Збруч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Збруч
Збруч біля села Окопи (Борщівський район)
Збруч біля села Окопи (Борщівський район)
Витік Тернопільська область Тернопільська область,
Підволочиський район,
біля села Щаснівка
Координати витоку 49°43′44″ пн. ш. 26°09′57″ сх. д. / 49.729000° пн. ш. 26.166000° сх. д. / 49.729000; 26.166000
Гирло Дністер
Координати гирла 48°32′19″ пн. ш. 26°26′33″ сх. д. / 48.5387194° пн. ш. 26.4425611° сх. д. / 48.5387194; 26.4425611
Країни басейну Україна Україна
на межі Тернопільської та Хмельницької областей
Довжина 247 км
Площа басейну 3 350 км²
Притоки Самчик, Самець, Гнила, Вільховий Потік (праві); Грабарка, Бовванець, Шандрова, Потік Кізя (ліві)
Збруч на Вікісховищі

Збруч — річка на заході України, ліва притока Дністра. Протікає Подільською височиною, на межі Тернопільської та Хмельницької областей.

Бере початок з джерел поблизу села Щаснівка Підволочиського району на Авратинській височині. Тече Подільською височиною з півночі на південь.

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Довжина 247 км, площа басейну 3350 км². Середня глибина 1,5—2 м. Ширина річки 8—11 м, глибина на плесах 2,5—4 м. Русло має численні меандри, трапляються порожисті ділянки, багато островів і стариць. Похил річки 0,8 м/км, площа поперечного перерізу 22 м², швидкість течії 0,57 м/с, витрата води 15,54 м³/сек.

Геоморфологія[ред.ред. код]

У верхів'ї долина маловиразна, схили її пологі, розорані. У середній течії долина V-подібна (каньйоноподібна), завширшки 0,5—1,6 км, схили круті, розчленовані ярами і балками. Заплава до 80—100 м, іноді відсутня, у верхів'ї ширина до 1—1,2 км, заболочена; нижче звужується до 80—120 м і менше.

Основні притоки[ред.ред. код]

Самчик, Самець, Гнила, Вільховий Потік (праві); Грабарка, Бовванець, Шандрова, Потік Кізя (ліві).

Збруч між Калагарівкою (Тернопільщина) та Сатановом (Хмельниччина)

Живлення[ред.ред. код]

Живлення мішане, з переважанням снігового. Характерні літні дощові паводки. Виникають льодові утворення (забереги, шуга) у грудні. Льодостав (крім порожистих ділянок) встановлюється на початку січня, скресає у середині березня.

Промисловість[ред.ред. код]

Споруджено невеличкі ГЕС (Боднарівська і Мартинківська) та близько 140 ставків.

Походження назви[ред.ред. код]

Дослідники вважають, що назва гідроніма виникла від діалектного слова «збруч», яке означає болото. Місцеве населення називає болота, з яких витікає річка Збруч, «збручами».

Інша версія твердить, що назва річки Збруч бере початок зі давньослов'янських часів. Але тоді наша річка називалася «Боруч». Коли в людей запитували, куди вони йдуть, чулося у відповідь: «За Боруч». Пізніше дві літери зникли й утворилася назва річки — Збруч.

Також, за однією із версій, на території Східної Галичини в районі Медоборів жило плем'я, яке згадується у літописах під назвою «борани». Від нього пішли назви річки Збруч та міст Збараж, Зборів, можливо і Борщів.

У Білорусі одна з правих приток Дніпра має назву Бруч. Мовознавці доводять, що в основі цих двох назв лежить білоруське слово «брующий, бруючий», що означає «текти, струменіти».

Рекреація[ред.ред. код]

Вздовж берегів — зони відпочинку. На берегах Збруча — Медоборський заповідник і Моночинський заказник, а також смт Підволочиськ, Гусятин і Скала-Подільська.

Історичні події[ред.ред. код]

Стародавні часи[ред.ред. код]

Сама річка у минулому незважаючи на легенди не могла бути широкою, повноводною і судноплавною майже на всі її довжині. Так, у 1933—1934 рр. під час будівництва на Збручі першої Сатанівської гідроелектростанції було знайдено монети часів римського імператора Гордіана ІІІ, карбовані у Фракії. Саме недалеко від Сатанова знаходяться Троянові Вали — прикордонні укріплення Римської Імперії І століття нашої ери. Одночасно з дна річки було витягнуто важкі дубові колоди-палі, які чомусь зарахували як залишки пристані для суден, які протягом віків пробули у воді, що нібито підтверджували легенди, які розповідають старі сатанівчани, що поблизу гори Лазарецької колись була велика річкова пристань, а річка Збруч була судноплавною.

Період Київської Русі[ред.ред. код]

У Х сторіччі київський князь Володимир приєднав державу білих хорватів до складу Русі, зробивши цей край власною вотчиною. Галичина разом з Надзбручанським Поділлям увійшла до економічної та політичної орбіти Русі.

В ІХ—ХІ сторіччях територія теперішнього Поділля та частини Галичини була заселена східнослов'янськими племенами — тиверцями та угличами, що входили до складу Київської Русі і мали з її центром всебічні господарські, політичні та культурні зв'язки. І Дністер, разом із своєю лівою притокою Збручем стає великою водною артерією Русі, другою після Дніпра, яким проходив знаменитий шлях «із варяг у греки». В ті далекі часи в своїм верхів'ї річка Збруч зближувалася з річками Дніпровського басейну — річками Горинь і Случ. Човни і галери волоком перетягували з однієї річки в іншу з'єднуючи в єдину торгову систему дві великі слов'янські річки — Дніпро і Дністер.

Пізнє середньовіччя[ред.ред. код]

Декілька разів річкою Збруч проходив кордон між різними державами та територіями. Наприклад, згідно з Кревською унією (1385 р.) річкою Збруч проходила лінія, яка розділяла зони володінь Польщі і Литви (Галичина і Поділля). Галичиною заволоділа польська шляхта, а Поділлям володіли литовські князі. Пізніше польські магнати здобули перемогу і повністю заволоділи Поділлям. В 1434 році створено Подільське воєводство з центром у Кам'янці-Подільському.

Збруч — кордон двох імперій[ред.ред. код]

У ті далекі часи вздовж річки Збруч проходила одна з ліній оборони від турецько-татарських набігів. На правому березі зводили оборонні споруди у Збаражі, Гусятині, Сидорові, Скалі (Подільській), а на лівому Сатанів. Після першого поділу Польщі у 1772 році, Австро-Угорщина отримала частину території Галичини. Межа пролягала по ріці Гнізна, яка на карті, за якою проводили поділ 1772 року, мала назву Підгорець. Австрійці зайняли частину Поділля по річці Збруч та назвали Збруч — Підгорець. По Збручу в 1772 році пролягає східна межа між її новими володіннями і щойно отриманого Росією Поділля (1773 p.).[1] Назва була внесена на карту імперії. Але в народі залишилася жити назва Збруч. Тому влада вирішила офіційно заборонити стару назву, а за її вживання встановила немалий штраф — 25 золотих ринських. Заборона проіснувала не один десяток років. А царська Росія ввела тут «черту оседлости» для євреїв.

У 1848 році поблизу Гусятина (сучасна Тернопільська область) у річці Збруч було знайдено ідол Святовита, який ще носить назву «Збручанський ідол».

XX століття[ред.ред. код]

У роки Першої світовой війни 19141917 рр. по Збручу довго проходила лінія фронту між австро-угорськими та німецькими військами з одного боку та російськими військами з іншого боку.

Після невдачі визвольних змагань галицьких українців 16 липня 1919 року Українська Галицька Армія покидає Галичину і переходить на територію Української Народної Республіки.

У листопаді 1920 року по лівий бік Збруча більшовики здобувають перемогу. В 1921 році був укладений мирний договір між Радянським Союзом та Польщею про те, що річкою Збруч проходитиме кордон. Він проіснував до 1939 року. У вересні 1939 року Червона Армія згідно з пактом Ріббентропа-Молотова переходить Збруч і займає Галичину.

У 1941 році під час Другої світової війни німці по Збручу провели кордон Генерального Губернаторства — так звану «лінія дистрикту». В 1944 році радянські війська перейшли Збруч і знов зайняли території Галичини.

Сьогодні по Збручі проходить адміністративно-територіальна межа між Хмельницькою і Тернопільською областями.

Фотографії[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Шляхами золотого Поділля т. 3, c. - 488


Джерела[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.