
ЦегакронАСАЛАМіацум
Тематичні статті
ВірмениЕтногенезКультураМоваВірменське питання
ГеноцидВірменофобіяАмшенціДіаспора
СтолиціМатенадаранВірменознавствоШляхта
Хронологія

Західна Вірменія (вірм. Արեւմտյան Հայաստան) — західна частина історичної Вірменії. Після втрати Вірменією державності входила до складу Візантії, з 16 століття до складу Османської імперії, з 1923 року в складі Туреччини[1]. Вірменське населення регіону було знищено під час геноциду вірмен 1915 року.

Іноді використовуються також історично та географічно не зовсім ідентичні терміни «Візантійська Вірменія», «Оттоманська Вірменія», «Турецька Вірменія» та «Східна Анатолія».

На південному заході Західної Вірменії існувала держава Мала Вірменія. Разом Західна та Східна Вірменії становили територію держави Велика Вірменія

Історія[ред.ред. код]

Територія Західної Вірменії. Шість вірменських провінцій Османської імперії (Ван, Ерзурум, Елязиг, Бітліс, Діярбакир, Сівас). Термін Шість вірменських провінцій був уперше використаний на Берлінському конгресі 1878 року.[1][2]

I та II поділи Великої Вірменії[ред.ред. код]

У період панування Візантії Західною Вірменією вважалися такі території:[2]

Поняття «Західна Вірменія» увійшло у вжиток 387 року, після розділу Великої Вірменії на Західну (Римська імперія) та Східну (Сасанідський Іран) частини. 

536 року візантійський імператор Юстиніан I (527–565) розділив Західну Вірменію[3] на 4 адміністративні райони — відповідно I, II, III та IV Вірменії.[2]

Внаслідок 20-літньої персько-візантійської війни (572591) відбувся новий поділ Вірменії: частина Східної Вірменії відійшла до Візантії

Нашестя тюрків[ред.ред. код]

885 року зусиллями представників династії Багратідів та їхніх прихильників незалежність Вірменії відновилася на значній території Великої Вірменії (Васпураканське царство, Таронське князівство, Арцахське князівство, Карське або Ванандське, Сюнікське царства, Тайкське куропалатство). 

Після нашестя турків-сельджуків у другій половині XI ст. і падіння царства Багратідів на території 3ападной Вірменії виникли різні сельджуцькі емірати. Продовжували своє існування також декілька вірменських князівств — Торнікяни (Сасун), Хегенскяни (Васпуракан), тощо. В XII–XIII ст. деякі частини 3ахідної Вірменії увійшли до складу князівства Закарянів. Проте навала монголів призвела до послаблення вірменського нахарарського стану, на території Вірменії облаштувалися кочові туркменські племена, які об'єдналися в клани Ак-коюнлу та Кара-коюнлу. 

Під владою Османської імперії[ред.ред. код]

Західна Вірменія (Armenia occidentalis) на карті 1740 року

За Амасійським договором 1555 року 3ахідна Вірменія потрапила під панування  Османської Туреччини

Становище в 3ахідній Вірменії різко змінилося в XIX ст. Вірмени, як й інші християнські народи, що населяли Османську імперію, зазнавали жорстоких переслідуань, були позбавлені ледь не всіх прав на захист життя та майна. 

Російсько-турецька війна  1877 — 78, Сан-Стефанський договір та Берлінський трактат (1878) створили нову ситуацію в 3ахідній Вірменії. Вірменське питання було визнане міжнародною проблемою, що призвело до ще більшого посилення антивірменських заходів щодо населення Західної Вірменії. Внаслідок вірменських погромів 1894 — 96 років загинуло за різними оцінками від 100 до 300 тис. західних вірмен[4]

Західна Вірменія та Перша світова війна[ред.ред. код]

Межі Західної Вірменії згідно з Севрським договором

Скориставшись початком першої світової війни, молодотурецький уряд, який прийшов до влади після перевороту 1908 року, розпочав масове знищення західних вірмен та освоєння території Західної Вірменії[5].  Внаслідок геноциду 1915-23 років було вбито приблизно 1,5 млн вірмен, решта вірменського населення було змушене покинути батьківщину[6]

Етнічна карта Західної Вірменії перед Геноцидом вірмен 1915 року.

Російські війська, що у 1915–1916 роках зайняли більшу частину території 3ахідної Вірменії (озеро Ван; міста: Ван, Ерзурум, Трапезунд, Ерзінджан)  після Жовтневого перевороту були змушені покинути її. 

Після закінчення війни мандат Вірменії перейшов до США: за Севрським мирним договором 1920 року уряд Османської імперії, що знаходився в окупованому Антантою Константинополі, визнав Вірменію як незалежну та вільну державу та відмовився від усіх прав на території, які відійшли до Вірменії. Проте підписаний султанським урядом договір не був ратифікований Великими національними зборами Туреччини. Згодом  кемалістська Туреччина відмовилася від будь-яких поступок та відновила війну. За укладеними 1921 року Московським та Карським договорами до Туреччини перейшли Карс, Ардаган, Сурмалінський повіт. Позиція турецької сторони щодо вірменського питання ще більше зміцніла внаслідок Лозанський конференції 1923 року. 

Західновірменська мова (один з двох сучасних варіантів вірменської мови) сьогодні переважно використовується вірменами Туреччини, Лівану та деяких інших країн, викладається в школах та спеціальних навчальних закладах вірменської діаспори. 

Населення[ред.ред. код]

Зараз в регіоні проживає близько 6-7 мільйонів жителів. 

Культурна спадщина[ред.ред. код]

АхтамарГагікашенЦерква святих Апостолів (Карс)Монастир Святих АпостолівАнійський соборХоромосМонастир ХцконкКтутський монастирМонастир Спасителя (Трабзон)Мренський соборНарекаванк •  Монастир святого ВарфоломіяМонастир святого КарапетаЦерква святої Марині (Муш)Базиліка ТекораВарагаванкНемрут

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. R. Khanam. Encyclopaedic ethnography of Middle-East and Central Asia: P-Z, Volume 3, p. 54:

    «historic Armenia was a buffer zone between successive empires: first between the Roman and Persian empires, and than between the Byzantine and Muslim empires. By the sixteenth century, Greater Armenia had been absorbed into the Iranian and Ottoman empires. […] Eastern and Western Armenia have distincitive cultural and literary traditions reflecting their linguistic differences»

  2. а б Словарь топонимов Армении:Том1, с. 428 — 430
  3. До I та II Вірменій увійшли також території Понта
  4. Israel W. Charny. Encyclopedia of genocide. — ABC-CLIO, 1999. — Т. I. — С. 287.
  5. (also+known+as+%E2%80%9CBlue+Book%E2%80%9D).&source=bl&ots=GGufcy-vSe&sig=ncCL6nr-4Lg2e4xaZI_KxCBuf4E&hl=ru&ei=aZdbS64eg-_5BrjzsRE&sa=X&oi=book_result&ct=result&resnum=5&ved=0CB0Q6AEwBA#v=snippet&q=total%20victims&f=false «The Treatment of Armenians in the Ottoman Empire 1915–1916» by JAMES VISCOUNT BRYCE, London, T. Fisher Unwin Ltd., 1916
  6. (also+known+as+%E2%80%9CBlue+Book%E2%80%9D).&source=bl&ots=GGufcy-vSe&sig=ncCL6nr-4Lg2e4xaZI_KxCBuf4E&hl=ru&ei=aZdbS64eg-_5BrjzsRE&sa=X&oi=book_result&ct=result&resnum=5&ved=0CB0Q6AEwBA#v=snippet&q=total%20victims&f=false «The Treatment of Armenians in the Ottoman Empire 1915–1916» by JAMES VISCOUNT BRYCE, London, T. Fisher Unwin Ltd., 1916, стр. 641 Procedure