Збройні сили Хорватії

Збройні сили Республіки Хорватії
	Oružane snage Republike Hrvatske
	Емблема Збройних сил Республіки Хорватії
Засновані	1991
Види збройних сил
	Хорватські сухопутні війська; Хорватський ВМФ; Хорватські ВПС і ППО
Штаб	Загреб
Командування
Верховний головнокомандувач	Президент Зоран Міланович
Міністр оборони	Іван Анушич
Начальник Генштабу	адмірал Роберт Хрань
Людські ресурси
Вік	з 18 років (добровільно)
Призов	скасовано в 2008
Населення у; призовному віці	1 035 712 (оцінка 2008), віком 16–49
Придатних для; військової служби	771 323 (оцінка 2008), віком 15–49
Щорічно досягають; призовного віку	27 500 (оцінка 2008)
Активні службовці	25 000
Резерв	32 000
Витрати
Бюджет	2,1 млрд. USD ; 14,7 млрд хорв. кун
Відсоток у ВВП	2,6% (2022)
	Збройні сили Хорватії у Вікісховищі

Збройні сили Республіки Хорватії (скорочено ЗС РХ, хорв. Oružane snage Republike Hrvatske) — це офіційна назва військового формування Республіки Хорватії, покликаного охороняти її суверенітет і незалежність та захищати її територіальну цілісність. Поряд з цим своїм головним завданням Збройні сили Республіки Хорватії беруть участь у міжнародних мирних, гуманітарних та інших операціях і місіях, виконують визначені завдання в обставинах безпосередньої загрози та надають допомогу установам цивільної влади та громадянам у випадку стихійних лих та техногенних і екологічних катастроф.

1 квітня 2009 року Хорватія вступила в блок НАТО.

Чисельність[ред. | ред. код]

Загальна кількість військовослужбовців дійсної служби (професійна армія) налічує 20 000.

Чисельність резерву — 12 000, з яких 6 000 перебувають у повній бойовій готовності. Теоретично придатні до військової служби чоловіки у віці 15-49 років становлять 1 035 712, з них фактично придатних до військової служби — 771 323.

Структура[ред. | ред. код]

Збройні сили Хорватії складаються з трьох видів: Хорватська армія (Hrvatska kopnena vojska), Хорватський військово-морський флот (Hrvatska ratna mornarica), Хорватські військово-повітряні сили та протиповітряна оборона (Hrvatsko ratno zrakoplovstvo i protuzračna obrana).

Хорватські збройні сили готові та навчені для проведення всіх форм збройної боротьби та мають деякі відмінності у структурі в мирний та воєнний час. Склад Збройних Сил в мирний час охоплює військовослужбовців, державних службовців та працівників призначених на штатні посади в Збройні Сили, курсантів, новобранців та воїнів запасу, коли останні перебувають на військових навчаннях у Збройних Силах. Склад війська у воєнний час включає, крім структури мирного часу, також усіх воїнів запасу Збройних сил.

Нинішня організаційна структура ЗС Хорватії з 2008 р. ґрунтується на Довгостроковому плані розвитку ЗС РХ^[1] і вона включає Генеральний штаб зі штабними підрозділами, командування родів хорватських сухопутних військ, військово-морського флоту та військово-повітряних сил і протиповітряної оборони, командування сил підтримки та Військову академію ім. Петара Зринського. Раніший устрій ЗС РХ базувався насамперед на концепції індивідуальної оборони та спрямовувався на побудову і підтримання здатності до оборони території країни та був розроблений на досвіді Вітчизняної війни. Теперішню структуру пристосовано до нових завдань, які поставлено перед Збройними Силами в стратегічних документах оборони.^[2]

Генеральний штаб ЗС РХ[ред. | ред. код]

Генеральний штаб — це спільний орган у рамках Міністерства оборони Республіки Хорватії, що відповідає за розвиток, організацію, оснащення, вишкіл і діяльність першого стратегічного ешелону (регулярні війська) та другого стратегічного ешелону (резерв). Начальник Генерального штабу у мирний час відповідає перед Верховним головнокомандувачем за План застосування Збройних Сил і військові елементи боєготовності та є підзвітним міністру оборони щодо виконання наказів. Начальником Генерального штабу Збройних сил з 2003 р. був Йосип Луцич, якого обрано на другий п'ятирічний строк 28 лютого 2008 р.

Штабні підрозділи Генштабу ЗС РХ виконують завдання на задоволення потреб всієї сукупності хорватських збройних сил і включають Батальйон почесної варти, Батальйон спецпризначення та Центр електронної розвідки.

Сухопутні війська[ред. | ред. код]

Докладніше: Сухопутні війська Хорватії

Командування сил підтримки[ред. | ред. код]

Це найважливіша частина системи матеріально-технічного забезпечення, яка несе відповідальність за здійснення матеріально-технічної, медико-санітарної та частково кадрової підтримки Збройних Сил.

Крім командування сил підтримки, систему матеріально-технічного забезпечення ЗС РХ складають і інші елементи та підрозділи тилового забезпечення у видах, командуваннях, частинах та установах ЗС РХ.

ВПС і ППО[ред. | ред. код]

Докладніше: Повітряні сили Хорватії

Головне завдання ВПС і ППО — забезпечення недоторканності хорватського повітряного простору та надання авіаційної підтримки іншим видам Збройних сил при виконанні їхніх завдань у спільних операціях. Провідник і організатор інтегрованої ППО Республіки.

Місцеперебування командування ВПС і ППО — столиця Загреб.

ВМС[ред. | ред. код]

Докладніше: Військово-морські сили Хорватії

Командування хорватських військово-морських сил дислоковано у Спліті.

Крім завдань захисту цілісності та суверенітету держави, охорони та оборони хорватського узбережжя та територіальних вод, військово-морські сили залучаються до пошуково-рятувальних операцій, охорони морських перевезень, недопущення кримінальної та іншої незаконної діяльності в судноплавстві, охорони природних багатств та навколишнього середовища, надання допомоги в гасінні великих пожеж та в ліквідації наслідків інших природних і техногенних катастроф.

У 2008 році в складі ВМС створено Берегову охорону Республіки Хорватії. ^[3]

Верховне командування[ред. | ред. код]

Верховним Головнокомандувачем хорватських збройних сил у мирний і воєнний час є Президент Республіки. Головнокомандувач затверджує організацію хорватських збройних сил на пропозицію начальника Генерального штабу за згодою міністра оборони.

У мирний час Верховний Головнокомандувач здійснює своє командування через міністра оборони. На війні і в тих випадках, коли Міністр оборони не виконує наказів, Верховний Головнокомандувач здійснює командування безпосередньо через начальника Генерального штабу.

Хорватський Сабор здійснює демократичний контроль над збройними силами, ухвалюючи оборонну стратегію, оборонний бюджет і оборонне законодавство.

Військові звання[ред. | ред. код]

Докладніше: Військові звання Хорватії

Історія[ред. | ред. код]

Збройні сили Хорватії беруть свій початок від Національної гвардії 3 листопада 1991 року.

У другій половині 1990 р. зароджуються хорватські військові частини — Добровольчі молодіжні підрозділи, а потім і Народна охорона (влітку 1991 року 90 000 осіб, здебільшого неозброєні). Наприкінці весни 1991 року створюються перші військові підрозділи Національної гвардії, заснованої 20 квітня 1991 р. Указом Президента республіки, що з правових і політичних причин формально підлягала Міністерству внутрішніх справ. На додачу до структур і підрозділів, створених державою, існували й партійні військові організації або їхні зародки. Хорватська партія права організувала свої збройні загони — Хорватські оборонні сили (ХОС), озброєні в приватному порядку, відносно добре навчені та підготовлені в плані тактики та розгорнуті на найважливіших ділянках фронту. Партія демократичних змін (реформовані комуністи, СДП) в Істрії, Примор'ї і Далмації озброювали своїх активістів, так само як і керівна Хорватська демократична співдружність в інших частинах Хорватії. Існували також добровольчі війська під контролем місцевих можновладців. Подекуди було небезуспішно відновлено систему ТО (наприклад, у Загребі).

Система командування та управління була спочатку вкрай заплутана, а обов'язки — розпливчастими й неясними. На місцях діяло часто кілька різних підрозділів, які, хоч і належали номінально до тієї самої організації, часто-густо не мали спільного вищого командування.

Основними завданнями Хорватської національної гвардії (пізніше ЗС РХ) була протидія проникненню югославської армії та інших ворожих сил на головних напрямах, оборона міст і життєво важливих областей та здобуття казарм ЮНА у власному тилу. Ці завдання починають повніше і системніше здійснюватися тільки після того, як у вересні, згідно з новим законом «Про оборону», збройні сили зведено в єдину хорватську армію (ЗС РХ), а 21 вересня 1991 р. засновується Генеральний штаб на чолі з генералом Антоном Тусом. Тоді починається системніша мобілізація резерву та організація підрозділів, командувань та установ, а також планове застосування військ.

1 жовтня 1991 р. формуються великі військово-територіальні командування (операційні зони) з центрами в Осієку, Б'єловарі, Загребі, Карловаці, Рієці та Спліті. Їм підпорядковувались оперативні групи, які командували окремими напрямками та територіями. Основними й разом з тим найбільшими тактичними підрозділами були піхотні бригади (професійні та резервні), при цьому формуються і бригади та батальйони інших родів військ. До кінця року було створено і розвинено 63 бригади.

8 вересня 2000 року створено батальйон спеціальних операцій (хорв. Bojna za specijalna djelovanja, скорочено BSD).

Засади діяльності[ред. | ред. код]

Поточні цілі[ред. | ред. код]

Республіка Хорватія розвиває свої збройні сили у напрямку оперативної та функціональної сумісності з військами НАТО, надаючи їм гнучкості, здатності до швидкого розгортання, дієвості та сучасного оснащення відповідно до наявних ресурсів.

Принцип набору[ред. | ред. код]

Громадяни чоловічої статі більше не підлягають обов'язковому несенню військової служби з 1 січня 2008 р. Однак, військовослужбовців останнього призову 2007 р. теж було позбавлено обов'язкової служби наказом тодішнього міністра оборони Берислава Рончевича. ^[4].