Гарячка Західного Нілу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Західнонільський вірус)
Перейти до: навігація, пошук
Гарячка Західного Нілу
West Nile Virus Warning -Sign.jpg
Плакатне попередження на іспанській мові про небезпеку зараження гарячкою Західного Нілу (Лос-Анджелес, 2008 р.).
МКХ-10 A92
MedlinePlus 007186
MeSH D014901
Вірус гарячки Західного Нілу — West Nile virus
Електронна мікроскопія вірусу Західного Нілу.
Електронна мікроскопія вірусу Західного Нілу.
Класифікація вірусів
Група: Group IV ((+)ssRNA)
Ряд: Некласифікований
Родина: Flaviviridae
Рід: Flavivirus
Вид: West Nile virus (WNV)

Гарячка Західного Нілу (енцефаліт Західного Нілу, західно-нільський енцефаліт, «качина гарячка», англ. West Nile fever) — гостра зоонозна арбовірусна хвороба з трансмісивним механізмом передачі, що у тяжких випадках характеризується гарячкою, запаленням оболон і речовини головного мозку, лімфаденопатією, ураженням слизових оболонок, екзантемою.

Гарячка Західного Нілу входить до тих хвороб, які виявили здатність чинити серйозний вплив на здоров'я населення і можуть швидко поширюватися в міжнародних масштабах та увійшли до переліку подій, які можуть являти надзвичайну ситуацію в галузі охорони здоров'я й попадають під регуляцію сучасними Міжнародними медико-санітарними правилами (ММСП) 2005 р.

Історія[ред.ред. код]

Проведені дослідження філогенезу вірусу гарячки Західного Нілу встановили, що він зародився у Африці приблизно 1 000 років тому з двох інших вірусів, що є зоонозами та спричиняють хвороби у птахів та ссавців. Є певні здогадки, що передчасна смерть Олександра Македонського з явними виявами енцефаліту могла бути зумовлена саме гарячкою Західного Нілу, тому що саме в той період поблизу столиці його держави Вавилону (сучасний Ірак) спостерігали велику пташину епізоотію з чималою кількістю загиблих птахів.

У 1937 році К. Смітбурн, Т. Хьюз, А. Бурк та Д. Х. Пол під час проведення досліджень на вірус жовтої гарячки виділили з крові хворої в Уганді новий нейротропний вірус. В подальшому, у серії серологічних досліджень 1939 року було виявлено, що мешканці Африки мають антитіла до цього вірусу в широкому діапазоні від 1,4% в Конго до 47% в регіоні Судану та Білого (Західного) Нілу. Через таке переважання хвороби в останньому регіоні їй і була присвоєна назва, яка існує й натепер — гарячка Західного Нілу. В 1940-50 рр. були виявлені сліди хвороби в Єгипті та Індії. Зокрема 90% жителів Єгипту старше 40 років мали антитіла до збудника цієї хвороби. Вірус вперше був визнаний причиною тяжкого менінгоенцефаліту у осіб похилого віку з можливістю летального наслідку під час епідемії в Ізраїлі в 1957 році.

Актуальність[ред.ред. код]

Але тільки після появи вірусу в США та Канаді в 1999 році та розвитку там спалаху серед людей з виникненням тяжких та смертельних випадків виникло розуміння того, що хвороба поширилась на різні континенти далеко від місць свого традиційного розповсюдження і здатна до тяжкого перебігу. Саме тоді її ввели до ММСП.

Мапа світового поширення гарячки Західного Нілу на 2006 р.

В наступні роки стало відомо, що хвороба широко розповсюджена у багатьох країнах Африки та Азії, Середземномор'я, де вона є ендемічною. Окремі спалахи гарячки Західного Нілу та спорадичні випадки хвороби реєструються у країнах Центральної Азії (Казахстан, Туркменія, Таджикистан), Закавказзя (Азербайджан, Вірменія), в Росії (Астраханська, Волгоградська області), США, Канаді, Мексиці, країнах Центральної Америки та Карибського басейну, Австралії. Виявлені природні осередки гарячки Західного Нілу й на півдні України (Одеська область), в Донецькій області, однак відсутність широко доступних діагностикумів в нашій країні не дає можливості зафіксувати її випадки серед наших громадян.

Етіологія[ред.ред. код]

Збудником гарячки Західного Нілу є вірус родини Flaviviridae роду Flavivirus. Він містить РНК і за своєю антигенною будовою схожий до вірусів групи арбовірусних енцефалітів та вірусу гарячки денге. Збуднику притаманна значна антигенна мінливість, особливо для генів, які кодують поверхневі білки, та певна гемаглютинабільність. Він порівняно стійкий в навколишньому середовищі, добре переносить висушування і замороження, інактивується високою температурою > 60 °C. Вірус гарячки Західного Нілу віднесений до I групи особливо небезпечних патогенов (Україна) або до IV групи ризику за сучасними міжнародними стандартами ВООЗ, робота з ним вимагає забезпечення максимального рівня захисту.

Епідеміологія[ред.ред. код]

Схема передачі вірусу Західного Нілу у природі

Джерело і резервуар інфекції[ред.ред. код]

Головним джерелом та резервуаром гарячки Західного Нілу в природі є 17 видів переважно перелітних птахів, які у крові мають високі концентрації вірусу, а він циркулює в них до 2 тижнів. Значно менше значення мають як резервуар деякі дрібні ссавці, гризуни, кажани, тому що в них концентрація вірусу значно менша і зберігається він в них нетривало. Є два типи осередків при гарячці Західного Нілу. Сільські осередки створюють болотяні птахи та орнітофільні[1]комарі. Домашні екзотичні птахи, а також ворони, голуби разом з певними «міськими» видами комарів роду Culex формують антропургічні осередки. Епізоотичним процесом можуть охоплюватися також свійські птахи (гуси, качки) і тварини (коні, собаки, коти, кролі), але як джерела інфекції вони не мають такого значення, як дикі птахи[2].

Комар Culex на шкірі людини

Механізм і фактори передачі[ред.ред. код]

Хвороба є трансмісивною арбовірусною інфекцією. Переносники захворювання — численні види комарів родів Culex, Aedes та Anopheles. Комарі інфікуються під час харчування кров'ю інфікованих птахів. В кінцевому підсумку вірус потрапляє в слинні залози комара. Під час укусів комарів вірус може потрапляти в організм людей і тварин, де він здатний розмножуватися і призводити до хвороби. В комарів існує вертикальне передавання вірусу своєму потомству. Вкрай рідко можливе контактне зараження кров'ю тварин. Дуже незначна частка випадків інфікування людей відбувається при трансплантації органів, переливанні препаратів крові, грудному вигодовуванні, вертикальній трансплацентарній передачі вірусу Західного Нілу від матері до дитини. На сьогоднішній день немає документально зареєстрованих випадків передачі цього вірусу від людини людині при безпечних контактах і випадків зараження працівників охорони здоров'я за умови дотримання стандартних заходів в області інфекційного контролю. Але зареєстровані випадки внутрішньолабораторного зараження.

Сприйнятливий контингент і імунітет[ред.ред. код]

Сприйнятливість людей до хвороби є високою. Частіше хворіють сільські мешканці, а також мешканці міст, які часто відвідують природне середовище, зокрема мисливці (звідси одна із назв хвороби — «качина гарячка»). Після перенесеної хвороби формується стійкий напружений імунітет, повторні випадки захворювання не описані. Сезонність в Північній півкулі літньо-осіння.

Патогенез[ред.ред. код]

Після присмоктування комара вірус потрапляє в кров і реплікується у клітинах ендотелія судин, що у частки хворих сприяє розвитку тромбогеморагічного синдрому. В подальшому виникають запально-дистрофічні зміни у лімфатичних вузлах, паренхіматозних органах. Проте у більшості випадків зараження формується безсимптомний інфекційний процес. Вірусемія є короткочасною. Визначальним для розвитку патогенетичної картини, клінічних проявів і прогнозу хвороби є проникнення збудника через ГЕБ, внаслідок чого відбувається серозне запалення мозкових оболон, рідше речовини головного мозку, іноді поєднання цих уражень, що є причиною розвитку менінгеального синдрому, вогнищевої симптоматики. У тяжких випадках розвивається набряк-набухання головного мозку (ННГМ), який є основною причиною смерті. При патологоанатомічному дослідженні виявляють менінгіт, енцефаліт, менінгоенцефаліт, васкуліт і периваскуліт судин оболон і речовини головного мозку. Навколо судин визначаються дрібноточкові крововиливи або крупні геморагії до 4 см в діаметрі, а також множинні запально-дистрофічні вогнища.

Клінічні прояви[ред.ред. код]

Згідно МКХ-10 виділяють «Інфекцію, що спричинена вірусом Західного Нілу» А92.3. Інкубаційний період триває 1-7 днів, у осіб з значним порушенням імунітету — до 2 тижнів. ВООЗ вважає необхідним виділяти безсимптомний (субклінічний) перебіг (80% заражених), гарячкову (1 хворий на 5 заражених[3]) та нейроінвазивну форми цієї хвороби (десь в середньому 1 пацієнт на 150 клінічно захворілих на гарячку Західного Нілу). Остання форма найчастіше відбувається у осіб похилого віку та імуносупресивних пацієнтів.

Гарячкова форма[ред.ред. код]

Хвороба починається гостро з ознобу і швидкого підвищення температури тіла до різних цифр, що супроводжується тими чи іншими симптомами інтоксикації. Хворі скаржаться на слабкість, різної інтенсивності головний і очний біль, міальгії, артралгії, ломоту в тілі. Іноді може бути нудота та помірне блювання. При об'єктивному огляді з перших днів хвороби часто виявляють генералізовану лімфаденопатію, рідше — збільшення печінки та селезінки, кон'юнктивіт, склерит. У певної кількості хворих на шкірі тулуба виявляють макуло-папульозний висип, який при тяжкому перебігу може бути з геморагічним компонентом. Інколи хворі скаржаться на непродуктивний кашель, біль в горлі. У пацієнтів з вираженим інтоксикаційним синдромом хвороба може супроводжуватися посиленням головного болю, симптомами подразнення мозкових оболон, проте при дослідженні ліквору патологічні відхилення не виявляються, а всі ці прояви обумовлені токсичною енцефалопатією. В цілому перебіг хвороби сприятливий. Гарячковий період триває від 2 до 6 днів.

Нейроінвазивна форма[ред.ред. код]

Менінгіт[ред.ред. код]

Частіше за все на тлі інтоксикаційного синдрому виявляються чіткі ознаки подразнення мозкових оболон, найчастіше — ригідність потиличних м'язів, лабораторно підтверджується асептичний серозний менінгіт. Присутня загальномозкова симптоматика, яка свідчить про розвиток ННГМ (інтенсивний головний біль, нудота, блювання, нерідко й без нудоти). Гарячковий період триває, як правило, 7-10 днів. Нормалізація ліквору відбувається протягом 2-3 тижнів.

Енцефаліт[ред.ред. код]

З перших днів хвороби спостерігається висока гіпертермія і виражений інтоксикаційний синдром. У подальшому (з 2-4 дня хвороби) виявляються ознаки ураження речовини головного мозку — збудження, марення, судоми, парези черепних нервів. У тяжких випадках розвиваються парези кінцівок, можливі дихальні розлади. Хворі знаходяться в сопорозному або коматозному стані. Видужання відбувається поволі, тривалий час зберігається астенія, нерідко залишаються резидуальні явища — м'язовий тремор, парези. При появі на тлі вищезгаданих проявів менінгеальних симптомів відзначають наявність менінгоенцефаліту.

Ускладнення і прогноз[ред.ред. код]

Це тромбогеморагічний синдром, ННГМ, розвиток паралічів, гостра дихальна недостатність, мультіфокальний хореоретиніт. Летальність серед стаціонарних хворих становить 3-5%, хоча при менінгоенцефалітичній формі у осіб похилого віку вона може сягати й значно більших цифр.

Діагностика[ред.ред. код]

Клінічна діагностика[ред.ред. код]

Опорними симптомами гарячки Західного Нілу є розвиток хвороби у відповідній місцевості після укусів комарів, гострий грипоподібний початок, макуло-папульозні висипання на тулубі, генералізована лімфаденопатія, збільшення печінки та селезінки. При ураженні нервової системи — менінгеальний синдром, загальномозкові явища, ознаки вогнищевого ураження головного мозку (розлади свідомості, парези, паралічі). Однак через неспецифічність проявів гарячки Західного Нілу вважають за необхідне при наявності серозного менінгіту, енцефаліту у зонах поширення гарячки Західного Нілу в літньо-осінній період обов'язково проводити в комплексному обстеженні й специфічне дослідження на цю інфекцію.

Загальнолабораторна діагностика[ред.ред. код]

У периферичній крові виявляють лейкопенію із зрушенням лейкоцитарної формули вліво, а у тяжких випадках з розвитком менінгоенцефаліту можливий незначний нейтрофільний лейкоцитоз. При нейроінвазивній формі в разі менінгіту при проведенні люмбальної пункції ліквор витікає під підвищеним тиском, лімфоцитарний плеоцитоз 100–300 клітин в 1 мкл, помірне підвищення кількості білка (до 0,5-1 г/л). При енцефаліті відбувається разом із незначним лімофцитарним цитозом значне підвищення рівня білка з виникненням білково-клітинної дисоціації.

Специфічна діагностика[ред.ред. код]

Використовують наступні методи: вірусологічний (виявлення вірусу з крові і лікворі в перші 5 днів хвороби на культурах клітин або шляхом зараження новонароджених мишей з кінцевою ідентифікацією збудника методом РІФ), ПЛР, серологічний — ІФА з виявленням IgM до вірусу в сироватці крові з 5-го дня хвороби в парних сироватках або сероконверсія (поява IgG).

Лікування[ред.ред. код]

Госпіталізація проводиться у випадку середньотяжкого і тяжкого перебігу хвороби (гіпертермія, ознаки ураження головного мозку). Специфічна етіотропна терапія не розроблена. Застосовують патогенетичне та симптоматичне лікування. При явищах інтоксикаційного синдрому використовують інфузійну терапію (глюкозо-сольові, полійонні та колоїдні розчини до 3-4 л на добу). При ознаках ННГМ проводять дегідратацію (фуросемід 20-40 мг на добу, маннітол 0,5 г/кг маси тіла), призначають ГКС, а при потребі — протисудомні, седативні препарати. При появі дихальних розладів, розвитку коматозного стану хворих переводять на штучну вентиляцію легень.

Профілактика[ред.ред. код]

Для попередження гарячки Західного Нілу проводять комплексні заходи, направлені на зниження чисельності комарів та кліщів (осушення боліт, дератизаційні, дезінсекційні заходи). Для індивідуальної профілактики застосовують захисний одяг, сітки на вікнах, репеленти. У зв'язку з тим, що випадкам захворювання людей передують спалахи гарячки Західного Нілу серед птахів, необхідно проводити активний епіднагляд для попередження такого процесу. Велике значення має систематичне проведення санітарно-освітньої роботи. Вакцина для запобігання захворювання гарячкою Західного Нілу людей не розроблена.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О. А. Голубовської). — Київ: ВСВ «Медицина». — 2012. — С. 778 — 12с. кольор. вкл. (О. А. Голубовська, М. А. Андрейчин, А. В. Шкурба та ін.) ISBN 978-617-505-214-3
  • West Nile Virus. Medscape. Jess D Salinas Jr, MD; Chief Editor: Consuelo T Lorenzo, MD [1]