Зборівський договір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ян II Казімєж

Збо́рівський до́говір (18 серпня[1] 1649) — угода, укладена між королем Речі Посполитої Яном ІІ Казимиром з одного боку і Військом Запорозьким на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким з другого.

Зборівський договір підсумував першу фазу в історії Хмельниччини, легалізував самоврядність українських козаків в межах Речі Посполитої. Ця самоврядність втілилася у козацькому державному утворенні — Війську Запорозькому, також відомому як Гетьманщина.

Короткі відомості[ред.ред. код]

Першою була українсько-кримсько-турецька коаліція, утворена в 1647–1648 pоках. Вона паралізувала небезпеку з боку польсько-московського союзу Адама Киселя 1647 року й допомогла Україні здобути великі мілітарні успіхи, завершені Зборівською угодою 1649 року. Але, внаслідок трикратної зради кримського хана (Зборів — 1649, Берестечко — 1651, Жванець — 1653), й пасивності Туреччини, Б. Хмельницькому не вдалося повністю використати успіхи й здобути остаточну перемогу над Річчю Посполитою. Повна назва Зборівського договору: «Декларація Його королівської милості Запорозькому Війську на дані пункти ». Він складається з 12 статей. Форма договору — жалувана грамота короля своїм підданим.

За умовами цього договору:

  • Король визнавав самоврядність Війська Запорозького, Гетьманщини, у межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств.
  • На землях Війська Запорозького влада належала гетьману, резиденція якого розміщувалась в Чигирині. Уряди всіх рівнів на території Гетьманщини мали право займати лише православні шляхтичі.
  • У контрольованій козаками Україні не мали права перебувати польскі війська та євреї. Тільки козаки та православна шляхта мали права займати державні посади[2]. Єзуїти не мали права утримувати освітні заклади.
  • Чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 000 осіб. Усі ті, хто не потрапив до козацького реєстру, мали повернутися до панів.
  • Проголошувалась амністія всім учасникам Хмельниччини, православним і католицьким шляхтичам, які примкнули до козаків і воювали проти урядових сил.
  • Православна Київська митрополія відновлювалася у своїх правах, а київський митрополит та двоє єпископів мали увійти до складу сенату Речі Посполитої. Питання про унію передавалось на розгляд сейму.


Укладений мирний договір не задовольняв ні козаків Б.Хмельницького, ні уряд Речі Посполитої. Обидві сторони почали підготовку до нового етапу війни.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Навчальний посібник Історія України
  2. Орест Субтельний. Історія України

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.