Збройні сили Швейцарії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Збройні сили Швейцарської Конфедерації
Schweizer Armee
Armée suisse
Esercito svizzero
Armada svizra
Емблема Збройних сил Швейцарської Конфедерації
Емблема Збройних сил Швейцарської Конфедерації
Види збройних сил
Керівництво
Штат
Витрати та промисловість

Збройні сили Швейцаріївійськове формування, структура якого побудована на кадрово-міліційних засадах. Командуючий— генерал-лейтенант Андре Блантман[1].

Історія[ред.ред. код]

Ще 500 років тому, після Базельського миру 1499 року, який остаточно визнав незалежність швейцарських кантонів від Священної Римської імперії, Швейцарія заявила про політику нейтралітету у майже постійно точившихся на той час європейських війнах[2], а тому вона мала самостійно формувати збройні сили задля збереження власних кордонів. Слід зауважити, що окремі кантони ще довгий час продовжували поставляти підрозділи професійно підготовлених найманців до армій володарів континентальної Европи; цю багатовічну традицію сьогодні уособлює швейцарська гвардія Ватикану, яка охороняє резиденцію Папи Римського. Політика невтручання у європейські війни була припинена у 1798 році після фактичного захоплення Наполеоном Швейцарії, яка лише формально залишалася незалежною державою. Чотири полки швейцарської піхоти узяли участь у війні 1812 року з Росією; вони проявили себе з кращої сторони, прикриваючи переправу через Березину залишків так званої Великої Армії Наполеона [3].

Із завершенням Наполеонівських війн у 1814 році розпочав свою роботу Віденський конгрес, на якому держави-переможниці вирішували долю спустошеної кровопролитними війнами Європи. Одним із результатів конгресу стало визнання статусу постійного нейтралітету оновленої Швейцарської конфедерації,— 8 (20) листопада 1815 року у Парижі був підписаний «Акт щодо визнання та гарантії постійного нейтралітету Швейцарії та недоторканності її території»[4]. Цей документ став основою для подальшого швейцарського державотворення на принципах нейтралітету визнаного усіма ведучими європейськими державами у постнаполеонівській архітектурі європейської безпеки. Швейцарія не брала участі в Першій та Другій світових війнах. Вона не приєдналася до НАТО під час Холодної війни. Армія цієї країни не брала й не бере участі в будь-яких військових операціях за межами Швейцарії, окрім миротворчих місій ООН та Організації з безпеки і співробітництва в Європі[5], та слугує виключно для оборони суверенітету Швейцарської Конфедерації.

Особливості швейцарської армії[ред.ред. код]

Солдат Швейцарської армії зі зброєю повертається на службу після вихідних

Професійні солдати,— кадрові офіцери і унтер-офіцери, становлять близько 5 відсотків військовослужбовців армії Швейцарії, яка за експертними оцінками підтримує загальну чисельність на рівні 200 тисяч[6]. Всі фізично придатні чоловіки Швейцарії віком з 20 до 34 років призиваються на військову або альтернативну цивільну службу (18-21 тиждень), а потім проходять щорічну перепідготовку (до досягнення 50 років), яка триває 3 тижні[7]. Жінки служать на добровольній основі. Після реформ 1960-х років, армія Швейцарії складається із трьох складових: аусцуг або регулярна армія, де служать чоловіки віком до 34 років; ландвер, в якому служать чоловіки віком 34-42 років; і ландштурм, де служать чоловіки віком в 43-50 років[2]. На озброєнні швейцарської армії знаходяться 200 танків, 200 самохідно-артилерійських установок, 175 бойових, навчально-бойових та транспортних літаків тощо. Військовий бюджет Швейцарії становить $4 830 000 000[8][9].

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]