Збройні сили Хорватії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Збройні сили Республіки Хорватії
Oružane snage Republike Hrvatske
Емблема Збройних сил Республіки Хорватії
Емблема Збройних сил Республіки Хорватії
Засновані 1991
Види збройних сил
Хорватські сухопутні війська
Хорватський ВМФ
Хорватські ВПС і ППО
Штаб Загреб
Командування
Верховний головнокомандувач Президент Зоран Міланович
Міністр оборони Іван Анушич
Начальник Генштабу адмірал Роберт Хрань
Людські ресурси
Вік з 18 років (добровільно)
Призов скасовано в 2008
Населення у
призовному віці
1 035 712 (оцінка 2008), віком 16–49
Придатних для
військової служби
771 323 (оцінка 2008), віком 15–49
Щорічно досягають
призовного віку
27 500 (оцінка 2008)
Активні службовці 25 000
Резерв 32 000
Витрати
Бюджет 2,1 млрд. USD
14,7 млрд хорв. кун
Відсоток у ВВП 2,6% (2022)

Збройні сили Хорватії у Вікісховищі

Збройні сили Республіки Хорватії (скорочено ЗС РХ, хорв. Oružane snage Republike Hrvatske) — це офіційна назва військового формування Республіки Хорватії, покликаного охороняти її суверенітет і незалежність та захищати її територіальну цілісність. Поряд з цим своїм головним завданням Збройні сили Республіки Хорватії беруть участь у міжнародних мирних, гуманітарних та інших операціях і місіях, виконують визначені завдання в обставинах безпосередньої загрози та надають допомогу установам цивільної влади та громадянам у випадку стихійних лих та техногенних і екологічних катастроф.

1 квітня 2009 року Хорватія вступила в блок НАТО.

Чисельність[ред. | ред. код]

Загальна кількість військовослужбовців дійсної служби (професійна армія) налічує 20 000.

Чисельність резерву — 12 000, з яких 6 000 перебувають у повній бойовій готовності. Теоретично придатні до військової служби чоловіки у віці 15-49 років становлять 1 035 712, з них фактично придатних до військової служби — 771 323.

Структура[ред. | ред. код]

Структура хорватських збройних сил 2009 р. (click to enlarge)

Збройні сили Хорватії складаються з трьох видів: Хорватська армія (Hrvatska kopnena vojska), Хорватський військово-морський флот (Hrvatska ratna mornarica), Хорватські військово-повітряні сили та протиповітряна оборона (Hrvatsko ratno zrakoplovstvo i protuzračna obrana).

Хорватські збройні сили готові та навчені для проведення всіх форм збройної боротьби та мають деякі відмінності у структурі в мирний та воєнний час. Склад Збройних Сил в мирний час охоплює військовослужбовців, державних службовців та працівників призначених на штатні посади в Збройні Сили, курсантів, новобранців та воїнів запасу, коли останні перебувають на військових навчаннях у Збройних Силах. Склад війська у воєнний час включає, крім структури мирного часу, також усіх воїнів запасу Збройних сил.

Нинішня організаційна структура ЗС Хорватії з 2008 р. ґрунтується на Довгостроковому плані розвитку ЗС РХ[1] і вона включає Генеральний штаб зі штабними підрозділами, командування родів хорватських сухопутних військ, військово-морського флоту та військово-повітряних сил і протиповітряної оборони, командування сил підтримки та Військову академію ім. Петара Зринського. Раніший устрій ЗС РХ базувався насамперед на концепції індивідуальної оборони та спрямовувався на побудову і підтримання здатності до оборони території країни та був розроблений на досвіді Вітчизняної війни. Теперішню структуру пристосовано до нових завдань, які поставлено перед Збройними Силами в стратегічних документах оборони.[2]

Генеральний штаб ЗС РХ[ред. | ред. код]

Генеральний штаб — це спільний орган у рамках Міністерства оборони Республіки Хорватії, що відповідає за розвиток, організацію, оснащення, вишкіл і діяльність першого стратегічного ешелону (регулярні війська) та другого стратегічного ешелону (резерв). Начальник Генерального штабу у мирний час відповідає перед Верховним головнокомандувачем за План застосування Збройних Сил і військові елементи боєготовності та є підзвітним міністру оборони щодо виконання наказів. Начальником Генерального штабу Збройних сил з 2003 р. був Йосип Луцич, якого обрано на другий п'ятирічний строк 28 лютого 2008 р.

Штабні підрозділи Генштабу ЗС РХ виконують завдання на задоволення потреб всієї сукупності хорватських збройних сил і включають Батальйон почесної варти, Батальйон спецпризначення та Центр електронної розвідки.

Сухопутні війська[ред. | ред. код]

Танк М-95 Degman
БРДМ батальйону спецпризначення

Командування сил підтримки[ред. | ред. код]

Це найважливіша частина системи матеріально-технічного забезпечення, яка несе відповідальність за здійснення матеріально-технічної, медико-санітарної та частково кадрової підтримки Збройних Сил.

Крім командування сил підтримки, систему матеріально-технічного забезпечення ЗС РХ складають і інші елементи та підрозділи тилового забезпечення у видах, командуваннях, частинах та установах ЗС РХ.

ВПС і ППО[ред. | ред. код]

Надзвуковий винищувач МіГ-21

Головне завдання ВПС і ППО — забезпечення недоторканності хорватського повітряного простору та надання авіаційної підтримки іншим видам Збройних сил при виконанні їхніх завдань у спільних операціях. Провідник і організатор інтегрованої ППО Республіки.

Місцеперебування командування ВПС і ППО — столиця Загреб.

ВМС[ред. | ред. код]

Ракетний катер RTOP-41 Vukovar

Командування хорватських військово-морських сил дислоковано у Спліті.

Крім завдань захисту цілісності та суверенітету держави, охорони та оборони хорватського узбережжя та територіальних вод, військово-морські сили залучаються до пошуково-рятувальних операцій, охорони морських перевезень, недопущення кримінальної та іншої незаконної діяльності в судноплавстві, охорони природних багатств та навколишнього середовища, надання допомоги в гасінні великих пожеж та в ліквідації наслідків інших природних і техногенних катастроф.

У 2008 році в складі ВМС створено Берегову охорону Республіки Хорватії. [3]

Верховне командування[ред. | ред. код]

Верховним Головнокомандувачем хорватських збройних сил у мирний і воєнний час є Президент Республіки. Головнокомандувач затверджує організацію хорватських збройних сил на пропозицію начальника Генерального штабу за згодою міністра оборони.

У мирний час Верховний Головнокомандувач здійснює своє командування через міністра оборони. На війні і в тих випадках, коли Міністр оборони не виконує наказів, Верховний Головнокомандувач здійснює командування безпосередньо через начальника Генерального штабу.

Хорватський Сабор здійснює демократичний контроль над збройними силами, ухвалюючи оборонну стратегію, оборонний бюджет і оборонне законодавство.

Військові звання[ред. | ред. код]

Історія[ред. | ред. код]

Збройні сили Хорватії беруть свій початок від Національної гвардії 3 листопада 1991 року.

У другій половині 1990 р. зароджуються хорватські військові частини — Добровольчі молодіжні підрозділи, а потім і Народна охорона (влітку 1991 року 90 000 осіб, здебільшого неозброєні). Наприкінці весни 1991 року створюються перші військові підрозділи Національної гвардії, заснованої 20 квітня 1991 р. Указом Президента республіки, що з правових і політичних причин формально підлягала Міністерству внутрішніх справ. На додачу до структур і підрозділів, створених державою, існували й партійні військові організації або їхні зародки. Хорватська партія права організувала свої збройні загони — Хорватські оборонні сили (ХОС), озброєні в приватному порядку, відносно добре навчені та підготовлені в плані тактики та розгорнуті на найважливіших ділянках фронту. Партія демократичних змін (реформовані комуністи, СДП) в Істрії, Примор'ї і Далмації озброювали своїх активістів, так само як і керівна Хорватська демократична співдружність в інших частинах Хорватії. Існували також добровольчі війська під контролем місцевих можновладців. Подекуди було небезуспішно відновлено систему ТО (наприклад, у Загребі).

Система командування та управління була спочатку вкрай заплутана, а обов'язки — розпливчастими й неясними. На місцях діяло часто кілька різних підрозділів, які, хоч і належали номінально до тієї самої організації, часто-густо не мали спільного вищого командування.

Основними завданнями Хорватської національної гвардії (пізніше ЗС РХ) була протидія проникненню югославської армії та інших ворожих сил на головних напрямах, оборона міст і життєво важливих областей та здобуття казарм ЮНА у власному тилу. Ці завдання починають повніше і системніше здійснюватися тільки після того, як у вересні, згідно з новим законом «Про оборону», збройні сили зведено в єдину хорватську армію (ЗС РХ), а 21 вересня 1991 р. засновується Генеральний штаб на чолі з генералом Антоном Тусом. Тоді починається системніша мобілізація резерву та організація підрозділів, командувань та установ, а також планове застосування військ.

1 жовтня 1991 р. формуються великі військово-територіальні командування (операційні зони) з центрами в Осієку, Б'єловарі, Загребі, Карловаці, Рієці та Спліті. Їм підпорядковувались оперативні групи, які командували окремими напрямками та територіями. Основними й разом з тим найбільшими тактичними підрозділами були піхотні бригади (професійні та резервні), при цьому формуються і бригади та батальйони інших родів військ. До кінця року було створено і розвинено 63 бригади.

8 вересня 2000 року створено батальйон спеціальних операцій (хорв. Bojna za specijalna djelovanja, скорочено BSD).

Засади діяльності[ред. | ред. код]

Поточні цілі[ред. | ред. код]

Республіка Хорватія розвиває свої збройні сили у напрямку оперативної та функціональної сумісності з військами НАТО, надаючи їм гнучкості, здатності до швидкого розгортання, дієвості та сучасного оснащення відповідно до наявних ресурсів.

Принцип набору[ред. | ред. код]

Громадяни чоловічої статі більше не підлягають обов'язковому несенню військової служби з 1 січня 2008 р. Однак, військовослужбовців останнього призову 2007 р. теж було позбавлено обов'язкової служби наказом тодішнього міністра оборони Берислава Рончевича. [4].

Закордонні постачальники зброї[ред. | ред. код]

Хорватія закуповує продукцію військової промисловості з таких країн:

Швеція Швеція, Швейцарія Швейцарія, Італія Італія, Фінляндія Фінляндія, США США

Канада Канада, Норвегія Норвегія, Ізраїль Ізраїль, Німеччина Німеччина

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Dugoročni plan razvoja OS RH 2006. - 2015. Архів оригіналу за 8 березня 2009. Процитовано 14 грудня 2010.
  2. Strateški pregled obrane, MORH, Zagreb, 2005 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 16 лютого 2008. Процитовано 13 грудня 2010.
  3. Obalna straža Republike Hrvatske (хор.)
  4. Nema više obveznog vojnog roka [Архівовано 17 липня 2012 у Wayback Machine.] (хор.)

Посилання[ред. | ред. код]