Збройні сили Швейцарії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Збройні сили Швейцаріївійськове формування, структура якого побудована на кадрово-міліційних засадах. Командуючий— генерал-лейтенант Андре Блантман[1].

Історія[ред.ред. код]

Ще 500 років тому, після Базельського миру 1499 року, який остаточно визнав незалежність швейцарських кантонів від Священної Римської імперії, Швейцарія заявила про політику нейтралітету у майже постійно точившихся на той час європейських війнах[2], а тому вона мала самостійно формувати збройні сили задля збереження власних кордонів. Слід зауважити, що окремі кантони ще довгий час продовжували поставляти підрозділи професійно підготовлених найманців до армій володарів континентальної Европи; цю багатовічну традицію сьогодні уособлює швейцарська гвардія Ватикану, яка охороняє резиденцію Папи Римського. Політика невтручання у європейські війни була припинена у 1798 році після фактичного захоплення Наполеоном Швейцарії, яка лише формально залишалася незалежною державою. Чотири полки швейцарської піхоти прийняли участь у війні 1812 року з Росією; вони проявили себе з кращої сторони, прикриваючи переправу через Березину залишків так званої Великої Армії Наполеона [3].

Із завершенням Наполеонівських війн у 1814 році розпочав свою роботу Віденський конгрес, на якому держави-переможниці вирішували долю спустошеної кровопролитними війнами Європи. Одним із результатів конгресу стало визнання статусу постійного нейтралітету оновленої Швейцарської конфедерації,— 8 (20) листопада 1815 року у Парижі був підписаний «Акт щодо визнання та гарантії постійного нейтралітету Швейцарії та недоторканності її території»[4]. Цей документ став основою для подальшого швейцарського державотворення на принципах нейтралітету визнаного усіма ведучими європейськими державами у постнаполеонівській архітектурі європейської безпеки. Швейцарія не приймала участі в Першій та Другій світових війнах. Вона не приєдналася до НАТО під час Холодної війни. Армія цієї країни не брала й не бере участі в будь-яких військових операціях за межами Швейцарії, окрім миротворчих місій ООН та Організації з безпеки і співробітництва в Європі[5], та слугує виключно для оборони суверенітету Швейцарської Конфедерації.

Особливості швейцарської армії[ред.ред. код]

Солдат Швейцарської армії зі зброєю повертається на службу після вихідних

Професійні солдати,— кадрові офіцери і унтер-офіцери, становлять близько 5 відсотків військовослужбовців армії Швейцарії, яка за експертними оцінками підтримує загальну чисельність на рівні 200 тисяч[6]. Всі фізично придатні чоловіки Швейцарії віком з 20 до 34 років призиваються на військову або альтернативну цивільну службу (18-21 тиждень), а потім проходять щорічну перепідготовку (до досягнення 50 років), яка триває 3 тижні[7]. Жінки служать на добровольній основі. Після реформ 1960-х років, армія Швейцарії складається із трьох складових: аусцуг або регулярна армія, де служать чоловіки віком до 34 років; ландвер, в якому служать чоловіки віком 34-42 років; і ландштурм, де служать чоловіки віком в 43-50 років[2]. На озброєнні швейцарської армії знаходяться 200 танків, 200 самохідно-артилерійських установок, 175 бойових, навчально-бойових та транспортних літаків тощо. Військовий бюджет Швейцарії становить $4 830 000 000[8][9].

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]