Збігнєв Олесницький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Збіґнєв Олесницький
пол. Zbigniew Oleśnicki
Zbigniew Olesnicki.jpg
Народився 5 грудня 1389(1389-12-05)
Сєнно,
Польща Королівство Польське
Помер 1 квітня 1455(1455-04-01) (65 років)
Сандомир,
Польща Королівство Польське
Національність поляк
Інші імена Zbigniew z Oleśnicy
Alma mater Ягеллонський університет
Титул єпископ краківський,
титулярний кардинал Санта Пріска
Термін 1423-1455
Конфесія католицизм
Батько Ян з Олесниці
Матір Доброхна з Рожнова[1]
Dębno kardynał.png
Герб Збіґнєва Олесницького — Денбно

Збі́ґнєв Олесни́цький (пол. Zbigniew Oleśnicki), (5 грудня 1389, Сєнно — 1 квітня 1455, Сандомир) — єпископ краківський (14231455), перший кардинал польського походження (з 1449 року). Реґент Польського королівства (14341447), впливовий державний діяч та дипломат. Примас Польщі.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 5 грудня 1389 року в Сєнно (нині — Мазовецьке воєводство). Походив з польського дворянського роду Денбно з Олесниці.

За повідомленнями Яна Длуґоша[2], брав участь у Ґрюнвальдській битві, де врятував життя королю Владиславу ІІ Яґайлу, закривший його щитом.

По закінченні Краківської Академії почав працювати в королівській канцелярії секретарем; став членом королівської таємної ради. 1412 року був висвячений в сан священика.

18 грудня 1423 року був висвячений на капелана, наступного дня на краківського єпископа. У 1433 році був делегатом на Базельському соборі.

З.Олесницький проявив себе як вправний політик та дипломат, який підтримував інтереси церкви та дворянства на противагу королю. В березні 1430 року за його участі була заключена польсько-угорська унія, а в 1440 році він домігся обмеження королівської влади в обмін на визнання магнатами Владислава III спадкоємцем престолу.

В 1439 році Папа Евґеній IV призначив Збіґнєва Олесницького кардиналом (став першим польським ієрархом, який прийняв цей титул).

Після загибелі 1444 року короля Владислава III здійснював значний вплив на політичне життя в країні. До початку правління Казимира IV Яґеллончика фактично зосередив владу в країні у своїх руках.

Був рішучим противником поширення гуситського руху на територію Польщі; для придушення руху гуситів закликав до Кракова проповідника Йоана Капістрана та францисканців. Єпископ сприяв створенню релігійних братств та розвитку освіти, зокрема, в Краківському університеті, пропагував культ Святого Станіслава. 4 травня 1439 року його війська виграли битву проти конфедерації польських гуситів на чолі зі Спитком з Мельштина.

Помер 1 квітня 1455 року. Похований у Кафедральному соборі святих Станіслава і Вацлава на Вавелі.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]