Західна Україна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Області, які зараховують до Західної України:
   завжди
   часто
   іноді


За́хідна Украї́на — дещо неоднозначний термін, який вживається для означення ряду історичних українських земель, а саме Буковини, Волині, Галичини, Поділля, Закарпаття, а також Західного Полісся. В контексті історії України XX ст. найчастіше вживається для означення територій приєднаних Радянським Союзом до УРСР на початку другої світової війни та після її закінчення (за винятком Ізмаїльської області), а також суміжних з ними територій. В різні часи під даний термін підпадали різні території України.

Більшість з цих територій входили до складу Галицько-Волинського королівства. По занепаді останнього Південно-Західна Україна (Галичина та Західне Поділля) відійшла до Польського королівства, Закарпаття – до Угорського королівства, Буковина та Покуття – до Молдавського князівства, а Північно-Західна УкраїнаВолинь - разом зі Східним Поділлям та Центральною Україною до Великого Князівства Литовського, Руського і Жмудського. Після Люблінської Унії всі ці землі увійшли до складу Речі Посполитої. В період національно-визвольного руху українців, відомого як Хмельниччина, та втрати Польським королівством влади над центральними етнічними українськими землями, територія сучасних західних областей за Зборівським договором, залишилася в складі Польської корони, де на українських етнічних землях продовжували існувати Подільське, Руське, Волинське та Белзьке воєводства. Закарпаття продовжувало залишатися в складі Угорського королівства. Під владу Гетьмана Війська Запорозького відійшли лише території сучасних Вінниччини, Житомирщини та північно-східної околиці сучасної Рівненщини. Після останнього поділу Речі Посполитої у 1795 р. дані території були розділені між Австро-Угорщиною (Закарпаття, Галичина з частиною Західного Поділля та Буковина) та Російською імперією (більша частина Поділля та Волинь з Поліссям). В першій половині XX століття частина з них входили у Західноукраїнську Народну Республіку, а також в т. зв. міжвоєнну Польщу (за винятком території сучасної Хмельницької області), Румунію (не враховується Ізмаїльська область) та Чехо-Словаччину.

В сучасному розумінні терміну до Західної України зараховують вісім різних за своєю історичною долею українських областей – Львівську, Івано-Франківську, Тернопільську, Волинську, Рівненську, Хмельницьку, Чернівецьку та Закарпатську. Крайнє рідко до західноукраїнського макрорегіону зараховують Вінницьку та Житомирську області, значно частіше ці регіони відносять до центрального та північного регіонів. В окремих випадках до Центральної та Північної України відносять Хмельницьку, Рівненську та Волинську області в зв'язку з тим, що території цих трьох західноукраїнських областей не входили до складу Австро-Угорщини та Західно-Української Народної Республіки, а у випадку території Хмельницької області - також до складу міжвоєнної Польської Республіки.

Історичні модифікації терміну[ред.ред. код]

Узагальнений поділ України на початок 20 століття та за часів УНР.

Після другого та третего поділів Польщі, що відбулися відповідно 1793 та 1795 року, назва «Західна Україна» закріплюється переважно за землями, які входили до складу Австрії (від 1867 року — Австро-Угорщина)[Джерело?].

«Західна Україна» — це також спрощена (здебільшого публіцистична) назва Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).

Після того, як за Ризьким мирним договором 1921 року, укладеним між РСФРР і УСРР та Польщею, західна частина України відійшла до Польщі, термін «Західна Україна» міцно закріпився саме за цією частиною України. У 1920-х роках територію Західної України складали землі, які офіційно в другій Речі Посполитій називалися Східними кресами — Галичина («Східна Малопольща»), Західна Волинь, Холмщина та Підляшшя, Західне Полісся. До Західної України входили воєводства: Станіславське, Тернопільське, Волинське, Львівське (без восьми західних повітів), Поліське (без Косовського та половини Пружанського повітів), Холмщина Люблінського воєводства та половина Більського повіту Білостоцького воєводства. Як зазначає історик Ярослав Верменич, таке «черезсмужжя» польська влада створила навмисно — з політичних міркувань: польський уряд категорично не сприймав прагнення українців мати (принаймні в Галичині) окремі адміністративні одиниці. З 1939 року і дотепер це Львівська, Івано-Франківська,Тернопільська, Волинська і Рівненська області. У ширшому розумінні термін «Західна Україна» стосовно укранських земель у період між Першою світовою війною та Другою світовою війною вживався щодо тих земель, які були під владою Польщі, Румунії та Чехословаччини. Крім уже перерахованих територій, що були в межах кордонів Польщі, це були також землі Північної Буковини та Закарпаття.Розуміння єдиної (краєвої) приналежності серед західноукраїнців зцементувалося спільною долею перебування під іноземним (польським, румунським та чехословацьким) гнітом та спільною боротьбою з окупантами в період перед і в ході Другої світової війни, в основному, на ідейно-політичному, а не релігійному грунті (галичани є греко-католики, тоді як волиняни і буковинці- православні).В історичному плані зіграло свою роль і існування в минулому на території краю колишнього Галицько-Волинського королівства. Теж західноукраїнці, попавши в тогочасний УРСР, відчували між собою певну ступінь спорідненості, свідченням чого є існування там в 1920/30 рр. літературно-мистецької організації Західна Україна.

Після включення західноукраїнських земель до складу УРСР назва «Західна Україна» закріпилася за областями, що утворилися упродовж 1939—1946 років (крім Ізмаїльської області).

Сучасне вживання терміну[ред.ред. код]

Щодо теренів сучасної України, то, як зазначає Енциклопедія історії України (2005), термін «Західна Україна» вживається в двох значеннях. Здебільшого так називають три галицькі області — Львівську, Івано-Франківську та Тернопільську. Але досить часто терміном послуговуються і для означення території восьми областей — трьох галицьких, а також Волинської, Рівненської, Хмельницької,Чернівецької та Закарпатської. Проте Географічна енциклопедія України (1990) означила Західну Україну як історико-географічну назву земель України (на той час — УРСР), що становлять територію теперішніх п'яти областей — Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Волинської та Рівненської. Інколи Волинську та Рівненську області відносять до Північної України або виділяють в окремий Північно-Західний Регіон.

Населення[ред.ред. код]

Українці в Україні за переписом 2001 року.

Чисельність[ред.ред. код]

Історична динаміка чисельності населення областей Західної України, тис.[1]

1939 1946 1959 1970 1979 1989 2001 2013
Львівська  2452  1831  2108  2429  2584  2748  2627  2541
Івано-Франківська  1282  1054  1095  1249  1332  1424  1410  1382
Закарпатська  725  799  920  1057  1154  1252  1258  1254
Рівненська  1058  779  926  1048  1121  1170  1173  1157
Тернопільська  1413  962  1086  1153  1163  1169  1142  1077
Волинська  1032  809  890  974  1016  1061  1061  1040
Чернівецька  812  701  774  845  890  938  923  907
Всього  8774  6925  7799  8755  9260  9762  9594  9358



Частка 7 західних областей у населенні України

1939 1959 1970 1979 1989 2001 2013
Все населення 21,7% 18,6% 18,6% 18,6% 18,9% 19,8% 20,5%
Міське населення 14,1% 11,0% 11,7% 13,0% 13,6% 14,0% 14,6%
Сільське населення 25,4% 25,0% 26,8% 26,6% 29,8% 31,8% 33,8%


Національний склад[ред.ред. код]

Національний склад населення 7 західних областей за переписом 2001 р.[2]

Українці Росіяни Угорці Румуни Молдавани Поляки Білоруси Цигани Словаки Німці Євреї Вірмени Інші Національність не вказано
ВСЬОГО 8 803 330 255 819 152 328 147 162 70 102 31 372 25 940 15 427 5 928 5 472 5 416 3 085 15 959 15 546
Львівська 2 471 033 92 565 384 148 781 18 948 5 437 769 66 648 2 212 1 139 4 493 7 333
Івано-Франківська 1 371 242 24 925 124 118 557 1 864 1 468 207 19 221 361 282 1 605 3 136
Закарпатська 1 010 127 30 993 151 516 32 152 516 518 1540 14 004 5 695 3 582 565 490 2 630 286
Рівненська 1 123 401 30 129 68 66 364 2 031 11 827 192 81 252 455 314 2 059 206
Тернопільська 1 113 516 14 194 85 93 356 3 856 968 55 11 139 167 259 1 336 3 465
Волинська 1 024 955 25 132 71 30 303 788 3 217 103 47 235 213 322 1 798 0
Чернівецька 689 056 37 881 80 114 555 67 225 3 367 1 483 97 9 395 1 443 279 2 038 1 120



Українці Росіяни Угорці Румуни Молдавани Поляки Білоруси Цигани Словаки Німці Євреї Інші Національність не вказано
ВСЬОГО 92,2% 2,7% 1,6% 1,5% 0,7% 0,3% 0,3% 0,2% 0,1% 0,1% 0,1% 0,2% 0,2%
Львівська 94,8% 3,6% 0,7% 0,2% 0,1% 0,2% 0,3%
Івано-Франківська 97,5% 1,8% 0,1% 0,1% 0,1% 0,2%
Закарпатська 80,5% 2,5% 12,1% 2,6% 0,1% 1,1% 0,5% 0,3% 0,2% 0,0%
Рівненська 95,9% 2,6% 0,2% 1,0% 0,2% 0,0%
Тернопільська 97,8% 1,2% 0,3% 0,1% 0,1% 0,3%
Волинська 96,9% 2,4% 0,1% 0,3% 0,2% 0,0%
Чернівецька 75,0% 4,1% 12,5% 7,3% 0,4% 0,2% 0,2% 0,3% 0,1%



Мовний склад населення 7 західних областей за переписом 2001 р.[3]

Українська Російська Угорська Румунська Молдавська Польська
Львівська 95,3% 3,8% 0,4%
Івано-Франківська 97,8% 1,8%
Закарпатська 81,0% 2,9% 12,7% 2,6%
Рівненська 97,0% 2,7%
Тернопільська 98,3% 1,2%
Волинська 97,3% 2,5%
Чернівецька 75,6% 5,3% 11,9% 6,8% 0,2%


Міське населення[ред.ред. код]

За переписом 1931 р. у більшості міст Західної України чисельність населення перевищувала 20 тис. осіб. У регіоні виділялися тільки Львів — 316 тис. осіб, Станіславів — 60 тис. осіб, Борислав — 42 тис. осіб, Тернопіль — 36 тис. осіб, Коломия і Дрогобич — по 33 тис. осіб, Стрий — 31 тис., Самбір — 22 тис. осіб.

У 1939 р. у Івано-Франківську (Станіславі) було 65 тис. мешканців, у Луцьку — 39 тис., у Рівному — 43 тис., у Тернополі — 50 тис., у Чернівцях — 106 тис., а у Львові — 340 тис. осіб. У Галичині щільність населення у 1939 р. становила 104 особи на 1 км².

Частка міського населення, 1939 - 2013 рр.

Область 1939 1959 1970 1983 1989 2001 2013
Львівська 32% 39% 47% 56% 59% 59% 61%
Івано-Франківська 23% 23% 31% 40% 42% 42% 43%
Закарпатська 20% 29% 30% 39% 41% 37% 37%
Рівненська 13% 17% 28% 41% 45% 47% 48%
Тернопільська 14% 17% 23% 35% 41% 43% 44%
Волинська 16% 26% 32% 43% 49% 50% 52%
Чернівецька 20% 26% 35% 39% 42% 40% 43%
В середньому 22% 27% 34% 44% 48% 47% 49%


Найбільші міста[ред.ред. код]

1959 1970 1979 1989 2001 2012
Львів  410 678  553 452  667 243  790 908  732 818  729 842
Чернівці  141 940  186 812  218 561  256 644  240 621  255 929
Рівне  59 598  115 541  178 956  227 925  248 813  250 174
Івано-Франківськ  66 456  104 971  149 747  214 021  218 359  224 660
Тернопіль  52 245  84 663  143 625  204 845  227 755  217 300
Луцьк  55 663  93 863  137 344  197 724  208 816  213 063
Ужгород  47 396  64 578  90 995  117 061  117 317  116 556
Мукачеве  46 423  57 414  71 864  84 521  82 346  84 630
Дрогобич  42 145  56 048  65 998  77 571  79 119  77 142
Ковель  24 666  33 351  48 916  67 005  66 401  68 648
Червоноград  12 241  44 008  54 921  72 047  70 568  68 246
Калуш  12 873  40 728  60 153  67 531  67 902  67 562
Коломия  31 303  41 054  52 146  63 323  61 989  61 290
Стрий  36 180  47 983  55 096  66 522  62 479  60 146
Нововолинськ  23 895  41 187  46 007  55 171  53 838  53 179



Див. також[ред.ред. код]

Історико-культурні області[ред.ред. код]

Історичні поняття[ред.ред. код]

Українські держави[ред.ред. код]

Сучасні поняття[ред.ред. код]

Інше[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]